Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ОГЛЯД ЗМІ. ЕТИКА Й ЕСТЕТИКА

29 жовтня 2020, 11:33

Видання: "Судовий вісник" № 10 (174)

Рада суддів України працює над оновленням Кодексу суддівської етики (Кодекс) та Правил поведінки працівників апарату суду (Правила, у діючій редакції Правила поведінки працівника суду). Робота ведеться ретельна, адже від дотримання цих «добровільно­примусових» правил поведінки суддями і працівниками апарату суду безпосередньо залежить авторитет судової влади.

Обидва документи перебувають на стадії обговорення суддівською спільнотою. А деталями процесу оновлення з газетою «Судовий вісник» поділився суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, голова Комітету з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів Ради суддів України Єгор Краснов.

— Пане Єгоре, чим обумовлена необхідність оновлення Кодексу суддівської етики?

— Процес оновлення Кодексу суддівської етики і Правил поведінки працівників апарату суду стартував ще у 2018 році на одному із засідань Ради суддів України. Правила, нагадаю, були розроблені ще у 2009 році, а Кодекс затверджений З’їздом суддів України у 2013­му. Необхідність осучаснення обох документів, приведення їх у відповідність до реалій сьогодення назріла вже давно.

Кодекс затверджується найвищим органом суддівського самоврядування — З’їздом суддів України, тому його «вага» більша. Це певна добровільна декларація суддівської спільноти взяти на себе додаткові обов’язки, усвідомлюючи свою роль та відповідальність перед суспільством.

Деякі статті Кодексу застаріли (наприклад, щодо участі народних засідателів), а інші потребують точкових змін. Над цим ми й працюємо.

— Тобто два роки ведеться робота з оновлення таких невеликих за обсягом документів?

— Так, зі сторони може здатися, що процес досить тривалий. Але цьому є цілком об’єктивні пояснення.

За змістом Кодекс суддівської етики невеличкий, налічує всього 20 статей. Утім, він широко застосовується шляхом тлумачення тих чи інших норм. Ми повинні виважено і обережно підходити до питання оновлення цього документа. Безумовно, йдеться про еволюцію, а не революцію при удосконаленні його норм. Я навіть сказав би, що в цьому питанні ми маємо бути певними консерваторами.

Отже, у 2018­му рішенням Ради суддів України була створена робоча група, до якої увійшли члени Вищої ради правосуддя (ВРП), члени діючої на той момент Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, представники Національної школи суддів України (ВККС), члени Ради суддів України (НШСУ), а також судді та судді у відставці.

На першому установчому засіданні робочої групи була визначена концепція Кодексу. Чому це важливо? Бо підходи є різні. Наприклад, у адвокатської спільноти такий звід правил відрізняється за своєю структурою, кількість статей у них набагато більша, а норми деталізуються ретельніше. Ми ж вирішили рухатися шляхом стислого викладення норм і ширшого їх тлумачення шляхом надання коментарів та роз’яснень застосування тієї чи іншої норми. Аналогічний концептуальний підхід застосовують, наприклад, у США.

Кодекс суддівської етики затверджується З’їздом суддів, а коментар до Кодексу — Радою суддів України.

Ми організували широке обговорення майбутніх змін до Кодексу в регіонах, адже хотіли почути думки суддів, їхні пропозиції та вимоги до такого документа.

У Маріуполі обговорювали оновлення із суддями Донеччини, в Чернівцях із суддями Буковини, а до заходу в Одесі долучився Вільям Турман, суддя Федерального суду США з питань банкрутства (округ штату Юта), член Комітету з питань кодексів поведінки Суддівської конференції США. Він поділився певними думками щодо нашого Кодексу та ознайомив присутніх суддів з аналогічними положеннями їхнього кодексу.

Серію регіональних заходів призупинила пандемія та запровадження карантину. Як наслідок, засідання робочої групи перейшло в онлайн­формат.

Ми напрацювали певні зміни практично до кожної зі статей. Деякі зміни мають кардинальний характер, інші — уточнюючий. Є зміни, які викликають серйозну дискусію навіть серед членів робочої групи.

Буквально перед нашим інтерв’ю відбувалося чергове засідання, на якому був затверджений проєкт змін до Кодексу, який буде надісланий до ВРП, Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду (ВАКС) та апеляційних судів для обговорення та надання зауважень. Після отримання цих пропозицій ми проведемо ще одне засідання, обговоримо їх і зведемо в єдиний проєкт.

Можливо, ці процеси йдуть не так швидко, як би цього хотілося, але ми повинні пам’ятати про те, що основне зав­дання членів Ради суддів України — здійснення правосуддя, вони не звільняються від своєї основної роботи, і виконують роботу в Раді одночасно з відправленням правосуддя.

