Під таким заголовком видання «Юридическая практика» опублікувало 1 грудня 2020 року статтю члена Вищої ради правосуддя Олега Прудивуса. У публікації аналізуються причини виникнення кадрової кризи у судовій системі України, яка зумовлює нинішній критичний стан вітчизняного правосуддя, та пропонуються шляхи подолання цієї кризи.

Як констатує автор статті, процес наповнення українських судів кадрами, який після судової реформи 2016 року й без того не вирізнявся динамічністю, зупинився 7 листопада 2019 року. Саме цього дня вступив в силу Закон України № 193-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського управління», більш відомий як законопроєкт № 1008.

«Це був один із перших законопроєктів, поданих нинішнім Президентом України до Парламенту чинного скликання. Його ідея полягала в тому, щоб, крім перевірки суддів, яка стартувала в 2016 році, перевірити на добропорядність також персональний склад органів, що відповідають за забезпечення судової влади суддівськими кадрами, – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. І якщо для перевірки діючих членів ВРП вигадали створення спеціальної етичної комісії, то питання з ВККСУ було вирішено кардинально – всі її члени втратили повноваження в один момент», – нагадує Олег Прудивус.

Про ризики такого поспішного рішення, за його словами, попереджали всі: і судді, і адвокати, і навіть міжнародні експерти. Але законопроєкт № 1008 був підтриманий без жодної поправки, незважаючи на видимість дискусії, створену Парламентом напередодні його прийняття.

Розрахунок на те, що новий склад ВККСУ вдасться сформувати буквально за кілька місяців, не виправдався. «Пішов уже другий рік, як в Україні немає ВККСУ, а отже, суддівські лави не поповнюються, тоді як кількість вакансій в судах зростає щодня», – наголошує Олег Прудивус та зазначає, що при загальній нестачі третини суддів від передбачених законом майже восьми тисяч посад така нестача в окремих судах сягає 85–100 %. Тобто правосуддя в країні буквально зупиняється.

Для вирішення проблеми наповнення судів кадрами пропонувалося чимало варіантів. Однак жоден з них не вирішував основного завдання – відновлення роботи органу, який забезпечував би постійне оновлення суддівських кадрів, здійснював їх підбір, направлення на навчання, а головне, завершив би процес кваліфікаційного оцінювання діючих суддів, щоб підтвердити їхнє право здійснювати правосуддя вже в оновленій судовій системі.

«Виходячи із цих завдань і діючи на виконання Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020, яким низку норм Закону України
№ 193-IX було визнано такими, що не відповідають Конституції України, Президент України Володимир Зеленський у червні нинішнього року вніс до Парламенту законопроєкт № 3711 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду і органів суддівського управління, – нагадує хронологію подій автор статті. – Ним запропоновано новий підхід до формування складу ВККСУ».

Незважаючи на статус цього законопроєкту як невідкладного, його фактичний розгляд Парламентом відбувся лише 5 листопада 2020 року, після чого документ був направлений на повторне друге читання. При цьому альтернативні законопроєкти № 3711-1 та № 3711-2 були заслухані того самого і зняті з розгляду. Таким чином, наголошує Олег Прудивус, у Парламенті є проєкт закону, який може вже зараз зняти проблему кадрового голоду в судах. До того ж, за його словами, законопроєкт № 3711 очікувано отримав схвалення Венеціанської комісії. І хоча в цілому висновок Венеціанської комісії щодо законопроєкту № 3711 виходить за межі його регулювання, в частині, яка стосується запропонованих поправок, він позитивний.

«Але сьогодні замість того, щоб ухвалити закон і вирішити проблему гострого браку суддівських кадрів, розгортають дискусію, що спершу треба перевірити на добропорядність членів ВРП, говорять про нову перевірку кваліфікації суддів. І робиться це під гаслами підвищення довіри до судової влади», – зазначає член Вищої ради правосуддя. Однак, на його думку, при всій важливості цілей, що декларуються, спроба написати ідеальний законопроєкт в нинішніх умовах може обернутися тим, що в судах не залишиться суддів і судова влада припинить функціонування. Тому перш, ніж проводити нову чергову найкращу реформу судової влади, про яку заявляють і Уряд, і Президент, необхідно подбати про подальше існування судової влади в державі як такої, переконаний Олег Прудивус. Для цього потрібно наповнити суди кадрами і вже потім, якщо буде потрібно, проводити їхню переатестацію.

Сьогодні, вважає член ВРП, відсутні будь-які об’єктивні підстави для того, щоб не прийняти законопроєкт № 3711. «Цікаво, що в сесійній залі не було наведено жодного дійсно вагомого аргументу проти законопроєкту № 3711, тобто немає нічого, що завадило б прийняти проєкт за основу і доопрацювати його до другого читання, як це зазвичай робить Парламент», – сказав член ВРП Олег Прудивус. Сьогодні, резюмує він, часто лунають заяви про недовіру до судів, про проблеми в судовій системі, однак «м’яч» знаходиться на половині поля Парламенту. Тож лише Парламент сьогодні має нести відповідальність за рівень доступу громадян до правосуддя і забезпечення державою права громадян на справедливий та своєчасний судовий захист.

Вища рада правосуддя