Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Голова ВРП Андрій Овсієнко: "Потрібно якомога швидше запустити механізм наповнення судів новими кадрами"

20 липня 2020, 16:21

Джерело: Укрінформ

Автор: Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко

Судова система стоїть на порозі нового етапу реформування. На цьому тижні профільний парламентський комітет рекомендував Верховній Раді України ухвалити у першому читанні законопроєкт №3711 «Про внесення змін до Закону України про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування». Цей законопроєкт внесений до парламенту Президентом України в якості невідкладного. Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку в цілому його схвалила. Одночасно подано ще два альтернативних законопроєкти.

Про важливість законопроєкту, причини його подання Президентом і уроки, які суспільство має винести з поспішних кроків у проведенні судової реформи, Укрінформу розповів голова Вищої ради правосуддя Андрій Овсієнко.

ВИНИКЛА НЕОБХІДНІСТЬ ПРИВЕДЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СУДОУСТРІЙ У ВІДПОВІДНІСТЬ ДО РІШЕНЬ КС

- Пане Андрію, чому законопроєкт №3711, поданий Президентом, є таким актуальним і як ви розцінюєте перспективи його ухвалення?

- Для того, щоб відповісти на це запитання, потрібно повернутися до передісторії його появи. Як відомо, у листопаді минулого року набрав чинності Закон України № 193-IX, яким було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування. Цим законом було припинено повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Наслідком цього стало те, що всі процедури, які були започатковані і проводилися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, фактично припинилися. Це заблокувало кваліфікаційне оцінювання суддів, призначення суддів, проведення конкурсів на заміщення вакантних посад суддів і т.ін.

У березні 2020 року Конституційний Суд України своїм рішенням визнав неконституційними окремі положення Закону України № 193-IX. Наразі існує необхідність привести законодавство, яке регулює судоустрій і статус суддів, у відповідність до Конституції України та рішень Конституційного Суду. На це спрямований законопроєкт №3711.

- Є певні побоювання, що за цей законопроєкт розгорнеться непроста боротьба, адже певні сили намагаються повернути все на інший бік?

- Безумовно, тут визначальним є політичне бачення шляху вирішення цієї проблеми. Законопроект № 3711, внесений Президентом, спрямований на усунення прогалин і недоліків, на які вказав Конституційний Суд. Тобто пропоновані ним зміни не є черговим етапом реформування судової системи та органів суддівського врядування, вони мають виправити недоліки попередніх змін і привести законодавство у відповідність до Конституції та до рішення КСУ. Законопроєктом розширено коло суб’єктів, які можуть запропонувати своїх експертів до складу конкурсної комісії, яка буде здійснювати добір членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. При цьому саме Вища рада правосуддя залишається органом, який буде призначати членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Законопроекти, які позиціонують як альтернативні до президентського, містять нові, в порівнянні з існуючими, механізми регулювання діяльності окремих інституцій у судовій системі. Вони, безумовно, містять певні позитивні моменти, котрі можуть бути взяті до уваги і в подальшому реалізовані. Комітет з питань правової політики Верховної Ради рекомендував ухвалити в першому читанні президентський законопроєкт, який отримав позитивний консультативний висновок від ВРП. Звісно, ми не є суб`єктом політичної діяльності, наше завдання – надати правову оцінку таким проєктам і допомогти визначитися з тим, який із них є найбільш оптимальним для врегулювання суспільних відносин у сфері правосуддя. Далі справа за Парламентом.

- Вища рада правосуддя давала оцінку і альтернативним законопроектам?

- Ми надали консультативні висновки, де в цілому не підтримали альтернативні законопроекти, саме з огляду на те, що вони містять достатньо широку сферу регулювання вже врегульованих, унормованих суспільних відносин.

НА СЬОГОДНІ ДЕФІЦИТ СУДДІВСЬКИХ КАДРІВ СТАНОВИТЬ БЛИЗЬКО 32%

- Як швидко можна буде налагодити роботу Вищої кваліфікаційної комісії України? І чи допоможе ухвалення законопроекту №3711 розв’язати проблему кадрового забезпечення судів?