Також під час цієї роботи ми зробили певний аналіз дисциплінарної практики ВРП. Цей аналіз здійснила член робочої групи з оновлення Кодексу, начальник відділу підготовки викладачів (тренерів) НШСУ, суддя Верховного Суду України у відставці Ольга Шаповалова. Вона узагальнила дисциплінарну практику з тим, аби дізнатися, які норми Кодексу застосовуються найчастіше, і виявити певні проблемні моменти їх застосування.

Ми прагнемо оновити Кодекс так, щоб він був більш зручний і зрозумілий. Адже головні його користувачі  — судді.

Подібним чином ми працювали над оновленням Правил поведінки працівника апарату суду. У регіонах під час обговорювання Кодексу ми одночасно дискутували і щодо Правил. Дещо відрізнявся склад робочих груп (щоправда, деякі члени входять в обидві групи). Окрім того, у розробці оновлених Правил брали участь і працівники Державної судової адміністрації (ДСА) України.

Під час обговорення Правил ми отримали пропозиції від Інституту судового менеджменту, Асоціації помічників суддів України (голова Асоціації Ольга Примак­Березовська також входить у робочу групу), ДСА України. За результатами була зведена певна порівняльна таблиця: з одного боку — варіант робочої групи, з іншого — пропозиція від тієї чи іншої інституції. Потім цей зведений документ був надісланий до всіх апеляційних судів України, Верховного Суду та ВАКС. Уперше ми направляли проєкт до ВАКС, і варто підкреслити, що апарат суду досить активно долучився до процесу, надав чимало ґрунтовних пропозицій.

Нам надійшли пропозиції від 55 судів. Їхні узагальнення і зведення в єдину таб­лицю теж вимагало певного часу. На сьогодні цей документ оприлюднений на сайті Ради суддів, а також надісланий ДСА України для фінального обговорення.

— Цей документ також буде затверджуватися З’їздом?

— Ні, це компетенція Ради суддів України.

Є чутки, мовляв, цей документ містить якісь там обмеження для працівників суду. Навіть не знаю, звідки вони виходять і хто їх розповсюджує, адже з’явились вони ще на етапі, коли документ офіційно оприлюднений не був, а та версія, яка надсилалася до судів, жодних крамольних норм не містила.

Йдеться лише про певне оновлення Правил на вимогу часу. Ба більше, у травні 2018 року Рада суддів України затвердила Положення про помічника судді. Так, Правила вимагають ще й гармонізації з цим документом.

Ми виключили ті положення, які регулюються спеціальними законами, аби уникнути дублювання. Також приділили багато часу для відточення «юридичної техніки», щоб цей документ сприймався легше і зрозуміліше.

Правила невеликі за змістом і досить зручні. Я переконаний, вони не заважатимуть, а допомагатимуть у роботі апарату суду.

— І кожен працівник суду зобов’язаний дотримуватися цих Правил?

— Так. Вони стосуються всіх працівників апаратів судів. Але Правила не виключають необхідності дотримання законів, правил внутрішнього розпорядку та інших локальних актів.

Усвідомлюю, що зараз судова система переживає не найкращі часи. Є дві кричущі проблеми. Перша — гострий брак суддівських кадрів, адже на сьогодні «дефіцит» суддів складає близько двох тисяч осіб. А дещо поліпшити ситуацію до початку роботи нового складу ВККС можна наразі тільки шляхом підписання указів щодо тих осіб, які навесні та влітку успішно пройшли співбесіди у ВРП та чиї документи були направлені в Офіс Президента України для підписання указів на призначення.

Друга проблема — брак фінансування фонду заробітної плати для працівників апарату суду, а їх у судовій системі працює понад 27 тисяч осіб. На превеликий жаль, працівники апарату суду у цьому році отримують значно меншу заробітну плату, аніж торік. Рада суддів України неодноразово зверталася до керівництва держави щодо необхідності додаткового фінансування судів — і до Кабінету Міністрів України, і до Міністерства фінансів України, і до ДСА України…

Дехто нам закидає, мовляв, Рада суддів України займається оновленням Правил поведінки, а не пошуком коштів для фінансування. Запевняю: Рада всіма силами реагує на кричущу ситуацію з оплатою праці працівників суду. Але ситуація з фінансуванням погіршується з дня на день. У деяких судах немає коштів на поштові відправлення та папір, а в інших — судді за власні кошти закуповують засоби індивідуального захисту та дезінфекції для представників апарату суду.

Однозначно, така ситуація не сприяє процесу відправлення правосуддя.

Але процес оновлення Правил і Кодексу розпочався не в цьому році. Ми з колегами знаходимо час на всі нагальні питання. А переведення дискусій в онлайн дає змогу робити це оперативно, не витрачаючи час і кошти.

