Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду попередньої інстанції, яким задоволено заяву матері безвісти зниклого військовослужбовця про визнання його померлим, оскільки від встановлення факту загибелі військовика при виконанні служби внаслідок російської збройної агресії проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці як члена сім’ї загиблого військовослужбовця.  

Міністерство оборони України (далі у тексті — МО України) через свого представника оскаржило до Рівненського апеляційного суду рішення місцевого суду, яким задоволено заяву про оголошення померлим сина заявниці.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник МО України зазначив, що з огляду на відсутність факту закінчення воєнних дій на території населеного пункту на Херсонщині, як місця вірогідної загибелі військовослужбовця, відлік встановленого шестимісячного строку ще не розпочався, у зв’язку з чим звернення із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним, а вказана заява судом першої інстанції підлягала відхиленню.

Апелянт просив скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про відмову у задоволенні заяви про оголошення військовослужбовця померлим.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до висновку про її відхилення.

Як з’ясовано судом, військовик проходив військову службу за контрактом із 2016 року. На час повномасштабного нападу росії на Україну обіймав посаду командира відділення кулеметного взводу механізованого батальйону.

Згідно з наказом командира військової частини вважається таким, що 20 квітня 2022 року зник безвісти під час виконання бойового завдання в одному з населених пунктів на Херсонщині.

Після отримання сповіщення про зникнення її сина, заявниця звернулася до поліції. За фактом зникнення військовика було відкрито кримінальне провадження.

Оскільки визнання сина заявниці загиблим їй потрібно для отримання виплат, передбачених законодавством, та оформлення спадщини, вона звернулася з відповідною заявою до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості заяви, адже від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок російської збройної агресії проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці як члена сім’ї загиблого військовослужбовця.

Чинне законодавство вказує, що особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.

При цьому якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

Оскільки сукупністю об’єктивних і переконливих доказів підтверджено, що військовослужбовець,  виконуючи бойове завдання в Херсонській області, безвісти пропав 20 квітня 2022 року за обставин, які загрожували йому смертю або дають підстави вважати його загиблим, тому з урахуванням перебігу шестимісячного строку, що минув з дня його імовірної загибелі, заяву його матері судом задоволено.

З такими висновками погодилася і колегія суддів.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. За наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України)  визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Частиною другою ст. 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» передбачено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

З висновків Верховного Суду, що зроблені у постановах від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22, від 13 березня 2024 року у справі №204/7924/23, вбачається, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України було запроваджено воєнний стан у зв’язку з неспровокованою збройною агресією російської федерації до України. Розпочалася повномасштабна війна.

Отже, від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці, як члена сім’ї загиблого військовослужбовця.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховного Суду зазначено, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі №607/1612/23 та від 29 травня 2024 року справі №127/28463/23.

При цьому Верховний Суд зауважив, що суд не констатує смерть фізичної особи, а оголошує фізичну особу померлою у судовому порядку у разі встановлення обставин, зазначених у ч. 2 ст. 46 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Повно і правильно з’ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні заяви до застосування підлягали норми права, на застосуванні яких наполягала заявниця, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву про оголошення її сина померлим.

Щодо доводів апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права, то з ними погодитися неможливо, адже відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення заяви, Міністерство оборони України не надало, матеріали справи їх не містять, а апеляційний суд не здобув.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов’язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу і аргументи автора апеляційної скарги про хибне застосування норм матеріального права, оскільки спростовуються правильністю висновків суду.

Зважаючи на обставини та практику Верховного Суду при розгляді такої категорії справ, колегія суддів ухвалила рішення про залишення оскарженого представником МО України рішення місцевого суду без змін, а апеляційної скарги — без задоволення.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2026 року у справі № 569/6212/25 (провадження № 22-ц/4815/138/26) набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.