24 березня 2026 року Вища рада правосуддя ухвалила публічне звернення до Комітету ВРУ з питань правової політики, Комітету ВРУ з питань бюджету та Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності щодо виконання окремих заходів Дорожньої карти з питань верховенства права.

Наводимо повний текст публічного звернення, затвердженого рішенням ВРП від 24.03.2026 № 480/0/15-26:

ПУБЛІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ

до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності

Незалежність судової влади є запорукою права на справедливий суд.
У статті 6 Європейської конвенції з прав людини зазначено, що метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом.
Це є основним принципом верховенства права. Керівні принципи верховенства права вимагають існування гарантій незалежності судової системи. Це включає справжню рівновагу між повноваженнями законодавчої, виконавчої та судової влади – рівновагу, яка здатна забезпечити незалежний статус судівництва.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї (стаття 126 Конституції України).

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. За неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності (стаття 129 Конституції України).

В Україні діє Вища рада правосуддя, яка вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів (стаття 131 Конституції України).

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 48) установлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку. 

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. 

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Незалежність судової влади має безпосередній зв’язок із євроінтеграційним шляхом України.

До незмінних пріоритетів України, закріплених на конституційному рівні, належить прагнення бути рівноправним членом Європейського Союзу.

Після початку агресивної війни росії проти України, 28 лютого 2022 року Україна подала заявку на членство в ЄС і в червні 2022 року отримала європейську перспективу та статус країни кандидата. У грудні 2023 року Європейська Рада прийняла рішення про початок переговорів з Україною.
25 червня 2024 року відбулася міжурядова конференція з метою розпочати переговори про вступ України до ЄС. Двосторонні скринінгові зустрічі були завершені у вересні 2025 року.

Кабінет Міністрів України розпорядженням від 14 травня 2025 року № 475-р «Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС”» схвалив, зокрема, Дорожню карту з питань верховенства права.

Дорожня карта з питань верховенства права є всеосяжним стратегічним документом, що визначає комплекс реформ у межах переговорного процесу щодо членства України в Європейському Союзі за переговорними Розділом 23 «Судова влада та основоположні права» та Розділом 24 «Юстиція, свобода і безпека». Цей документ є однією з ключових передумов відкриття офіційних переговорів про вступ України до Європейського Союзу в межах кластера 1 «Основи процесу вступу до ЄС», що відкривається першим і закривається останнім. Його розроблення та подальше виконання свідчать про готовність України відповідати стандартам Європейського Союзу, зміцнюють довіру з боку держав-членів та підсилюють статус України як надійного партнера. Дорожня карта з питань верховенства права покликана заповнити наявні прогалини, забезпечити сталість уже здійснених реформ і закласти надійну основу для подальшого розвитку правової системи відповідно до європейських стандартів.

Дорожня карта з питань верховенства права містить низку заходів і реформ у сфері правосуддя, спрямованих на подальше зміцнення незалежності суддів та їхніх органів (самоврядування), посилення їх підзвітності та доброчесності, заповнення судових вакансій і завершення перевірки чинних суддів, а також підвищення ефективності, доступності та якості правосуддя, реалізація яких має ключове значення для євроінтеграційних процесів України та потребує забезпечення належного фінансування судів, органів та установ системи правосуддя.

Втілення заходів, передбачених Дорожньою картою, є не лише зобов’язанням у межах євроінтеграційного процесу, а й частиною національної стратегії зміцнення правових інституцій, гарантування справедливого правосуддя.

Відповідно до положень Дорожньої карти з питань верховенства права на Вищу раду правосуддя покладено одну з провідних функцій у координації заходів, спрямованих на імплементацію її положень у частині, що стосується судової влади України.

Вища рада правосуддя рішенням від 18 вересня 2025 року № 1980/0/15-25 утворила Координаційну комісію Вищої ради правосуддя з питань імплементації заходів, передбачених Дорожньою картою з питань верховенства права, затвердивши її склад, а також визначила відповідальними за реалізацію заходів посадових осіб та органи Вищої ради правосуддя.

Згідно із вказаним рішенням органом у Вищій раді правосуддя, відповідальним за реалізацію заходу Дорожньої карти з питань верховенства права «Проведення аналізу стану дотримання незалежності суддів та прокурорів, актуальних загроз, ефективності існуючих заходів, а також представлення необхідних законодавчих та інституційних удосконалень, спрямованих на посилення незалежності на основі цього аналізу», визначено Робочу групу з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Строк виконання цього заходу – І квартал 2026 року. Відповідальними виконавцями заходу згідно з положеннями Дорожньої карти з питань верховенства права визначено Вищу раду правосуддя, Офіс Генерального прокурора, Раду прокурорів України, Верховну Раду України.

