У Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду 9 березня 2026 року відбувся круглий стіл, на якому презентовано результати дослідження «Юрисдикційний аналіз судового контролю в Україні», підготовленого Громадською організацією «Міжрегіональний експертний центр "Pro Justice"» за підтримки проєкту Європейського Союзу «Pravo-Justice».

Відкриваючи захід, в. о. Голови КЦС ВС, секретар Пленуму ВС Дмитро Луспеник наголосив, що своєчасне і належне виконання судового рішення є ключовим елементом захисту верховенства права в будь-якій національній системі. Кожен судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення. Тому після ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами тих прав, заради захисту яких вони зверталися до суду.

Війна в Україні, розв’язана агресором – рф, ускладнює доступ до виконання судових рішень і створює перешкоди для судового контролю через руйнування майна боржників, переселення учасників виконавчого провадження тощо. Але судовий контроль, незважаючи на такі складні умови роботи, є критично важливим для підтримання правопорядку і захисту прав людини.

Дмитро Луспеник звернув увагу, що судовий контроль в Україні включає в себе два аспекти: 1) подання до суду скарги на рішення, дії та бездіяльність державного або приватного виконавця, посадової особи органів ДВС; 2) звернення до суду із заявою про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення.

Зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення і розгляд такого звіту судом – це новий спосіб судового контролю за виконанням судового рішення. Передумовою відповідної процедури було, на жаль, неякісне та несвоєчасне виконання судових рішень і неефективність того судового контролю, що існував до внесення законодавчих змін. Спеціальний спосіб судового контролю за виконанням судового рішення був притаманний лише судам адміністративної юрисдикції з 2017 року, з початком  роботи ВС і набранням чинності новими процесуальними кодексами. Але 12 грудня 2024 року повноваженням щодо зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення наділені також суди цивільної та господарської юрисдикцій, внесені відповідні зміни до ЦПК України та ГПК України.

Дмитро Луспеник зауважив, що ухвалення цих змін було зумовлене системним невиконанням судових рішень, що ідентифіковано як проблему України в щорічних звітах Комітету міністрів Ради Європи. Адже невиконання судових рішень порушує статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до неї.

В. о. Голови КЦС ВС розповів, що оскільки процедура зобов’язання судом подання звіту про виконання судового рішення – це новела для цивільної юрисдикції, то КЦС ВС наприкінці минулого року започаткував підготовку Узагальнення судової практики щодо розгляду заяв про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення та розгляд звіту про виконання судового рішення. На сьогодні отримано всю необхідну інформацію від апеляційних судів і відповідне узагальнення перебуває на фінальному етапі.

Також Дмитро Луспеник зазначив, що обговорення в межах заходу ключових проблем, обмін думками щодо їх вирішення, а також аналіз кейсів, якими наповнена презентація дослідження, допоможуть напрацювати підходи, що сприятимуть підвищенню судового контролю за виконанням рішень та зміцненню верховенства права в Україні.

Керівниця компоненту «Виконання судових рішень і захист прав власності» проєкту ЄС «Право-Justice» Ірина Жаронкіна висловила вдячність виконавцям дослідження, присвяченого питанням судового контролю, яке має важливе значення як для реалізації проєкту «Право-Justice», так і для функціонування правової системи загалом.

Спікерка зазначила, що в межах діяльності проєкту неодноразово проводилися дослідження, присвячені аналізу причин і масштабів невиконання судових рішень. Зокрема, здійснено дослідження системи невиконання рішень за період з 2010 по 2020 роки, а також проаналізовано рівень невиконання немайнових рішень. Водночас ухвалення Закону України від 21 листопада 2024 року № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», до розроблення якого також долучалися експерти проєкту, розглядається як важливий крок уперед. На основі практики держав – членів ЄС та досвіду адміністративної юстиції зазначено, що саме інструменти судового контролю можуть стати дієвими механізмами забезпечення виконання судових рішень. Йдеться, зокрема, про перевірку стану виконання, встановлення строків, застосування санкцій та інші контрольні механізми, які демонструють ефективність у європейській практиці.

Представлене дослідження охоплює кілька важливих вимірів. З одного боку, воно має доктринальний характер, оскільки аналізує підходи до розуміння та застосування судового контролю в різних юрисдикціях. З іншого – містить практичний аналіз судової практики, що вже сформувалася після запровадження відповідних законодавчих змін, зокрема в адміністративному, цивільному та господарському судочинстві.

