Інститут угоди з’явився у кримінальному і кримінальному процесуальному законодавстві України у 2012 році. Суть укладення між прокурором і обвинуваченим цієї угоди полягає у беззастережному визнанні обвинуваченим свої винуватості у вчиненні кримінального правопорушення і покладенні на нього певних обов’язків. Це дозволяє раціонально використовувати процесуальні ресурси, у тому числі час, упродовж якого б здійснювалось судове провадження за умов його проведення у загальному порядку.

Відповідно до ч.8 ст.474 Кримінального процесуального кодексу України, повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

Саме тому суд має ретельно перевірити угоду про визнання винуватості на відповідність Кримінальному кодексу України та Кримінальному процесуальному кодексу України, і відмовити у затвердженні такої угоди лише з підстав, вичерпний перелік яких наведений у ч7. ст.474 Кримінального процесуального кодексу України.

Також слід зазначити, що затверджуючи угоду, суд ухвалює вирок, у резолютивній частині якого міститься рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання (ч.3 ст.475 Кримінального процесуального кодексу України).

Таким чином, у частині призначення покарання на підставі угоди, визначення його виду та розміру, суд не має дискреції, він може або затвердити угоду або відмовити у її затвердженні. При чому в останньому випадку, прокурор та обвинувачений будуть позбавлені можливості звернутися до суду з угодою про визнання винуватості повторно.
Міру покарання на підставі угоди погоджують між собою її сторони – прокурор та обвинувачений, без участі суду.

У вироку Вищого антикорупційного суду від 26 лютого 2020 року, яким було затверджено угоду про визнання винуватості, обвинуваченого було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України, а також призначено узгоджену сторонами угоди міру покарання у виді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Він також отримав додаткову міру покарання.

Суд враховував ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього. Основні фактори - це подання обвинуваченим декларації, у якій він відобразив усе незадеклароване раніше майно. Крім того, мало місце щире каяття та надання зізнавальних свідчень проти себе.

Слід зазначити, що санкція статті 366-1 Кримінального кодексу України, передбачає накладення штрафу від 2500 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або позбавлення волі на строк до 2 років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.59 Кримінального кодексу України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також злочини проти основ національної безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості та може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених у особливій частині цього Кодексу.

У цьому контексті слід звернути увагу, що злочин, передбачений статтею 366-1 КК України, не відноситься до такої категорії злочину, а санкція цієї статті Кримінального кодексу України не передбачає можливості застосування конфіскації майна. Тому порівняння розміру штрафу, узгодженого судом на підставі угоди про визнання винуватості, та вартості незадекларованих активів є недоречним.

Тобто у зазначеному випадку, міра покарання, узгоджена сторонами угоди, у повній мірі відповідала санкції статті 366-1 Кримінального кодексу України, і навіть передбачала застосування до обвинуваченого верхньої межі такого виду покарання як штраф.

Нагадаємо, 26 лютого, колегія суддів Вищого антикорупційного суду ухвалила вирок та затвердила угоду про визнання народного обранця VIII скликання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України (недостовірне декларування). Йому призначено покарання у виді штрафу у сумі 51 тис. гривень. Крім того, колишнього народного обранця позбавили права обіймати посади, пов’язані із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, строком на 1 рік.

За повідомленням прес-служби суду