Вища рада правосуддя забезпечує реалізацію зазначеного заходу виключно в межах своєї компетенції, тоді як його виконання в частині, що стосується органів прокуратури, належить до повноважень інших визначених виконавців.

І. Щодо проведення аналізу стану дотримання незалежності суддів, актуальних загроз, ефективності існуючих заходів

Україна взяла участь у комплексному дослідженні, проведеному Європейською мережею рад правосуддя (ЄМРП), метою якого було оцінити стан незалежності судової влади в Європі.

Аналіз результатів опитування ЄМРП 2025 року демонструє, що Україна має найнижчий рівень незалежності суддів (5,9 бала за 10-бальною шкалою) та низький показник незалежності рад судової влади (близько 5,5 бала). Ці цифри підкреслюють серйозні виклики в судовій системі.

Проте зазначені результати – це виклик, який спонукає до активних змін. Ці результати є чітким орієнтиром для вдосконалення судової системи з метою наблизити її до стандартів країн-лідерів, таких як Ірландія чи Велика Британія.

Результати опитування демонструють, що майже половина українських суддів убачають у русі до ЄС чинник зміцнення судової незалежності. Це важливий сигнал, оскільки перспектива євроінтеграції є не лише зовнішньополітичним орієнтиром, а й свідчить про наявність системних інституційних викликів та дефіцит стійких гарантій автономності судової влади.

ІІ. Щодо представлення необхідних законодавчих та інституційних удосконалень, спрямованих на посилення незалежності на основі цього аналізу

Робоча група з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з метою реалізації заходу Дорожньої карти з питань верховенства права «Проведення аналізу стану дотримання незалежності суддів та прокурорів, актуальних загроз, ефективності існуючих заходів, а також представлення необхідних законодавчих та інституційних удосконалень, спрямованих на посилення незалежності на основі цього аналізу» (Розділ І, пункт 1.2, підпункт «а», захід 1.1.) визначила низку проблемних питань, вирішення яких потребує вдосконалення чинного законодавства України.

Щодо необхідності удосконалення механізмів реагування на втручання в незалежність суддів

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання
і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

До повноважень Вищої ради правосуддя, передбачених статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів.

Вища рада правосуддя згідно зі статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя з власної ініціативи, за зверненням судді, судів, органів та установ системи правосуддя.

Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.

Згідно із частиною першою статті 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

За результатами розгляду повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя Вища рада правосуддя констатувала, що не завжди, за наявності підстав, відповідні відомості вносились до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Заяви суддів про вчинення щодо них кримінальних правопорушень скеровуються з одного правоохоронного органу до іншого, що істотно затримує початок досудового розслідування та знижує його ефективність.

Необхідно закріпити на законодавчому рівні безпосередній обов’язок Генерального прокурора, Першого заступника Генерального прокурора, заступників Генерального прокурора, керівників обласник прокуратур
і прирівняних до них прокуратур, їх заступників стосовно внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання відповідного повідомлення судді.

Потрібно також зазначити, що, за даними інформаційно-аналітичних звітів про діяльність Вищої ради правосуддя за 2017–2025 роки, до Вищої ради правосуддя надійшло 2626 повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя.

Щороку з повідомленнями про втручання в професійну діяльність до Вищої ради правосуддя звертається в середньому близько 200 суддів. Зокрема, упродовж 2023 року надійшло 185 повідомлень суддів про втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, упродовж 2024 року – 224 повідомлення, упродовж 2025 року – 242. У перші роки після надання Вищій раді правосуддя повноважень вживати заходи забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя та встановлення обов’язку суддів звертатись із повідомленнями про втручання таких повідомлень надходило більше. Для прикладу, у 2018 році надійшло 435 повідомлень, у 2019 – 449. Тобто практика Вищої ради правосуддя щодо оцінки обставин, які не є втручанням у здійснення правосуддя, призвела до зменшення кількості повідомлень, хоча ця кількість все одно є значною.

Судді вважають за необхідне повідомляти про будь-які обставини, які, на їхні думку та переконання, є безпосереднім чи опосередкованим втручанням у здійснення ними правосуддя та відображають їх особисте сприйняття.
У частині випадків повідомлені обставини не потребують вжиття Вищою радою правосуддя відповідних заходів реагування.