Окрему увагу в звіті приділено результатам соціологічного опитування, проведеного серед суддів, відповідачів і позивачів. Це дозволило оцінити сприйняття учасниками процесу проблеми невиконання рішень, визначити основні причини її виникнення та з’ясувати, як вони оцінюють інструменти судового контролю.

Водночас наголошувалося, що судовий контроль не є універсальним вирішенням проблеми. Невиконання судових рішень має складний і комплексний характер і потребує системних підходів. Зокрема, існують категорії рішень, виконання яких ускладнюється або унеможливлюється через відсутність бюджетних ресурсів. У таких випадках судовий контроль може відігравати лише допоміжну роль.

Натомість у спорах немайнового характеру очікується більш відчутний позитивний ефект від застосування нових механізмів. Серед них – запровадження звітності про виконання рішень, подальша персоніфікація відповідальності відповідачів, а також підвищення відповідальності колегіальних органів.

Голова ГО «Міжрегіональний експертний центр "Pro Justice"» Роман Чумак зазначив, що під час підготовки звіту автори поставили за мету дослідити механізм судового контролю через призму соціологічних досліджень і судової практики. Зокрема, увагу зосереджено на тому, як цей інструмент застосовується в адміністративній юрисдикції та як поступово формується практика його використання в цивільному й господарському судочинстві.

Спікер зауважив, що розвиток судового контролю відбувався еволюційно – від певного несприйняття до ширшого застосування. Водночас адміністративна юрисдикція нині є однією з тих, де цей механізм використовується досить активно.

Також він наголосив, що судовий контроль не може бути універсальним вирішенням проблеми невиконання судових рішень, зокрема у випадках відсутності державного фінансування. Водночас цей інструмент має важливе значення у справах немайнового характеру, коли рішення зобов’язують суб’єктів владних повноважень вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, оскільки дає змогу суду оцінювати стан виконання таких рішень.

Крім того, за його словами, у цивільній та господарській юрисдикціях практика застосування судового контролю ще формується, однак із часом позивачі та адвокати активніше використовуватимуть ці процесуальні можливості, що зумовлюватиме відповідну реакцію судів.

Під час першої секції заходу, яка мала назву «Функціонування процедури судового контролю: юрисдикційний аналіз, ефективність та трансформація в умовах війни» Роман Чумак, заступниця голови ГО «Міжрегіональний експертний центр "Pro Justice"» Олена Фонова і проєктний менеджер ГО «Міжрегіональний експертний центр "Pro Justice"» Валентина Соловйова розповіли про методологію дослідження, між'юрисдикційний аналіз та ключові його висновки, вплив повномасштабної війни на виконання судових рішень і роль судового контролю тощо.

Олена Фонова зазначила, що метою дослідження був аналіз не судового контролю загалом, через його значний обсяг і різноманітність, а конкретного інституту: звіту про виконання судових рішень. Підставою для такого фокусу стали суперечливі відгуки, які надходили як від суддів, так і від учасників процедури щодо ефективності й доцільності цього інституту. Водночас статистичні показники засвідчили необхідність його вдосконалення.

Доповідачка наголосила на особливій актуальності цього аналізу в умовах воєнного стану, а також висловила переконання, що презентація дослідження дасть змогу не лише представити його результати, але й розглянути проблему ширше – крізь призму різних юрисдикцій і практичного досвіду. Олена Фонова розповіла, що в рамках дослідження було проведено багато різноманітних заходів, під час яких правники порушували чимало актуальних питань, що потребують вирішення, зокрема шляхом законодавчих змін або вдосконалення регулювання практики.

Валентина Соловйова поінформувала про методологію дослідження, зазначивши, що воно розроблялося з урахуванням масштабності проблеми невиконання судових рішень: щороку більше як пів мільйона справ підпадають під категорію судового контролю за виконанням рішень. Тобто це не поодинокі випадки, а системна і структурна криза, яка фіксується європейським співтовариством та суттєво впливає на рівень довіри до суду, ефективність судової системи і відповідність євроінтеграційним процесам.

В межах дослідження вперше було поставлено за мету системно виміряти, як цей інструмент працює на практиці з позицій учасників процесу у трьох юрисдикціях: адміністративній, цивільній і господарській. Важливо було виявити спільні закономірності та перетини його застосування в різних юрисдикціях. Аналіз охоплював такі категорії: обізнаність учасників судового процесу з процедурою; ефективність санкцій і механізмів відповідальності; проблеми у впровадженні механізму; вплив повномасштабної війни, а також формування практичних рекомендацій щодо вдосконалення процедури.

