Суддею Ленінського районного суду м. Миколаєва – Тихоновою Наталею Станіславівною закінчено розгляд цивільної справи про позбавлення батьківських прав громадянки Г., відносно її неповнолітньої дитини.

Так, відповідно до рішення суду, в січні 2017 року позивачка Н. звернулась  з позовом до Г., яким просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно сина Гліба, 26.11.2011 р. н. та призначити її опікуном онука, передавши дитину їй на виховання.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що дитина від часу народження фактично проживає з нею та перебуває на повному її утриманні. При цьому відповідачка участі у вихованні, догляді та утриманні дитини  не приймає, жодної матеріальної допомоги на утримання сина не надає, з ним не спілкується, тобто ухиляється від виконання батьківських обов’язків відносно виховання сина Гліба. Крім того, відповідач є безвідповідальною особою, негативно характеризується на має поганий вплив на дитину.

Відповідачка позов не визнала, вважала доводи позивача надуманими та виниклими через  особисті непорозуміння між сторонами.

Представник третьої особи вказала про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача але неможливість передати дитину позивачу через наявність у дитини батька, який не позбавлений батьківських прав.

Відповідно до свідоцтва про народження, батьками Гліба, 26 листопада 2011 року народження є громадянин Г. та відповідач Г., які перебували у зареєстрованому шлюбі.

 Позивач – Н. є матір'ю відповідачки Г., що підтверджується Свідоцтвом про народження.

Позивач та відповідач з чоловіком та сином мешкали разом за адресою вул. 11- та Повздовжня.

Шлюб між громадянином Г. та відповідачкою Г. було розірвано, відповідач залишилась проживати із матір`ю та сином до листопада 2017 року.

З 18.11.2017 року відповідачка разом із сином Глібом мешкає у бабусі ( матері батька) - за адресою вул. 8 Слобідська, в м. Миколаєві.

Батько дитини має іншу сім`ю, матеріальної допомоги на утримання  сина Гліба відповідачці Г. не надає, не бажає брати участь у вихованні сина, відповідно до пояснень, наданих у судовому засіданні, підтримує позицію позивача у справі та погоджується із тим, що сину буде краще з бабусею ніж з матір`ю, проте переконливих доказів неспроможності матері утримувати та виховувати дитину суду не навів.

Відповідно до Довідки виданої адміністратором Дитячого центру розвитку дитини  на заняття дитину Гліба  водить тільки бабуся, вона ж і оплачує всі заняття.

Згідно з довідкою від 10.11.2016  доглядає та відвідує лікаря з дитиною бабуся.

Спеціалістами служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради була проведена профілактично-роз'яснювальна бесіда з відповідачем стосовно належного виконання батьківських обов'язків за заявою позивачки Н. (лист від 14.11.2016 та акт обстеження умов проживання від 13.07.2015, лист від 28.09.2015)

Відповідно до характеристики, складеної старшим інспектором Ленінського ОП ГУНП в Миколаївській області відповідач  характеризується за місцем проживання з посередньої сторони. У відношенні неї був складений адміністративний протокол по ст. 173-2 ч. 1 КУпАП (насилля в сім'ї) . За результатом розгляду якого, відповідно до Постанови Ленінського райсуду м. Миколаєва від 16.04.2015 року відповідачку Г. було звільнено від адміністративної відповідальності та оголошено усне зауваження.

При цьому, зі змісту Постанови вбачається, що 15.03.2015 року Г. влаштувала сварку із матір`ю, в ході якої виражалась грубою брутальною лайкою, чим вчинила насильство в сім`ї психологічного характеру.

Як вбачається з листа Соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Миколаївського міського центру від 30.07.2015 з відповідачем проведено психолого-педагогічну роботу щодо формування відповідального батьківства, відповідно до звернення позивачки. На даний час робота з сім'єю продовжується.

Згідно з листом за № 212 від 03.02.2016 стосунки між позивачем та відповідачем  поступово налагоджуються.  Сторонам надано психолого - педагогічні  рекомендації щодо оволодіння конструктивними методами вирішення конфліктних ситуацій.

З огляду на вищезазначені письмові докази, пояснення свідків судом встановлено, що між позивачкою та відповідачкою на грунті матеріальної та психологічної  залежності доньки від матері, виникли та  тривалий час існують  стосунки, які постійно  призводять до  сварок, образ та негативно впливають на клімат у сім`ї, та як наслідок - на стан та розвиток малолітньої дитини, яка знаходиться поміж ними. При цьому суд вважає, що у цьому становищі наявна взаємна провина  сторін у справі.

Проте, від часу окремого проживання (з 18.11.2017 року), в умовах обмеженого спілкування між сторонами у повсякденному житті, відповідачці Г., за допомогою батька - Т. та бабусі - Т. вдалось налагодити своє життя та нормальні стосунки із сином.

Протягом розгляду справи позивач неодноразово наголошував на тому, що відповідач є небезпечною для дитини особою, оскільки є наркозалежною, посилаючись на довідку № 574-17 від 22.11.2017 року реабілітаційного центру лікування та реабілітації наркоманії та алкоголізму "Реванш", яка міститься в матеріалах справи.  

Суд не може прийняти до уваги це твердження та довідку, за відсутності інших доказів щодо цього,  оскільки документально не підтверджено юридичне існування вказаного центру, на що посилається відповідач, відсутні медичні документи щодо перебування відповідача на обліку з зазначеним у довідці діагнозом.

Відповідно до висновку виконкому Миколаївської міської ради  від 11.01.2018 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав відповідача .

При цьому, представник органу опіки та піклування у судовому засіданні зазначала, що висновок було прийнято на підставі документів,  які були надані позивачкою, без врахування будь-яких доказів та доводів відповідача, оскільки остання не явилась на виклик комісії.

Через що суд вважає, що  зазначений висновок є таким, що прийнятий без всебічного дослідження доказів, отже суд не може погодитись із ним.

Також суд не може прийняти до уваги запис поведінки відповідача з відеокамер спостереження, на перегляді якого неодноразово наполягала позивач, оскільки цей доказ не може вважатись належним та допустимим , з огляду на положення ст.307 ЦК України.

На підставі викладеного вище,  суд вважав позовні вимоги про позбавлення батьківських прав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не відповідають найвищим інтересам дитини.  При цьому доводи позивача суд не взяв до уваги, оскільки вони не є переконливими та спростовуються доказами, дослідженими у судовому засіданні. Не підлягають також задоволенню позовні вимоги в частині призначення позивача опікуном та передачі  дитини, оскільки ці вимоги є похідними від вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Рішення суду відправлено до Єдиного Державного Реєстру Судових Рішень ( справа № 489/50/17).

Зазначимо, що рішення суду ще не набрало чинності.

За повідомленням прес-служби суду