Водночас існують обставини, що мають серйозні наслідки для суддівської незалежності, передусім це загрози особистій безпеці суддів.

17 березня 2026 року Вища рада правосуддя ухвалила публічну заяву про захист суддівської незалежності. Приводом для її ухвалення став напад на суддю Індустріального районного суду міста Дніпра 13 березня 2026 року, внаслідок чого суддя отримала тяжкі травми (рішення Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026 року № 409/0/15-26).

Відповідно до статті 126 Конституції України держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї.

Посягання на життя та здоров’я судді, пов’язане з виконанням ним професійних обов’язків, фактично є прямим втручанням у здійснення правосуддя. Якщо суддя може стати жертвою насильницького нападу біля власного житла, це створює атмосферу залякування та потенційного тиску на суддівський корпус. Така ситуація підриває гарантії незалежності суддів і віру суспільства у спроможність держави забезпечити безпечні умови здійснення правосуддя.

Забезпечення безпеки судді не є привілеєм, а становить необхідну передумову належного здійснення правосуддя. Гарантії особистої безпеки судді прямо пов’язані з ефективною реалізацією права громадян на доступ до правосуддя, оскільки лише суддя, який перебуває під належним захистом від будь-яких форм тиску, загроз чи втручання, спроможний здійснювати правосуддя незалежно, безсторонньо та в повній відповідності до закону. Отже, належний рівень безпеки судді є невід’ємним складником функціонування правової держави та ключовою умовою гарантування верховенства права.

Цим рішенням Вища рада правосуддя, зокрема, звернулась до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності із пропозицією спільного (за участю органів суддівського врядування, самоврядування, інших зацікавлених осіб) напрацювання дієвих заходів, спрямованих на посилення безпеки суддів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя проводить перевірку повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, оприлюднює результати та ухвалює відповідні рішення.

Ефективність рішень Вищої ради правосуддя про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя визначається здійсненням державними органами всіх рівнів швидких та ефективних заходів реагування у межах своїх повноважень, у кожному випадку звернення до них із питань забезпечення незалежності суддів чи авторитету правосуддя.

На законодавчому рівні не визначено конкретних явищ та обставин, які чітко могли б тлумачитися як такі, що свідчать про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Поняття «втручання» є оцінним.

За результатами розгляду повідомлення судді Вища рада правосуддя пленарним складом приймає рішення про наявність чи відсутність ознак втручання. Водночас Вища рада правосуддя аналізує, чи створюють повідомлені суддею факти реальні ризики для незалежності судді під час здійснення правосуддя, чи може суддя за їх наявності залишатися неупередженим, чи існує дійсна загроза ухваленню суддею справедливого та безстороннього рішення.

Закон передбачає кримінальну відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення (стаття 376 Кримінального кодексу України).

Згідно з пунктами 6, 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя звертається до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду; вживає інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.

Суб’єктами безпосереднього реагування на вчинення протиправних дій щодо суддів є органи прокуратури, з чим і пов’язаний обов’язок судді повідомляти про випадки втручання в його діяльність як Вишу раду правосуддя, так і Генерального прокурора.

Кваліфікацію дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, здійснюють правоохоронні органи, які є суб’єктами безпосереднього реагування на протиправні дії, які вчиняються щодо суддів, та є самостійними у прийнятті процесуальних рішень.

Відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Забезпечення суддівської незалежності (що, зокрема, включає обов’язкове внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення злочинів щодо суддів) є обов’язком правоохоронних органів і має бути визначене як один із пріоритетних напрямів їхньої діяльності.

Вища рада правосуддя стоїть на позиціях беззаперечного забезпечення суддівської незалежності та необхідності визначення цього пріоритетним напрямом діяльності правоохоронних органів, оскільки швидке та ефективне розслідування злочинів, пов’язаних із професійною діяльністю судді, забезпечить дотримання конституційного права на доступ до правосуддя, яким кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом.

Попри те, що Вища рада правосуддя розглядає питання втручання в незалежність суддів та ухвалює відповідні рішення, саме лише відкриття кримінальних проваджень не забезпечує виконання завдань кримінального процесуального законодавства, зокрема, щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування. Це пов’язано з тим, що зазначені провадження не закінчуються притягненням до відповідальності винних осіб. Відповідно, така практика свідчить про необхідність переосмислення механізмів реагування на втручання в незалежність суддів і розробки більш дієвих інструментів реагування на порушення суддівської незалежності.