Ми хотіли б закрити всі ці питання ще за каденції чинної Ради. Але, повторюю, що процес є тривалим, ретельно виваженим та вимагає широкого обговорення в рамках всієї судової системи.

— Які положення Кодексу суддівської етики є найбільш контроверсійними, викликають найбільше дискусій?

— З остаточною редакцією визначатиметься, безперечно, З’їзд. Ми можемо надати лише максимально консолідований проєкт Кодексу.

Однією з найдискусійніших норм є четверта стаття Кодексу: «Порушення правил етичної поведінки, встановлених цим Кодексом, не можуть самі по собі ­застосовуватися як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності та визначати ступінь їх вини».

Коли приймався Кодекс суддівської етики, діяв ще «старий» Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Зараз закон дещо змінився, отже, практика ВРП йде тим шляхом, що за порушення Кодексу суддівської етики судді притягаються до дисциплінарної відповідальності. Тому ця стаття Кодексу потребує приведення її у відповідність до закону і практики його застосування.

Також питання викликає стаття 12: «Суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи».

Зараз, нагадаю, діє інститут суддів­спікерів. І роз’яснювати судові рішення — це їхній обов’язок. Також виникає питання щодо конструкції «у провадженні суду»: у провадженні суду — це будь­якого суду чи суду, в якому суддя обіймає посаду? Або інший момент: чи може суддя коментувати судове рішення в рамках викладацької діяльності, коли він аналізує ту чи іншу категорію справ? Чи він може коментувати його тільки після перегляду апеляційною, касаційною інстанціями?

Тобто цю статтю треба зробити більш чіткою, зрозумілою та зручною для застосування суддями.

Редакційні чи структурні правки є практично до кожної статті Кодексу.

Але найбільше суперечок точиться навколо статті 20 Кодексу: «Участь судді у соціальних мережах, інтернет­форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади».

У суддів виникає питання щодо практичного застосування цієї статті, адже використані у ній формулювання є досить суб’єктивними. Зараз багато суддів — досить активні користувачі соціальних мереж, інформаційних каналів. Я переконаний, що ми жодним чином не маємо обмежувати право судді на той чи інший допис. Суддя — це такий самий член суспільства, як і представник будь­якої іншої професії.

Є декілька редакцій цієї статті для того, аби осучаснити її. І ми не переслідуємо мети обмежити в чомусь суддю чи передбачити додаткові інструменти тиску. Але треба мати на увазі, що в іноземних країнах застосовуються діаметрально різні підходи. Наприклад, у США превалює позиція про те, що суддя має якомога більше обмежувати спілкування в соціальних мережах. У деяких європейських країнах навпаки побутує думка, що віртуальна дружба не є дружбою в реальному світі. Ми розуміємо, що у сучасних умовах соціальні мережі є не лише засобом спілкування, і реагуємо на це.

Є пропозиція доповнити Кодекс суддівської етики статтею щодо участі судді в органах суддівського самоврядування…

— Чим викликана необхідність внесення такої статті?

— Наразі близько 20 % судів України працюють без обраного очільника. Зазвичай обов’язки голови суду виконує суддя, який має найбільший стаж роботи суддею. Іноді така ситуація зумовлена об’єктивними чинниками: зараз у багатьох судах України працює мінімальна кількість суддів, а інші суди взагалі припинили роботу через нестачу суддів. І якщо у суді працює лише один суддя, він виконує обов’язки голови суду, але доплат за виконання обов’язків на адміністративній посаді не отримує, бо відповідно до закону таку доплату отримують лише судді, обрані зборами суду на цю посаду. Окрім того, що він виконує обов’язки керівника суду, ще й розглядає всі категорії справ, виконує функції слідчого судді… Це надзвичайно велике навантаження. І це об’єктивний чинник, зарадити якому ми не можемо.

Але є й інша ситуація, коли судді свідомо ухиляються від участі у, наприклад, зборах суддів (у разі відсутності кворуму нікому обирати голову суду). У таких випадках виникає цілком логічне запитання: а такі дії суддів не підривають авторитет правосуддя? Подібна ситуація трапилася в одному з районних суддів міста Києва, де більше року не проводилися збори суддів. Унаслідок цього голова суду не був обраний, а відкомандированим суддям не була обрана спеціалізація. Такі судді впродовж півроку розглядали справи про адміністративні правопорушення, а після спливу строку тимчасового відрядження — повернулися до своїх «рідних» судів. Ефективне розпорядження цінними кадрами? Навряд чи.

