Черговий (тридцять другий) огляд практики Європейського суду з прав людини містить два рішення проти України: GRYNENKO AND PORTORENKO v. UKRAINE та CASE OF LYSENKO v. UKRAINE, в яких встановлені ЄСПЛ порушення відображують наявність структурних проблем системного характеру в національному законодавстві та практиці його застосування, а саме надмірної тривалості цивільних проваджень та незабезпечення належних умов особам, що перебувають під вартою.

Окрім того, на увагу заслуговує справа IOVCEV AND OTHERS v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA AND RUSSIA. Заявниками в ній виступили десять працівників румуно/молдовомовних шкіл на території, яка перебуває під контролем самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки», п’ятеро учнів та троє батьків учнів, які стверджували, що на них здійснювався тиск з боку органів влади самопроголошеної «Придністровської Молдавської Республіки» в рамках кампанії з переслідування та залякування шкіл у 2013–2014 роках. ЄСПЛ у цій справі констатував порушення Російською Федерацією статті 2 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на освіту), пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) та статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

У справі  ANDERSENA v. LATVIA розглядалося питання правомірності застосування положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, на підставі якої дочку заявниці було повернуто до Норвегії, де проживав її батько. ЄСПЛ у цій справі констатував порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий суд), яке відбулося під час судового процесу між заявницею та її колишнім чоловіком у латвійському суді.

За повідомленням прес-служби суду