Робоча група з питань розроблення і впровадження заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя в порядку здійснення моніторингу за реагуванням на рішення, ухвалені Вищою радою правосуддя, після отримання від Офісу Генерального прокурора та відповідних обласних прокуратур інформації щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, результатів досудового розслідування та судового провадження за відповідними повідомленнями / зверненнями суддів, які надійшли за період із 12 листопада 2016 року до 31 грудня 2023 року (2167 повідомлень / звернень), проаналізувала та узагальнила отриману інформацію.

Аналіз інформації свідчить про недієвість норми кримінального закону, оскільки випадків притягнення осіб до кримінальної відповідальності за втручання в діяльність суддів небагато, незважаючи на численні факти втручання в діяльність суддів. Із понад тисячі кримінальних проваджень, що здійснювались за повідомленнями суддів протягом 2016–2023 років, відомо про ухвалення лише 6 вироків.

У більшості випадків Офіс Генерального прокурора у відповідь на звернення Вищої ради правосуддя інформує про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також вказує на прокуратуру нижчого рівня, прокурори якої здійснюватимуть нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у формі процесуального керівництва.

Така практика свідчить про необхідність посилення механізмів реагування правоохоронних органів на втручання в незалежність суддів та розробки більш дієвих інструментів реагування на порушення суддівської незалежності, розширення відповідальності за невжиття відповідальними органами належних заходів реагування на втручання у здійснення правосуддя з метою недопущення втручання у здійснення правосуддя, які потребують закріплення на законодавчому рівні.

З метою гарантування незалежності суддів необхідне вдосконалення зазначених норм, зокрема покладення на Офіс Генерального прокурора обов’язку контролю за станом досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях.

Незалежність членів Вищої ради правосуддя, як і суддів від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання гарантується.

Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено, що член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Статтею 344 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність у разі вчинення незаконного впливу у будь-якій формі на Голову чи члена Вищої ради правосуддя з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя зобов’язаний звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність до Вищої ради правосуддя упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання.

Останнім часом Вища рада правосуддя вимушена була констатувати таке втручання, зокрема, з боку Ради адвокатів України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Однак такі рішення не зупинили протиправних дій. Це свідчить, що інструменти реагування, які передбачені законом, не є ефективними для припинення таких дій і не мають реальних наслідків для тих, хто їх вчиняє. Отже, законодавство має передбачати наявність у Вищої ради правосуддя ефективних інструментів для власного захисту від протиправного втручання та дій, що підривають авторитет конституційного органу.

Згідно із частиною четвертою статті 129 Конституції України за неповагу до суду чи судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Відповідальність за неповагу до суду чи судді є однією із гарантій незалежності судді.

Зокрема, за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само за вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, передбачена адміністративна відповідальність (частина перша статті 185³ КУпАП).

Неповага до Конституційного Суду України з боку учасників конституційного провадження, перекладача, свідка, спеціаліста, експерта, інших учасників конституційного провадження, залучених Конституційним Судом України до участі у справі, що виразилася у злісному ухиленні від явки на засідання, пленарне засідання Сенату, Великої палати Конституційного Суду України або в непідкоренні цих та інших осіб розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час таких засідань, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну зневагу до Конституційного Суду України іншими присутніми на пленарному засіданні особами (крім суддів Конституційного Суду України), тягнуть за собою відповідальність за частиною п’ятою
статті 185³ КУпАП.

У подібний спосіб має бути врегульовано питання відповідальності за неповагу до Вищої ради правосуддя.

Відсутність у статті 185³ КУпАП прямої згадки про відповідальність за прояв неповаги до Вищої ради правосуддя та до членів Вищої ради правосуддя створює правову прогалину. Це дає змогу окремим особам безкарно порушувати порядок під час засідань, чинити тиск на членів Вищої ради правосуддя або демонструвати зневагу до органу, що безпосередньо впливає на незалежність судової гілки влади.

З огляду на викладене є доцільним доповнити статтю 185³ КУпАП положенням про відповідальність за прояв неповаги до Вищої ради правосуддя, що виразився в порушенні порядку під час її засідань або вчиненні дій, що свідчать про явну зневагу до членів Вищої ради правосуддя у зв’язку з їхньою діяльністю.

Щодо зміни такої підстави дисциплінарної відповідальності судді, як неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя

Відповідно до частини четвертої статті 48, пункту 9 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок.

Кількість ухвалених рішень щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за пунктом 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є незначною.

