Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення міської ради про виділення земельної ділянки у власність третьої особи, оскільки зазначена земельна ділянка розташована за тією ж адресою, що й житловий будинок позивачки.

Окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив, а суд апеляційної інстанції скасував це рішення і закрив провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, вказавши, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з цивільних правовідносин, оскільки стосується питання права власності і має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Оскаржуване рішення міськради є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право власності на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Отже, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи заявлені позовні вимоги та характер спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки правовідносини в цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 826/4509/17 (провадження № 11-81апп19) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84975982.

За повідомленням прес-служби суду