Методологія дослідження була комплексною і поєднувала три джерела аналізу: нормативне, емпіричне і практичне. Нормативний блок охоплював аналіз законодавства – розвиток відповідних норм у процесуальних кодексах, відмінності між юрисдикціями, а також новели законодавства, зокрема згаданий вище Закон № 4094-IX, яким вносилися зміни до ЦПК України і ГПК України.

Роман Чумак розповів, що соціологічну частину дослідження проводила професійна соціологічна компанія із застосуванням належної методології вибірки. Респондентами були учасники судових проваджень, що зумовило специфіку отриманих результатів.

Доповідач зазначив, що більшість респондентів (77 %) підтвердили, що мали досвід невиконання судового рішення. З них 37 % стикаються з цим систематично, 40 % – час від часу. І тільки 23 % зазначили, що ніколи не стикалися з тривалим невиконанням.

Показово, що серед основних причин невиконання судових рішень найчастіше називали відсутність державного фінансування – 58 % респондентів. Водночас 43 % вказали на брак дієвих механізмів примусового виконання. Це свідчить, що проблема не зводиться лише до фінансового чинника. Ще 26 % опитаних посилалися на бездіяльність виконавчих органів, а 21 % – на недостатній судовий контроль після ухвалення рішення. Саме остання категорія, на думку дослідників, є полем для розвитку і вдосконалення.

Стосовно обізнаності учасників із процедурою судового контролю 68 % респондентів оцінили свою обізнаність як достатню, 23 % – як середню, і лише 9 % визнали повну необізнаність. Роман Чумак відзначив, що найвищий рівень знань зафіксовано серед суддів, що є цілком закономірним, оскільки саме вони розглядають відповідні заяви. Найнижчий рівень – серед позивачів, які нерідко діють без належного юридичного супроводу, а адвокати в цивільних і господарських провадженнях також недостатньо обізнані з можливостями судового контролю. На відміну від адміністративного процесу, де вже сформувалася певна практика, цивільне і господарське судочинство залишається новим полем у цій сфері.

Також доповідач розповів, що 59 % респондентів повідомили про досвід встановлення судового контролю у цивільній юрисдикції – цифра на перший погляд несподівана з огляду на невелику кількість справ, де предметом розгляду є саме звіт про виконання рішення. Дослідники пов'язують це з тим, що судовий контроль не обмежується лише поданням клопотання про розгляд звіту, а має також інші форми. 35 % респондентів мали досвід у господарській юрисдикції.

Цікава інформація щодо категорій справ, у яких застосовується судовий контроль. Так, судді зазначили, що 95 % таких справ – щодо соціального забезпечення, 33 % – звільнення з публічної служби, 27 % – податкових спорів. Позивачі дещо інакше розставили акценти: 55 % справ, на їхню думку, стосуються соціального забезпечення, 40 % – примусового виконання рішень, 23 % – податкових спорів. Щодо відповідачів у дослідженні наведені такі цифри: 55 % – спори щодо соціального забезпечення, 21 % – податкові спори, 17 % – примусове виконання рішень.

Після першої секції відбулася дискусія, модератором якої виступив суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Володимир Кравчук. Він наголосив на важливості актуалізації тематики судового контролю за виконанням судових рішень і зазначив, що в цій сфері існує чимало проблем, найгострішою з яких залишається відсутність коштів у боржника.

Також Володимир Кравчук модерував другу секцію заходу «Модернізація судового контролю в Україні: виклики, інституційні потреби та рекомендації», під час якої Роман Чумак та Олена Фонова окреслили основні проблеми застосування механізму судового контролю за виконанням судових рішень і запропонували напрями його вдосконалення.

Роман Чумак звернув увагу, що результати дослідження засвідчили неоднакове розуміння ролі суду в процедурі судового контролю серед суддів, позивачів і відповідачів. За його словами, така різниця в оцінках свідчить про нерівномірну обізнаність учасників процесу щодо цього інструменту та про відсутність єдиного підходу до його застосування. Доповідач зауважив, що майже порівну розділилися й думки опитаних стосовно необхідності розширення повноважень судів у межах судового контролю, що також вказує на потребу подальшого нормативного й методологічного осмислення цього інституту.

Окремо спікер зупинився на заходах, які, на думку респондентів, могли б підвищити ефективність судового контролю. Серед них – автоматизація штрафів, дисциплінарна відповідальність посадових осіб за умисне невиконання судових рішень, спрощення процедур судового контролю та розширення повноважень суду. Він наголосив, що майже половина опитаних вважає за необхідне внести зміни до процесуальних кодексів у цій частині, адже чинна процедура, особливо в цивільному та господарському процесах, поки що не демонструє очікуваної результативності.