Із 2017 року станом на 31 грудня 2025 року Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя ухвалили 8 рішень про притягнення 9 суддів до дисциплінарної відповідальності за пунктом 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (1 рішення стосовно 1 судді Вища рада правосуддя скасувала, 1 рішення стосовно 1 судді змінила та застосувала інший вид дисциплінарного стягнення, 1 рішення стосовно 1 судді залишила без змін; 4 рішення стосовно 5 суддів оскаржено до Вищої ради правосуддя, рішення за скаргами не було ухвалено). За результатами розгляду п’яти дисциплінарних справ стосовно п’яти суддів Дисциплінарні палати не встановили підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а ще дві дисциплінарні справи стосовно двох суддів закриті.

Загальний огляд повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя, які надійшли до Вищої ради правосуддя, а також рішень, які Вища рада правосуддя ухвалила за результатами їх розгляду, свідчить про те, що зазвичай судді вважають за необхідне повідомляти про будь-які факти, які, на їхню думку та переконання, є безпосереднім чи опосередкованим втручанням у здійснення ними правосуддя, а також про суб’єктивне сприйняття суддями певних подій та явищ.

Зокрема, Вища рада правосуддя у 2017–2025 роках за результатами розгляду повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя ухвалила 715 рішень про вжиття заходів реагування.

Водночас більшість повідомлень стосувалися ситуацій, що не потребують реагування Вищої ради правосуддя (зловживання учасниками судових справ процесуальними правами, позапроцесуальні звернення, подання учасниками судового процесу дисциплінарних скарг на дії суддів, звернення учасників судових справ до правоохоронних органів тощо). Суттєва частка ресурсів Вищої ради правосуддя спрямовується на опрацювання типових звернень, зміст яких не містить ознак втручання у здійснення правосуддя.

Однак надходження повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя пов’язане саме із законодавчо закріпленим обов’язком судді звертатися з таким повідомленням (пункт 9 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), оскільки невиконання цього обов’язку є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 6 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вища рада правосуддя усвідомлює важливість належної реакції самого судді на випадки втручання в його діяльність. Водночас не всі випадки втручання потребують звернення до інших органів і можуть вирішуватись за допомогою правових інструментів, доступних судді. Лише в разі наявності ознак кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку з боку іншого судді таке звернення має бути обов’язком. Окрім того, у деяких випадках повідомлення суддею Вищої ради правосуддя про дії, що мають ознаки злочину, та публікація такого повідомлення можуть зашкодити подальшому досудовому розслідуванню. З огляду на наведене в разі наявності ознак злочину доцільно, щоб відповідне повідомлення суддя подавав лише до відповідного правоохоронного органу.

Вважаємо, що до чинних норм потрібно внести зміни, передбачивши, що суддя зобов’язаний інформувати Офіс Генерального прокурора про факти впливу на суддю, що містять ознаки злочину, а також Вищу раду правосуддя про такі дії з боку інших суддів, якщо вони мають ознаки дисциплінарного проступку.

26 березня 2025 року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення дисциплінарних та інших процедур» (реєстраційний № 13137, внесений народними депутатами України Масловим Д.В., Швецем С.Ф., Бондаренком О.В. та іншими).

7 квітня 2025 року у Верховній Раді України зареєстровано альтернативний проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення дисциплінарних та інших процедур» (реєстраційний № 13137-1, внесений народним депутатом України Павлішем П.В.).

Цими законопроєктами, зокрема, запропоновано більш чітко визначити підстави дисциплінарної відповідальності судді та уточнити дисциплінарні стягнення, що можуть застосовуватися до судді.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя просить урахувати під час розгляду зазначених законопроєктів пропозицію щодо зміни такої підстави дисциплінарної відповідальності судді, як неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя.

Щодо необхідності посилення ролі Вищої ради правосуддя у бюджетному процесі

Обов’язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів.

Незалежна судова система потребує відповідної економічної основи. Саме держава повинна забезпечувати судову владу відповідними ресурсами в достатній кількості для того, щоб запобігти будь-якому впливу як з боку виконавчої, так і з боку законодавчої гілок влади. Навіть якщо держава потерпає від нестачі фінансових ресурсів, судді та суди як обов’язковий складник держави мають отримувати їхню частину доступного фінансування в повному обсязі настільки, наскільки це можливо.

Суддівство (ради правосуддя, окремі суди) має бути залучено до процесу формування бюджетних вимог та брати участь у розподілі виділених ресурсів.

Фінансове забезпечення судів і суддів є невід’ємною складовою як незалежності окремого судді, так і незалежності всієї судової влади.

