Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

«Цивільний оборот любить тишу»: суддя ВС розповів про конструкцію правочину в практиці касаційного суду

25 червня 2024, 13:08

Суддя Верховного Суду Василь Крат прочитав лекцію на онлайн-практикумі «Інститут правочину в юридичній доктрині та практика Верховного Суду»,

Суддя зазначив, що традиційно, як у доктрині приватного права, так і в національній судовій практиці, з урахуванням ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочин розуміється як юридичний факт. Тут можна ще згадати ст. 11 ЦК України, яка внормовує підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Це має важливе значення для розуміння того, коли можуть породжуватися відповідні наслідки, коли і де правочин піддається недійсності (недійсність має існувати в момент вчинення правочину) тощо.

За допомогою правочину набуваються, змінюються, або припиняються права та обов’язки в учасників цивільних правовідносин. Крім того, такий різновид правочину, як договір, є універсальним регулятором, який може внормовувати ті чи інші юридичні конструкції.

Доповідач зауважив, що в постанові КЦС ВС від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц є визначення правочину та, зокрема, одностороннього правочину. До таких належать: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини та ін. Односторонні правочини є вольовими діями суб’єкта; вчиняються суб’єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов’язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків). Василь Крат акцентував, що у правочині має бути дія. Наприклад, довіреність – це документ, а видача довіреності – односторонній правочин.  

Також суддя зазначив, що правочини є каузальні та абстрактні. Це питання розглядав КЦС ВС у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 754/5554/16-ц. Суд вказав, що залежно від впливу підстави правочину на його дійсність правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальні правочини – правочини, для дійсності яких необхідна наявність певної підстави. Такими є більшість правочинів, урегульованих цивільним законодавством, зокрема купівлі-продажу, дарування, найму, комісії та ін. У разі відсутності або незаконності підстави можливе визнання відповідного правочину недійсним. Абстрактними є правочини, дійсність яких не залежить від їх підстави. До абстрактних правочинів належать, зокрема, видача векселя, гарантії, вчинення передавального напису (індосаменту).

У цій справі КЦС ВС зробив висновок, що недійсність договору купівлі-продажу заставної, з урахуванням того, що вчинення передавального напису (індосаменту) є одностороннім абстрактним правочином, не впливає на дійсність вчинення передавального напису (індосаменту).

Василь Крат звернув увагу на ухвалену нещодавно постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 3 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, яка стосується одностороннього правочину – згоди іншого з подружжя на розпорядження спільним майном. При чому, зазначив доповідач, застосування такого правочину можливе як щодо відчуження майна, що є правом спільної сумісної власності, так і щодо набуття майна, оскільки в цьому випадку йдеться про розпорядження спільними коштами подружжя. Водночас така згода може бути надана як у формі усного договору, так і зафіксована безпосередньо в договорі набуття майна, вчиненого одним із подружжя. Наявність письмової згоди свідчить, що набуття майна відбулося за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність. У справі, що розглядалася, один із подружжя надав відповідну письмову згоду, а потім заперечував, що квартира придбавалася за спільні кошти. КЦС ВС вказав, що за таких обставин суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

У другому блоці Василь Крат розглянув питання, які є регулятори цивільних відносин та як відбувається регулювання. Він акцентував на пріоритеті норм ЦК України над нормами інших законів і нормативних актів та навів відповідну практику ВС. Зокрема, зауважив він, у постанові  КЦС ВС від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15‑ц вказано, що для вирішення колізії норм закону і ЦК України потрібно застосовувати ч. 2 ст. 4 ЦК України, яка закріплює пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів. Подібні висновки були зроблені і в інших постановах КЦС ВС. А 22 червня 2021 року у постанові у справі № 334/3161/17 Велика Палата ВС зробила висновок, що суперечність норм слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.

При цьому доповідач зазначив, що «цивільний оборот любить тишу», в тому числі в регулюванні. Законодавець у ЦК України передбачив, що в разі бажання суб’єкта законодавчої ініціативи врегулювати цивільні відносини інакше, ніж у Кодексі, цей суб’єкт повинен одночасно запропонувати зміни до ЦК України. За словами Василя Крата, 20-річний досвід застосування Кодексу показав, що це правило відіграло важливу роль.

Також суддя звернув увагу на постанову ОП КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21. Позивач оскаржував заповіт, зокрема, з тих підстав, що він посвідчений секретарем сільської ради, якого сільрада окремим рішенням не уповноважувала на вчинення нотаріальних дій. ОП КЦС ВС вказала, що необхідність отримання відповідного рішення сільради передбачена наказом Міністерства юстиції України. На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості МЮУ регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту. Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій чи відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення.

Василь Крат зупинився й на питанні щодо звичаю як регулятора. Зауважив, що в постанові КЦС ВС від 4 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20 колегія суддів відхилила доводи касаційної скарги про те, що в Україні існує звичай, згідно з яким, як правило, родичі для приховування майна від інших осіб укладають між собою удавані правочини. Тлумачення ч. 2 ст. 7 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив обмеження в застосуванні звичаю, який суперечить договору або актам цивільного законодавства. Тобто не допускається існування звичаю проти закону (contra legem). Укладення удаваного правочину не може бути кваліфіковане як усталене правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, оскільки має детальну правову регламентацію в нормах ЦК України (ст. 235 ЦК України).

Крім того, доповідач проаналізував такі питання:

  • форма правочину (зокрема, КЦС ВС вказав, що державна реєстрація правочину не є різновидом його форми);
  • договір як регулятор правочинів (у договорі можна регулювати ризики, момент виникнення права власності на рухому річ тощо);
  • принципи і правочин (принципи свободи правочину і диспозитивності, свободи заповіту, тлумачення норм ЦК України з урахуванням розумності та ін.);
  • правило тлумачення favor contractus;
  • правило тлумачення сontra proferentem та ін.

Презентація Василя Крата – https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2024_prezent/Prezent_konstr_pravocin_kasacia.pdf.

Захід організовано юридичним журналом «Право України» та юридичним порталом Ratio Decidendi.

Верховний Суд