Заступник голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Наталія Антонюк і суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак узяли участь у роботі Українського санкційного форуму «Санкції як інструмент національної безпеки: питання правозастосовчої практики та економічні наслідки».

Учасники заходу обговорили підходи до застосування санкцій, збір доказової бази співпраці з агресором, питання правової визначеності, притягнення до відповідальності за порушення санкційного режиму та за злочини проти основ національної безпеки, миру та людяності тощо.

В межах дискусійної панелі щодо злочинів проти основ національної безпеки України Наталія Антонюк звернула увагу на те, що значна кількість питань, які виникнули у практиків щодо проблем кримінально-правової кваліфікації цих злочинів висвітлені в постановах Касаційного кримінального суду у складі ВС. Науковці й практики справді мають рацію, констатуючи про необхідність розмежування певних складів злочинів проти основ національної безпеки між собою. Насамперед ідеться про склади державної зради та колабораціонізму, можливості кваліфікації вчинених особами дій за сукупністю означених статей КК України.

Доповідачка також зосередилася на проєкті Закону про внесення змін до КК України, який було роздано учасникам форуму. Ним пропонується ст. 111-2 Кодексу доповнити приміткою, що містила б роз’яснення деяких термінів, зокрема терміна «користь», а також вказівку на те, що вказане в диспозиції цієї статті діяння особа має вчинити без фізичного або психічного примусу.

Заступник голови ККС ВС наголосила, що, на жаль, запропоновані зміни не допоможуть жодним чином у розмежуванні складів злочинів із розділу КК України «Злочини проти основ національної безпеки України», між якими виникла конкуренція. Зокрема, йдеться про склади державної зради (ст. 111 КК України), колабораційної діяльності (ч. 4 ст. 111-1 КК України) та пособництва державі-агресору (ст. 111-2 КК України).

Окрім цього, як зауважила доповідачка, той факт, що про кримінальну відповідальність може йтися лише у випадку, коли суб’єкт кримінального правопорушення діє без фізичного або ж психічного примусу, є очевидним і положень, які містяться в Загальній частині кримінального закону, абсолютно достатньо для констатації цієї тези.

Заступник голови ККС ВС повідомила, що Верховний Суд проводив багато заходів щодо злочинів проти основ нацбезпеки, на яких обговорювали кваліфікацію кримінальних правопорушень і питання розмежування. Наталія Антонюк підкреслила, що не завжди доповнення кримінального закону новою статтею є криміналізацією відповідних діянь, оскільки вони можуть бути кримінально караними й до такого доповнення. Однак щоразу законодавець повинен враховувати, чи виправданим є поява нової статті у кримінальному законі й чи не створить цей крок невиправданої конкуренції між наявними статтями КК України.

Також доповідачка звернула увагу, що ВС на своїх інформаційних ресурсах опублікував огляд судової практики Верховного Суду щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з війною (http://surl.li/qqbruk), та дайджест судової практики Верховного Суду у справах, пов’язаних з війною (https://is.gd/LSxOSu).

Ольга Ступак розповіла про ключові висновки ВС щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Розгляд справ щодо санкцій здійснюється в порядку адміністративного судочинства. При цьому законом передбачена спеціальна інстанційна підсудність оскарження указів Президента України: такі справи розглядає Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як суд першої інстанції, а переглядає в апеляційному порядку Велика Палата ВС.

Доповідачка зауважила, що не всі судові рішення щодо оскарження санкцій оприлюднені в ЄДРСР, оскільки деякі з них містять державну таємницю. У певних рішеннях у цій категорії справ вилучені частини, в яких є інформація з обмеженням для службового користування.

Суддя проаналізувала постанову ВП ВС від 6 липня 2023 року у справі № 9901/376/21, у якій ідеться про правову природу санкцій. Вона звернула увагу, що правові наслідки настають тільки із введенням санкцій Указом Президента України, тож оскарження рішень, дій чи бездіяльності їх ініціатора чи РНБОУ не є ефективним способом захисту.

В зазначеній постанові вказано, що санкції, передбачені Законом України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року № 1644-VII, не є видом покарання чи відповідальності, вони виконують функції обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність.

Ольга Ступак акцентувала, що при оскарженні указів Президента України щодо санкцій суд, у тому числі, застосовує трискладовий тест ЄСПЛ. Він передбачає, що будь-яке втручання держави у право на мирне володіння майном повинне мати легітимну мету, відповідати суспільним потребам (інтересам) і бути співмірним.

Доповідачка зауважила, що існує дискусія стосовно того, можуть санкції бути застосовані тільки до іноземних суб’єктів чи й до громадян України або українських юридичних осіб. Водночас судова практика формується таким чином, що визначальним для застосування санкцій є не перелік суб’єктів, до яких вони можуть бути застосовані, а саме певна діяльність цих суб’єктів. Інакше кажучи, основним критерієм визначення суб’єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, вказана в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1644-VII. Наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у ст. 3 цього Закону, безумовно є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції. Тому громадяни України й українські юридичні особи також можуть бути суб’єктами застосування санкцій.

Санкції застосовуються на певний строк, після спливу якого вони можуть бути змінені, може бути збільшено чи зменшено їх обсяг тощо. Постало процесуальне питання, чи можна закривати провадження у справі про оскарження таких санкцій на підставі п. 8 ч 1 ст. 238 КАС України (оскаржувані порушення були виправлені суб’єктом владних повноважень), адже санкції, які оскаржував суб’єкт, вже не діють, а діють, по суті, нові.

ВП ВС у постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16 зробила висновок, що після відкриття провадження у справі про оскарження указу про застосування санкцій, скасування такого указу чи визнання його таким, що втратив чинність самим суб’єктом, з одночасним накладенням фактично тих самих обмежувальних заходів на одну й ту саму особу на інший період не є підставою для закриття провадження у справі з підстав п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Доповідачка зауважила, що часто санкції намагаються оскаржити з посиланням на те, що відсутній відповідний вирок чи взагалі кримінальне провадження, проте таке посилання є необґрунтованим, оскільки наявність чи відсутність відповідного вироку та/або порушеного кримінального провадження за ознаками злочину, пов’язаного з посяганням на інтереси національної безпеки, територіальної цілісності чи подібного до них, не є обставиною, з якою Закон № 1644-VII пов’язує підстави для застосування санкцій.

Крім того, Ольга Ступак розповіла про практику щодо оскарження указів Президента України особами, на яких не поширюється їх дія; вирішення окремих процесуальних питань та ін.

Презентація Ольги Ступак – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_prakt_sancii.pdf.

У форумі також узяв участь начальник управління аналітичної та правової роботи Касаційного адміністративного суду департаменту аналітичної та правової роботи ВС Юрій Пивовар.

Захід організовано Радою адвокатів Київської області за організаційної підтримки Київського національного університету імені Тараса Шевченка та за фінансової підтримки Міжнародного благодійного фонду «Українське відродження ХХІ сторіччя».

Верховний Суд