У Ради суддів України немає жодних адміністративних важелів впливу на такі ситуації. Але забезпечення незалежності судової системи та авторитету суду є нашим обов’язком. Обговорюючи шляхи вирішення подібних ситуацій, деякі судді зауважують про те, що немає санкції за ухилення від участі в самоврядному житті суду. Особисто для мене це як мінімум дивно, що деякі судді посилаються на відсутність конкретних санкцій як причину невиконання обов’язків, але якщо вже дискусію щодо цього питання розпочато, то робоча група пропонуватиме закріплення в Кодексі норми про те, що навіть без санкції суддя зобов’язаний взяти участь у зборах. Як він там голосуватиме — це вже його особисте право, але він має взяти участь у вирішенні питання, яке законом віднесене до компетенції суддівського самоврядування.

Так само це стосується і роботи в Раді суддів, і в З’їзді суддів України. Усі мають усвідомлювати: якщо тебе обрано до Ради з­поміж п’ятитисячного суддівського корпусу, ти зобов’язаний брати участь! Як на мене, ці речі є очевидними, але не відображені на рівні Кодексу. Сподіваємось найближчим часом виправити таку ситуацію.

Зараз питання про оновлення Кодексу у порядку денному З’їду, запланованого на грудень, не стоїть. На З’їзд виноситься чимало кадрових питань, розгляд яких може бути дуже тривалим. Це і обрання судді Конституційного Суду України, і членів ВРП, повноваження яких спливають у березні, і, власне, нового складу Ради суддів України. Величезний пласт питань.

Та я сподіваюся, що ми встигнемо фіналізувати консолідований проєкт Кодексу і винесемо його на розсуд уже цього З’їзду.

— Бо інакше ваша робота буде знівельована?

— Не сказав би, що наша робота буде знівельована. Звісно, ми хочемо досягти відчутного результату, але незалежно від того, хто увійде до нового складу Ради, має бути певна інституційна пам’ять та спадкоємність.

Приміром, у нашому Комітеті з питань дотримання етичних норм, запобігання корупції і врегулювання конфлікту інтересів зробили цифровий архів для того, аби кожне звернення і відповідь можна було легко знайти і ознайомитися з ними. Особливо багато питань виникає щодо конфлікту інтересів. Попри зменшення кількості суддів, динаміка звернень до Комітету щодо роз’яснення питання конфлікту інтересів тільки зростає. Лише торік до Комітету надійшло 183 звернення.

Ми здійснюємо певне узагальнення практики в питаннях надання роз’яснень щодо Кодексу та дисциплінарної практики ВРП з конфлікту інтересів. Також готується посібник щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів.

Як бачите, наша робота не обмежується лише оновленням Правил поведінки працівників апарату суду чи Кодексу суддівської етики.

— Невідповідність судді критерію професійної етики може стати загрозою для подальшої кар’єри. У такому разі роль і вага Кодексу суддівської етики зростає?

— Такі вимоги визначені законодавством. А Кодекс суддівської етики — це все ж таки добровільна декларація суддями про взяття на себе певних додаткових обов’язків. Це світова практика, яка свідчить про те, що судді усвідомлюють свою особливу роль у суспільстві, і свою виняткову відповідальність перед ним. Тому, складаючи присягу судді, вони добровільно погоджуються на певні обмеження, наприклад, щодо своєї поведінки як у залі судового засідання, так і поза межами суду. Поведінка судді має бути зразковою, адже це впливає на авторитет правосуддя в цілому.

Але йдеться не тільки про суддів. На авторитет суду впливає також поведінка працівників апарату суду, адже дуже часто громадяни не розмежовують суддю та секретаря судового засідання. Для них усі вони — представники судової влади.

— Ще у 2018 році судді, прокурори та адвокати розпочали спільну роботу над кодексом професійної етики у сфері правосуддя. На якому етапі перебуває цей процес?

— Так, йдеться про спільні етичні стандарти для представників юридичних професій. Справді, була така ідея, і навіть напрацювався певний проєкт принципів професійної етики у сфері правосуддя. Але потім відбулася реформа прокуратури, здійсненні спроби вкотре реформувати судову владу… Тож фактично робота над цими стандартами зупинилася. А потім ситуація погіршилася введенням карантину.

Фактично зараз призупинився діалог, а отже — призупинилася і робота. Але ми будемо намагатися відновити дискусію, швидше за все, наразі в онлайн­форматі.

Відзначу, що цим документом ніхто не зазіхає на етичні стандарти діяльності в рамках кожної із професій. Судді, прокурори та адвокати перебувають в одному розділі «Правосуддя» Конституції України. Тому така уніфікація стандартів — це вимога часу. Кожен учасник судового процесу має дотримуватися цих єдиних стандартів поведінки і взаємовідносин. Нам треба більше спілкуватися для того, аби знайти точки перетину і порозуміння. Адже наша мета єдина — незалежне і професійне правосуддя.

(Бесіду вела Христина ПОШЕЛЮЖНА, «Судовий вісник»)