Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позову про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат із відповідача, однак виклав мотивувальну частину в новій редакції, оскільки позивач не набув відповідних процесуальних прав на звернення рішення місцевого суду до виконання,

Апеляційний суд встановив, що в 2013 році між банком та відповідачем у справі був укладений кредитний договір зі сплатою 48,00 % річних за користування кредитними коштами.

Оскільки відповідач не виконав зобов’язання належним чином, фінансова установа звернулася до суду із позовом про стягнення заборгованості. 16 листопада 2021 року суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитною лінією.

Судове рішення набрало законної сили у травні 2022 року.  

Суду також відомо, що в квітні 2020 року фінансова установа відступила право вимоги новому кредиторові, який звернувся до суду з заявою про заміну сторони у виконавчому листі місцевого суду у цивільній справі.

Місцевий суд у листопаді 2022 року своєю ухвалою залишив без розгляду заяву кредитора у зв’язку з тим, що чинним Цивільним процесуальним кодексом України не передбачений порядок подання та розгляду заяв про заміну сторони у виконавчому листі.

Із заявою про заміну сторони у справі позивач до суду не звертався.

Всі ці обставини свідчать, що позивач не набув процесуального статусу позивача та відповідно стягувача за рішенням суду першої інстанції від 16 листопада 2021 року.

У квітні 2023 року кредитор звернувся до суду з позовом до боржника про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат.

Місцевий суд відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог, мотивувавши своє рішення тим, що грошове зобов’язання за рішенням суду першої інстанції виникло внаслідок неналежного виконання позичальником своїх обов’язків за кредитним договором, то із врахуванням положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, якими «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов’язання за договором, відповідно до якого позичальникові було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позичальником), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу».

Позивач оскаржив судове рішення в апеляційному порядку, наполягаючи на його скасуванні та задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рівненський апеляційний суд погодився з позицією суду попередньої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, однак вважає помилковими мотиви суду, які покладені в основу обґрунтування цієї відмови, у зв’язку з чим рішення місцевого суду змінив, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, відтак задовольнивши апеляційну скаргу позивача частково.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги ту обставину, що позивач не набув відповідних процесуальних прав на звернення судового рішення до виконання.

Тому й відсутні підстави для стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних витрат, адже позивач не набув права вимоги за грошовими зобов’язаннями, яке виникло з рішення суду.

Сам лише факт правонаступництва у матеріальних правовідносинах, без відповідного судового рішення про процесуальне правонаступництво, не забезпечує повної реалізації прав такої особи на виконання судового рішення і відповідно нарахування штрафних санкцій у зв’язку з його невиконанням боржником.   

Апеляційний суд наголошує, що позивач вправі звернутися до суду першої інстанції в межах цивільної справи із заявою про заміну сторони у справі.

Зауважимо, що заміна сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір (процесуальне правонаступництво), можлива на будь-якій стадії судового розгляду: як на стадії розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, та відбувається виключно за відповідним рішенням суду, незалежно від того, чи виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред’явлений виконавчий лист до примусового виконання.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.10.2018 року № 2-3-3494/11 та від 27.08.2020 року у справі № 804/536/18.