Якщо під час розгляду справи про встановлення земельного сервітуту існує ризик відчуження ділянки, накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої позивач просить встановити такий сервітут, є співмірним і адекватним заходом забезпечення позову в межах наявного спору. 

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики. 

У справі, що переглядалася, правовідносини стосувалися вирішення земельного спору між власниками сусідніх земельних ділянок щодо встановлення земельного сервітуту.

Під час розгляду справи позивачі подали заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої порушується питання про встановлення земельного сервітуту.

Суди попередніх інстанцій частково задовольнили заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, щоб зупинити її подальший можливий перепродаж.

Справа була передана на розгляд ОП КЦС ВС для вирішення питання, чи є допустимим арешт земельної ділянки у спорі про встановлення сервітуту, враховуючи, що за законом (ст. 101 ЗК України) сервітут має зберігатися навіть у разі зміни власника.

ОП КЦС ВС дійшла висновку, що за наявності достатньо обґрунтованого припущення можливості відчуження під час розгляду справи про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки, щодо якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту, накладення арешту на таку земельну ділянку є співмірним і адекватним заходом забезпечення позову у межах існуючого спору. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин.

ОП КЦС ВС урахувала, що згідно з ч. 1 ст. 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається в разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Водночас ОП КЦС ВС зауважила, що зазначені положення урегульовують випадки, коли перехід права власності на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, відбувся після набрання законної сили судовим рішенням про встановлення такого сервітуту. Натомість відчуження майна безпосередньо під час розгляду справи може призвести до відмови в задоволенні позову через неналежний суб’єктний склад, що суперечить завданням цивільного судочинства.

Вжиті в цій справі судом першої інстанції заходи забезпечення позову спрямовані на запобігання недобросовісній поведінці відповідача під час розгляду спору, недопущення з його боку дій, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому вирішення спору та виконання ймовірного рішення суду. Разом із тим відповідач не позбавлений права володіння та користування спірним майном.

ОП КЦС ВС звернула увагу, що учасники справи не позбавлені можливості користуватися своїми правами, передбаченими статтями 154 (зустрічне забезпечення), 156 (заміна заходів забезпечення позову), 158 (скасування заходів забезпечення), 159 (відшкодування збитків) ЦПК України. Зокрема, ч. 1 ст. 159 ЦПК України передбачено право осіб, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Постанова ОП КЦС ВС від 2 березня 2026 року у справі № 369/14735/24 (провадження № 61-7983сво25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134647610.

Верховний Суд