У своєму виступі Роман Чумак також акцентував на практичних проблемах, які виникають під час застосування судового контролю. Серед них – залежність виконання рішень від державного фінансування, складність визначення належного суб’єкта відповідальності, множинність відповідачів у соціальних спорах, а також обмеженість впливу суду в ситуаціях, коли фактичне виконання рішення пов’язане з діяльністю органів, що не є відповідачами у справі. Крім того, він звернув увагу на відсутність належної статистики щодо здійснення судового контролю, що ускладнює оцінку реального навантаження на суддів та ефективності цього механізму.

Серед загальних рекомендацій доповідач назвав уніфікацію процедури судового контролю в різних юрисдикціях, встановлення більш жорстких процесуальних строків, посилення методологічної ролі Верховного Суду у формуванні орієнтирів для судової практики, а також належне бюджетне забезпечення рішень, виконання яких залежить від фінансування. Він зазначив, що чинна система відповідальності за невиконання вимог щодо подання звіту про виконання судового рішення не створює дієвих стимулів для належного виконання, а штрафи нерідко мають радше формальний характер.

Олена Фонова зосередила увагу на законодавчих змінах, які, на її переконання, мають трансформувати підходи до застосування судового контролю. Вона зазначила, що аналіз понад 500 судових рішень за 2021–2025 роки дав змогу виявити повторювані моделі судової аргументації у справах щодо встановлення такого контролю. За її словами, суди часто відмовляють у його застосуванні, посилаючись на те, що це є правом, а не обов’язком суду, а також на недостатнє обґрунтування заявників, відкриття виконавчого провадження як нібито достатню гарантію виконання рішення або відсутність формально підтверджених ознак порушення на стадії виконання.

Доповідачка зауважила, що такі підходи істотно ускладнюють ефективний доступ позивачів до інструменту судового контролю. Вона висловила переконання, що за умови більш чіткого законодавчого закріплення обов’язку суду застосовувати цей механізм у відповідних категоріях справ кількість необґрунтованих відмов могла б зменшитися.

Серед запропонованих новацій спікерка виокремила запровадження інституту астренту – грошової санкції за кожен день прострочення виконання рішення зобов’язального характеру, якщо його виконання залежить від волі боржника, а не від бюджетного фінансування. За її словами, ідеться про механізм фінансового стимулювання виконання рішень, який уже довів свою дієвість у деяких європейських країнах. Вона також наголосила на доцільності переходу до персональної відповідальності посадових осіб, які перешкоджають виконанню судових рішень, із покладенням обов’язку на орган влади оперативно надавати дані про керівника, відповідального за звітування.

Також Олена Фонова представила пропозиції щодо цифровізації судового контролю. Зокрема, йшлося про створення електронного кабінету судового контролю в межах електронного суду, запровадження єдиної електронної системи моніторингу виконання рішень, розширення доступу до статистики щодо застосування цього інституту, автоматизоване відстеження строків подання звітів та автоматичне сповіщення про наближення кінцевих строків. На її думку, це сприятиме прозорості процедури й підвищить дисципліну виконання рішень.

Крім того, доповідачка порушила питання щодо специфіки виконання рішень у спорах, пов’язаних із діяльністю Казначейства. Вона зазначила, що в таких випадках доцільно змінити підхід до предмета звітування і зобов’язувати відповідача у справі не просто вказувати на відсутність фінансування, а звітувати про весь ланцюг управлінських дій, необхідних для забезпечення виконання рішення.

Підсумовуючи результати дослідження, Олена Фонова наголосила, що тривале невиконання судових рішень залишається системною проблемою, а головними бар’єрами є брак державного фінансування, відсутність реальної відповідальності за невиконання, наслідки воєнного стану й недостатня процесуальна визначеність механізму судового контролю. Серед ключових напрямів реформування вона назвала персоніфікацію відповідальності, цифровізацію, уніфікацію підходів у процесуальному законодавстві, встановлення чітких строків і формування єдиної практики застосування цього інституту.

Учасники круглого столу активно дискутували щодо спірних питань судового контролю за виконанням судового рішення, уточнювали певні питання презентаційного дослідження, обговорювали запропоновані авторами дослідження законодавчі пропозиції та вносили свої пропозиції. Загалом дискусія виявилася плідною і дала поштовх для вдосконалення судового контролю за виконанням судового рішення в Україні.

Захід організований Верховним Судом спільно з проєктом ЄС «Pravo-Justice» та ГО «Міжрегіональний експертний центр "Pro Justice"».

Із дослідженням можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezentacia_syd_kontrol.pdf.

Відео заходу – https://youtu.be/9O_iJCUUL_c

Верховний Суд