Позивач оскаржував наказ Генерального прокурора України від 10 квітня 2017 року про звільнення з посади керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області у зв’язку з поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що написав заяву про звільнення під психологічним тиском, тобто без наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність звільнення позивача із займаної посади за п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», а тому скасував наказ від 10 квітня 2017 року та поновив позивача на посаді керівника Херсонської місцевої прокуратури.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення та постановив нове, яким у задоволенні позову відмовив повністю, зазначивши, що відповідачем повністю дотримано порядок звільнення прокурора з адміністративної посади, були всі підстави для припинення повноважень позивача на вказаній посаді, а тому підстав для скасування оскаржуваного наказу немає.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився.

У рішенні Суд зазначив, що призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», проте, оскільки питання звільнення прокурорів за власним бажанням цим Законом не врегульовано, суд першої інстанції застосував норми КЗпП України.

Положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника у день подання ним заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору, суди повинні з’ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Колегія суддів зауважила, що факт подання позивачем заяви про звільнення з адміністративної посади до прокуратури Херсонської області 6 квітня 2017 року є сумнівним, оскільки наявна в матеріалах справи заява не містить дати її написання, а факт її подання та волевиявлення про звільнення за власним бажанням позивач заперечує.

Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт подання позивачем 6 квітня 2017 року заяви про звільнення за власним бажанням і не спростував твердження скаржника про складання ним цієї заяви задовго до дня звільнення та відсутність наміру достроково припинити повноваження на адміністративній посаді.

Постанова Верховного Суду від  11 липня 2018 року у справі № 821/761/17 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75253763.

За повідомленням прес-служби суду