Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

«У мене сьогодні вбивство і три розлучення» або говоримо про професійну деформацію юристів на прикладі працівників суду

09 жовтня 2020, 11:38

Зустріла у місті знайому, а на її запитання, чому сьогодні не прийду на тренування, коротко відповіла «Важкий день: у мене сьогодні вбивство». Зустрівши здивований погляд співрозмовниці, стала пояснювати детальніше про «важкі» судові засідання та ненормований робочий день, а ще зрозуміла, що ось вона: почалась професійна деформація у неюриста, який 5 днів на тиждень цілий день проводить саме з правниками (прес-секретар суду Наталя Міщук).

8 жовтня юристи відзначають професійне свято. Це чудова нагода поговорити, як робота у правничому напрямку (неважливо чи Ви юрист у приватній фірмі, адвокат чи працівник суду) змінює Ваш світогляд назавжди. У цьому мені допоможуть мої колеги – окремі представники колективу Хмільницького міськрайонного суду.

 Що таке професійна деформація, як борються із нею наші колеги чи навпаки – вона лише допомагає їм у житті та роботі. З’ясовуємо далі.

Професійна деформація – це той відбиток, який залишає на людині фах, якщо вона тривалий час працює в одному і тому ж професійному напрямку. Педагог може вчити не лише учнів, а й всіх навколо, продавці мають свої жартики, які зрозумілі лише їм, лікарі щиро вважають, що здорових людей немає, а журналісти всюди бачать теми для нових публікацій. А що роблять юристи?

Марина Робак, суддя:

  • Обрана професія надзвичайно впливає на людину. Наприклад, я помітила, що стала надзвичайно скрупульозна. Ба, більше, я б сказала, занудна, особливо, коли читаю будь-який документ – навіть квитанції за комунальні послуги. Так, посада до цього «привчила». Усі важливі сімейні події чи мої вчинки пропускаю через призму юридичної професії: чи правильно я роблю, які юридичні наслідки будуть від моєї дії чи бездіяльності. А недавно своєму чоловіку порадила написати заповіт, чому він (молодий і здоровий) був, м’яко кажучи, здивований. При плануванні свого дозвілля (у вихідні чи неробочий час) я все одно думаю про «важкі» судові засідання, справи чи клопотання. Нічого не вдієш, голову не «відключиш», наче комп’ютер. Добре чи погано – не має часу думати, бо я – «вічно заклопотаний юрист».

Артур Григорук, помічник судді:

  • Я народився в селі. Коли був юним, прагнув жити у мегаполісі з великою кількістю населення. Відколи я пішов працювати в суд і щодня спілкуюсь з величезною кількістю відвідувачів, я передумав: хочу жити подалі від людей - лише я і родина. Мене зрозуміють, напевне, не лише юристи, а й усі, хто кожного дня стикається з людськими проблемами, негараздами і бідами. Тим паче, що кожна людина – зі своїм характером, манерою поведінки, стилем спілкування… Це непросто. І, напевно, всі знають, що якщо в одному приміщенні зберуться двоє юристів, там буде мова про роботу (обов’язково): іншим доводиться миритись.

Світлана Долевич, помічник судді:

  • Як тільки посварюсь з чоловіком, одразу подумки ділю спільно нажите майно. Він же це прочитає, так (сміється)? Це, звичайно, жарт, але я справді продумую все на крок наперед з юридичної точки зору – чи то буде придбання пральної машини в кредит, чи оформлення доньки в дитячий садочок. А ще, коли я на роботі, то повністю відключаю емоції, керуючись лише законами і правилами внутрішнього розпорядку. Це не означає, що я стаю бездушним роботом, як тільки переступаю поріг суду. Але коли змушена з певною періодичністю дивитись на фото чи відеодокази у справах про вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень чи подібних злочинах, то емоціями (як хірург на операції) я не керуюсь – лише Законодавством України. Тут моїй витримці дивуються навіть досвідчені правоохоронці – це правда.

Віктор Поліщук, помічник судді:

  • Люблю правила, закони, сам їх дотримуюсь і чекаю цього від людей. Але ж ні! Мені важко змиритись, коли я щодня бачу, як люди намагаються зробити щось таке, що потрібно їм, повністю ігноруючи інтереси інших, закони своєї країни та (врешті-решт!!!) моральні принципи. Як юрист, я порекомендував би усім людям, хоч трохи вчити право, бо чимало їхніх проблем, вони створюють собі самі. Напевно, це професійна деформація, так?

Ольга Гончарук-Аліфанова, суддя-спікер:

  • Фах юриста деформував мою особистість ще з дитинства, бо я народилася в сім’ї представників цієї професії. Знаковою у моїй родині є одна історія, яку розповім на загал. Мене, типову 12-річну «дитину асфальту», мама і тато відправили в гості до родичів у село на літні канікули, аби я оздоровилась і насолодилась природою. Одного дня я так засумувала за батьками, що пішла разом із сестрою до єдиного у селі стаціонарного телефону – у відділення пошти (головного осередку зібрань усіх селян). Був звичайний будній день, але я чомусь телефонувала на домашній, забувши, що батьки кожен зайнятий своєю роботою. Зрозумівши помилку, і, згадавши, що напередодні мені казав батько, я повідомила своїй сестрі причину мого «недодзвону»:«А, так тато - в суді, а мама - в тюрмі!» Уже до кінця дня все село гуділо, наче вулик, запитуючи у тітки, що за бідолашку з «неблагополучними» батьками вона прихистила. Довести, що моя мама – адвокат, а тато – суддя, було просто нереально. А якщо серйозно, то я стала більше цінувати життя. І ще більше поважати роботу психологів і психотерапевтів, бо чимало юридичних проблем можна було б попередити, якби люди звертались би зі своїми проблемами до цих фахівців…

Замість післямови

Якщо професія «накладає» свій відбиток на Ваш характер, значить, Ви з роботою стали одним цілим.  Друзі, колектив Хмільницького міськрайонного суду щиро вітає усіх колег-юристів із професійним святом! Зичимо не знати помилок і втоми, завжди зберігати оптимізм і віру у справедливість та наполегливо йти до мети. Бажаємо, щоб ви з такою ж відповідальністю знаходили час на відпочинок, як і на роботу, а розпочаті справи мали успішний фінал. Зі святом!

Спілкувалась Наталя Міщук

Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області