У разі апеляційного оскарження судового рішення, ухваленого у спорі з майновими вимогами до боржника, який розглядається в межах провадження у справі про банкрутство, ставка судового збору повинна обраховуватися як 110% від ставки судового збору у процедурах банкрутства, тобто від двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Грошові вимоги конкурсного кредитора на предмет стягнення інфляційних втрат і 3% річних у ході санації боржника, які за своєю правовою природою є поточними грошовими вимогами у справі про банкрутство, охоплюються загальним поняттям «грошові вимоги до боржника», а отже, за їх розгляд відповідно до підпункту 10 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено такий розмір судового збору в суді першої інстанції: 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому такі вимоги пред’явлено до боржника. Зазначена норма є спеціальною як така, що застосовується до сплати судового збору при розгляді спорів у процедурах банкрутства, та підлягає переважному застосуванню.

В апеляційному господарському суді розмір судового збору повинен визначатися у відсотковому співвідношенні від ставки судового збору, яка підлягала до сплати кредитором при зверненні з майновими вимогами до боржника у справі про банкрутство, а не в загальному позовному провадженні.

Спір між позивачем та відповідачем виник у зв’язку з невиконанням відповідачем конкурсного грошового зобов’язання, на суму якого позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних та заявлено їх до стягнення з відповідача в загальному позовному провадженні, яке в подальшому було передано для розгляду в межах справи про банкрутство відповідача.

Отже, з моменту прийняття матеріалів справи ухвалою місцевого господарського суду для розгляду по суті в межах справи про банкрутство відповідача спір між позивачем та відповідачем набув характеру майнового спору в процедурі банкрутства щодо стягнення інфляційних та річних як поточної заборгованості боржника у процедурі банкрутства, що зумовлює застосування господарським судом під час його розгляду спеціальних норм законодавства про банкрутство та визначення розміру ставки судового збору, що підлягає до сплати при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене за результатами розгляду такого майнового спору, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» щодо розміру судового збору у процедурах банкрутства.

Таким чином, оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні майнових вимог позивача до відповідача-боржника про стягнення заборгованості, позивачеві належало сплатити судовий збір, обчислений як 110% від ставки судового збору у процедурах банкрутства, а саме 110% від двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2017 року.

Скасовуючи ухвалу апеляційного господарського суду про повернення без розгляду апеляційної скарги позивача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України у редакції до 15 грудня 2017 року (апеляційний господарський суд вважав сплачену позивачем суму судового збору меншою від визначеного законом розміру судового збору, що підлягає до сплати за подання апеляційної скарги у спорі майнового характеру в загальному позовному провадженні), Верховний Суд зазначив, що ця ухвала ґрунтується на помилкових висновках апеляційного суду щодо застосування ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при визначенні ставки судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту в процедурі банкрутства за результатами розгляду майнового спору про стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов’язання.

Постанова Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 6/6 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/72645047.

За повідомленням прес-служби суду