Частиною другою статті 37 Бюджетного кодексу України визначено, що Кабінет Міністрів України до схвалення проєкту закону про Державний бюджет України подає цей проєкт закону, зокрема, Вищій раді правосуддя по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя.

Згідно із частиною третьою цієї статті Кабінет Міністрів України схвалює проєкт закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Інформація щодо врахування пропозицій Вищої ради правосуддя до проєкту закону про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя (з вмотивованим обґрунтуванням), подається разом з проєктом закону про Державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України (пункт 11¹ частини першої статті 38 Бюджетного кодексу України).

Тобто до 15 вересня року, що передує плановому, пропозиції Вищої ради правосуддя до проєкту закону про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, повинні бути подані до Кабінету Міністрів України та розглянуті ним.

На практиці після надходження до головних розпорядників коштів державного бюджету, зокрема системи правосуддя, інструктивного листа Міністерства фінансів України, яким доводяться інструкції з підготовки бюджетних запитів та граничні показники видатків на відповідні бюджетні роки, Вища рада правосуддя з метою формування пропозицій щодо належного забезпечення потреб судової влади звертається до головних розпорядників бюджетних коштів системи правосуддя щодо проблемних питань їх фінансового забезпечення з огляду на граничні обсяги, доведені Міністерством фінансів України, після надходження та опрацювання яких звертається до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України щодо основних проблем фінансового забезпечення потреб судової гілки влади та обсягів дефіциту видатків судів, органів та установ системи правосуддя.

Проєкт закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік до його схвалення Кабінетом Міністрів України, як правило, або не надходить від Міністерства фінансів України взагалі, або надходить за день-два до схвалення такого проєкту Кабінетом Міністрів України, що з огляду на стислі строки для його опрацювання не дає Вищій раді правосуддя можливості подати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо фінансового забезпечення потреб судової гілки влади до схвалення проєкту закону.

Вища рада правосуддя рішенням від 1 жовтня 2024 року № 2878/0/15-24 «Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 12000» затвердила консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про Державний бюджет України на 2025 рік», реєстраційний № 12000, унесеного 14 вересня 2024 року на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України. Звернула увагу Кабінету Міністрів України на недотримання вимог статей 37, 38 Бюджетного кодексу України щодо подання Вищій раді правосуддя проєкту Закону «Про державний бюджет України на 2025 рік» до його схвалення по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя.

Вища рада правосуддя рішенням від 30 вересня 2025 року № 2017/0/15-25 «Про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 14000» затвердила також консультативний висновок щодо проєкту Закону «Про Державний бюджет України на 2026 рік», реєстраційний № 14000, внесеного 15 вересня 2025 року на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України в порядку законодавчої ініціативи. Звернула увагу Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України на недотримання вимог статей 37, 38 Бюджетного кодексу України щодо подання Вищій раді правосуддя проєкту Закону «Про державний бюджет України на 2026 рік» до його схвалення по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя.

З огляду на викладене на практиці Вища рада правосуддя після додаткових консультацій із головними розпорядниками бюджетних коштів системи правосуддя готує звернення до очільників Комітетів Верховної Ради України з питань бюджету та з питань правової політики із пропозиціями щодо обсягів видатків, необхідних для забезпечення потреб судів, органів та установ системи правосуддя, та щодо окремих проблемних питань фінансування тощо.

Важливо наголосити, що у Звіті про результати аудиту відповідності на тему «Забезпечення засад функціонування судової влади», затвердженому рішенням Рахункової палати від 3 липня 2024 року № 32-2 (далі – Звіт Рахункової палати), зазначено, що в державному бюджеті України на 2022, 2023, 2024 роки видатки на утримання судів визначені без урахування пропозицій Вищої ради правосуддя, що суперечить вимогам статті 130 Конституції України.

Рахункова палата констатувала, що протягом вказаного періоду фінансове забезпечення судової влади було неповним (80,9 % потреби – у 2022 році, 59,6 % – у 2023 році, 60,5 % – у 2024 році). Додаткова потреба в коштах у 2022 році становила 5 230 884,6 тис. грн, у 2023 році – 13 504 287,3 тис. грн, у 2024 році – 15 497 233,2 тис. гривень.

У 2023 році проєкт Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік» до схвалення Кабінетом Міністрів України до Вищої ради правосуддя не надходив, що є недотриманням вимог частини другої статті 37 Бюджетного кодексу України.

Водночас у Звіті Рахункової палати неповне фінансове забезпечення судової влади, що не відповідає вимогам Конституції України та призводить до фінансових і матеріально-технічних проблем у забезпеченні функціонування судів, визначено однією з проблем у частині забезпечення засад функціонування судової гілки влади.

