В липні 2017 року до Волочиського районного суду звернулась старенька бабуся з позовом до приватного підприємств про визнання договору оренди землі  недійсними.  В обґрунтування пояснила: ніяких угод із підприємством не укладала, цих документів не підписувала й нікого не уповноважувала це робити. По справі було призначено почеркознавчу експертизу і справу – зупинено. Поки справу відновили, поки відбувались слухання, старенька позивачка померла, не дочекавшись законного вирішення її спору.

Відповідно до висновку експерта, підпис від імені позивачки в графі «Орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки  виконаний не позивачкою, а іншою особою.

 Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За загальним правилом, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог позивача з метою захисту його прав та законних інтересів.

Рішення ще не набрало законної сили і може бути оскаржене до апеляційної інстанції.

За повідомленням прес-служби суду