У 2011 році за заявою прокурора рішенням місцевого суду спадщину у вигляді земельної частки (паю) було визнано відумерлою та передано її у власність територіальної громади.

В апеляційній скарзі син померлої просив поновити строки на апеляційне оскарження та посилався  на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Апеляційним судом встановлено, що в 1997 році відкрилася спадщина після смерті  матері апелянта, до складу якої увійшло право на земельну частку (пай) із земель колективної власності.

Оскільки  про наявність рішення суду про визнання спадщини відумерлою апелянт дізнався лише у грудні 2017 року після відмови йому у виділенні даної земельної ділянки, просив поновити строки на апеляційне оскарження. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вирішив питання про права та обов`язки апелянта як спадкоємця першої черги без залучення його до участі у справі.

 Поновивши спадкоємцю строк на апеляційне оскарження, перевіривши доводи скарги, дослідивши матеріали справи суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішенням місцевого суду від 2018 року встановлено факт прийняття апелянтом спадщини після смерті матері шляхом управління та володіння спадковим майном у вигляді житлового будинку.

Таким чином, апелянт фактично оскаржив рішення суду першої інстанції 2011 року, посилаючись на те, що він є сином померлої, прийняв спадщину після її смерті шляхом вступу у володіння спадковим майном, а тому вказаним рішенням суду вирішено питання про його права та обов`язки.

Отже, оскаржуване рішення про визнання спадщини відумерлою скасовано апеляційним судом та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви прокурора про визнання спадщини відумерлою.

За повідомленням прес-служби суду