Зазначене питання було також предметом обговорення на двосторонніх перемовинах за переговорним Розділом 23 «Судова влада та основоположні права» (17–19 вересня 2024 року, м. Брюссель, Королівство Бельгія).

Додатково звертаємо увагу, що рівень бюджетного фінансування, яке повинно виділятися судовій системі, передбачено висновками за результатами 5-го Раунду моніторингу в межах Стамбульського плану дій з боротьби проти корупції щодо судоустрою. Відповідно до Контрольного показника 6.2.2 Індикатора 6.2 «Призначення голів судів, а також винагорода суддів та їх бюджет не впливають на незалежність суддів» (далі – Контрольний показник 6.2.2) бюджетне фінансування, що виділяється судовій системі:

становить не менше 90 % від суми, запитаної судовими органами, або, якщо менше 90 %, вважається достатньою судовими органами;

передбачається можливість участі представників судової влади в розгляді бюджету судової системи в парламенті або парламентському комітеті, відповідальному за бюджет.

При цьому, для прикладу, у Контрольному показнику 6.2.2 зазначено, що лише 63 % коштів, запитуваних судовою владою, було виділено з Державного бюджету у 2022 році; судова система не мала достатнього бюджету для належного функціонування у звітному періоді; представники судової влади не мали можливості безпосередньо брати участь у розгляді судового бюджету в Комітеті Верховної Ради України з питань бюджету, але мали можливість вказати на свої потреби, що не відповідає бенчмарку.

З огляду на викладене, а також з метою врегулювання питань, пов’язаних із вдосконаленням норм Бюджетного кодексу України щодо участі Вищої ради правосуддя у визначенні видатків державного бюджету на утримання судів, інших органів та установ системи правосуддя, пропонуємо внести зміни до статті 37 Бюджетного кодексу України шляхом унормування процедури подання та розгляду пропозицій Вищої ради правосуддя до проєкту закону про Державний бюджет України на відповідний рік по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, до його схвалення Кабінетом Міністрів України, а зокрема регламентувати, що:

– Кабінет Міністрів України до схвалення проєкту закону про Державний бюджет України подає цей законопроєкт Вищій раді правосуддя по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, не пізніше 1 вересня року, що передує плановому, для надання пропозицій до проєкту закону про Державний бюджет України у визначеній частині;

– Вища рада правосуддя до схвалення Кабінетом Міністрів України проєкту закону про Державний бюджет України, але не пізніше 10 вересня року, що передує плановому, надає Кабінету Міністрів України для розгляду пропозиції до проєкту закону про Державний бюджет України по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя (з умотивованим обґрунтуванням);

– Кабінет Міністрів України схвалює проєкт закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Вищій раді правосуддя (по статтях, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя) не пізніше 15 вересня року, що передує плановому;

– Кабінет Міністрів України без пропозицій Вищої ради правосуддя до проєкту закону про Державний бюджет України не може схвалити закон про Державний бюджет України, за винятком випадків ненадання або несвоєчасного надання таких пропозицій.

Водночас із метою гарантування належного рівня фінансового забезпечення судів, органів та установ системи правосуддя, запоруки повного, всебічного й об’єктивного опрацювання відповідних питань уповноваженими суб’єктами бюджетного процесу та, як наслідок, посилення інституційної незалежності судової влади доцільним є врегулювання в Законі України «Про Регламент Верховної Ради України» спеціальної процедури розгляду Верховною Радою України пропозицій до проєкту закону про Державний бюджет України на відповідний рік щодо видатків, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів, діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, поданих Вищою радою правосуддя відповідно до законодавства, але повністю або частково не врахованих Кабінетом Міністрів України під час підготовки такого проєкту закону, із визначенням порядку підготовки висновків профільних комітетів щодо таких пропозицій, їх обов’язкового окремого розгляду й обговорення парламентом та прийняття за його результатами вмотивованого рішення.

Щодо необхідності забезпечення інституційної безперервності функціонування Вищої ради правосуддя та удосконалення процедур добору членів Вищої ради правосуддя

Вища рада правосуддя має особливий статус конституційного органу державної влади. Особливістю таких органів є необхідність забезпечення інституційної безперервності, виконання покладених Конституцією та законами України функцій. Конституційний Суд України в Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 наголошує, що має бути забезпечений принцип інституційної безперервності, який означає, що органи державної влади, встановлені Основним Законом України, продовжують постійно функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження, виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України.

