ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Бориспільської дільниці Броварської філії по експлуатації газового господарства публічного акціонерного товариства «Київоблгаз» (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: керівник Бориспільської місцевої прокуратури Костів Ярослав Романович про:

- зобов'язання відповідача негайно припинити свавілля, тобто відновити газопостачання та виконати свої обов'язки з підготовки опалювального котла та системи вентиляції до опалювального періоду;

- визнання права позивача на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди;

- визнання права позивача самостійно зняти пломбу на вентилі газової труби, якщо відповідач не виконає рішення суду, у визначений ним термін.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі через відсутність правових підстав для вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, а також постановити окрему ухвалу та направити її Генеральному прокурору України, посилаючись на те, що суддею перекручені обставини справи, ухвала суду є результатом співпраці з третьою особою, примушує його відмовитися від цивільно-правових зобов'язань, а також на те, що відносно третьої особи порушено дві кримінальні справи, вчиняються перешкоди правосуддю. На думку апелянта, ці та інші обставини вказують на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керівником Бориспільської місцевої прокуратури подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін та зазначає, що він вважає безпідставним залучення його до участі в даній справі в якості третьої особи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2018 р.  апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення.

 Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року залишено без змін.

При цьому суд виходив з того, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції керувався п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України у редакції, чинній на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі, та виходив з того, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент постановлення судом першої інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження у цій справі (далі - КАС України), Цивільним процесуальним кодексом України у редакції, чинній на момент постановлення судом першої інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження у цій справі (далі - ЦПК України).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2, п.п. 1, 7 ст. 3 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.1, п. 1 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до юрисдикції адміністративних судів належать публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції та наділений владно-розпорядчою компетенцією.

Аналогічна правова позиція щодо визначення підсудності викладена в постановах Верховного суду України від 27.04.2017 р. у справі № 2а/2470/1276/12, від 26.10.2016 р. у справі № 1716/3939/2012.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем у даній справі є суб'єкт господарювання, виниклі між сторонами справи правовідносини стосуються надання житлово-комунальних послуг, мають приватно-правовий характер, а тому такий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства та не підсудний суду адміністративної юрисдикції, ані у відповідності до вищенаведених норм адміністративного процесуального законодавства, чинного на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, ані згідно до КАС України в редакції, чинній на теперішній час.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для відкриття провадження у справі.

Приходячи до такого висновку, колегія суддів зазначає, що в рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим  законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів».

Доводи апелянта про те, що суддею перекручені обставини справи, ухвала суду є результатом співпраці з третьою особою, примушує його відмовитися від цивільно-правових зобов'язань, перешкоджає здійсненню правосуддя, апеляційний суд вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства.

Посилання апелянта на кримінальні провадження та обставини щодо порушення його цивільних прав а галузі житлово-комунального забезпечення, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та можуть мати значення при вирішенні даного спору по суті за правилами цивільного судочинства.

Вимоги апелянта щодо постановлення окремої ухвали та направлення її Генеральному прокурору України також є необґрунтованими і в даному випадку відсутні правові підстави, визначені ст.ст. 249, 324 КАС України для їх задоволення.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, яким було повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм процесуального права.

За повідомленням прес-служби суду