Інституційна безперервність передбачає, що конституційний орган державної влади не може стати неповноважним та припинити свою роботу до формування нового складу цього органу, а ротація його окремих членів має відбуватися із забезпеченням повноважності всього органу.

З урахуванням важливості стабільної роботи Вищої ради правосуддя для належного функціонування всієї судової системи потребує законодавчого врегулювання питання забезпечення принципу її інституційної безперервності. При цьому у складі Вищої ради правосуддя повинно бути забезпечено представлення всіх суб’єктів обрання / призначення, що унеможливить створення ситуації «утримання від участі» таким суб’єктом у формуванні органу відповідно до статті 131 Конституції України та у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

У зв’язку із цим необхідно імплементувати в законодавство України надані в пункті 36 Висновку Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 24 (2021) рекомендації щодо можливості припинення повноважень члена Вищої ради правосуддя виключно внаслідок законного обрання на його місце нового члена від конкретного суб’єкта обрання / призначення для збереження представництва цього суб’єкта у Вищій раді правосуддя (за винятком смерті, виходу на пенсію або звільнення з посади внаслідок дисциплінарного проступку тощо). Крім того, невирішеним залишається питання рівності статусу членів Вищої ради правосуддя, у зв’язку із чим актуальним є впровадження викладеної в пункті 37 вказаного Висновку рекомендації, відповідно до якої усі члени Вищої ради правосуддя повинні мати однаковий статус, що втілюється у правах, обов’язках та гарантіях діяльності.

КРЄС наголосила на важливості гарантій перебування на посаді всього складу ради як однієї з найважливіших передумов її незалежності.

У щорічних доповідях про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2022–2024 роки Вища рада правосуддя зазначала, що з урахуванням важливості стабільної роботи Вищої ради правосуддя для належного функціонування всієї судової системи потребує законодавчого врегулювання питання забезпечення принципу її інституційної безперервності.

З огляду на викладене є доцільним внести зміни:

– до частини восьмої статті 9 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», передбачивши, що якщо кількість рекомендованих Етичною радою кандидатів, які відповідають критеріям професійної етики та доброчесності, становить менше двох осіб на одну вакантну посаду члена Вищої ради правосуддя, оголошується новий конкурс на таку вакантну посаду, що проводиться в порядку, передбаченому цим Законом;

– до частини третьої статті 5 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», установивши обов’язок кожного члена Вищої ради правосуддя виконувати свої повноваження до обрання або призначення іншої особи на його посаду;

– до частини першої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», передбачивши, що на час виконання повноважень члени Вищої ради правосуддя відряджаються до Вищої ради правосуддя зі збереженням за ними посад, які вони обіймали на момент обрання (призначення) членами Вищої ради правосуддя.

Стосовно необхідності врахування консультативних висновків Вищої ради правосуддя щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів

Відповідно до повноважень, визначених пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів.

Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів, та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради.

Консультативні висновки Вищої ради правосуддя стануть ефективним механізмом захисту незалежності судової влади тільки за умови унормування обов’язкового врахування позицій, висловлених у них.

Представники судової влади мають бути залучені до підготовки всіх важливих законопроєктів у сфері судочинства, а сформована Вищою радою правосуддя думка має враховуватися під час їх прийняття.

Для посилення ролі судової влади в законотворчій діяльності в регламентних нормах потрібно передбачити обов’язковість урахування позиції Вищої ради правосуддя під час розгляду проєктів законів, що стосуються судівництва, зокрема щодо:

передбачення часових меж надсилання законопроєктів на опрацювання до Вищої ради правосуддя, щоб до початку їх розгляду в Парламенті Вища рада правосуддя мала реальну можливість проаналізувати відповідну нормотворчу роботу та надати обґрунтовані висновки;

оприлюднення консультативних висновків Вищої ради правосуддя на офіційному вебсайті Верховної Ради України в електронній картці законопроєкту.

З урахуванням викладеного, а також відповідно до заходу Дорожньої карти з питань верховенства права «Проведення аналізу стану дотримання незалежності суддів і прокурорів, актуальних загроз та ефективності існуючих механізмів із подальшим напрацюванням необхідних законодавчих та інституційних удосконалень» (розділ I, пункт 1.2, підпункт «а», захід 1.1) звертаємося до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності із пропозицією спільного доопрацювання ініціатив, спрямованих на:

  удосконалення законодавчих процедур і гарантій незалежності суддів;

  оптимізацію дисциплінарних процедур;

  посилення інституційної спроможності Вищої ради правосуддя.

Вища рада правосуддя