- Головна мета цього законопроєкту – розблокувати роботу Вищої кваліфікаційної комісії. Зі свого боку, в межах існуючих повноважень і фактичного стану речей, Вища рада правосуддя вжила всіх залежних від неї заходів для того, аби існуючий кадровий голод був зменшений.

Зокрема, за період з квітня по червень ц. р. Вища рада правосуддя направила Президенту подання на призначення понад 430 кандидатів на посади суддів.

Це ті кандидати, рекомендації щодо яких за результатами конкурсного відбору, були скеровані до ВРП попереднім складом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Але це, безумовно, не вирішує питання дефіциту кадрів. На сьогодні цей дефіцит становить близько 32%. До того ж 30% суддів на сьогодні мають право на відставку. Постійний відтік суддівських кадрів призводить до зростання кількості вакансій, тому якомога швидше потрібно запустити механізм наповнення судів новими кадрами.

- Що зараз відбувається із суддями, які через цю вимушену паузу не пройшли переатестацію?

- Є дві категорії суддів: ті, які продовжують здійснювати правосуддя (оскільки вони є безстроково обраними або призначеними), та ті, у яких закінчився 5-річний строк повноважень і проходження кваліфікаційного оцінювання для них є необхідною умовою для набуття статусу судді безстроково. Певна кількість саме таких суддів на сьогоднішній день не здійснюють правосуддя. Завершення кваліфікаційного оцінювання є пріоритетним завданням. Ті, хто сьогодні не зі своєї вини перебувають в стані невизначеності, мають нарешті отримати змогу виконувати свої повноваження.

Ми структуруємо цю проблему на кілька складових. І кожна з цих складових потребує негайного вирішення, тому що час грає проти нас. Не лише проти суддів, а проти людей, які не можуть швидко захистити свої права у суді. Зменшення кількості суддів і відсутність процедури наповнення судів новими кадрами призводить до того, що час розгляду справи збільшується, навантаження на суддів зростає і, відповідно, суддя спроможний менш якісно опрацювати велику кількість справ. Тобто можливість судді розглянути якісно таку кількість справ знижується, а строк розгляду таких справ збільшується. І це проблема, яка насамперед відбивається на звичайних громадянах, які хочуть знайти в суді захист своїх прав.

- Що Вища рада правосуддя робить для встановлення коректних нормативів навантаження на суддів та забезпечення своєчасного розгляду судових справ?

- Одним з важливих повноважень Вищої ради правосуддя є затвердження та погодження різного роду нормативів, які стосуються роботи суддів і судової системи в цілому. Впродовж 2019 року Державна судова адміністрація спільно з проектом USAID «Нове правосуддя» проводили дослідження щодо навантаження судді під час розгляду ним конкретних справ. Аналізувалася ситуація щодо строків розгляду справ в судах різних юрисдикцій та інстанцій, коефіцієнтів складності справ – комплексу чинників, які підлягають врахуванню при визначенні таких нормативів.

У червні 2020 року за результатами спільного засідання та обговорення представлених результатів було прийнято рішення про доопрацювання цих досліджень із залученням всіх зацікавлених суб`єктів. Подані Державною судовою адміністрацією за результатами такого доопрацювання показники будуть взяті до уваги і затверджені Вищою радою правосуддя.

При цьому ми проводимо широкі консультації з органами суддівського врядування та самоврядування, насамперед з Радою суддів та Державною судовою адміністрацією, яка безпосередньо займається розробкою та впровадженням таких нормативів. Питання встановлення коректних нормативів є надзвичайно важливим і знаходиться на особливому контролі у Вищій раді правосуддя. Оскільки від нього залежить визначення необхідної чисельності суддів та працівників апарату судів, формування реальних фінансових потреб для повноцінного функціонування судової системи тощо.

- Ви сказали, що є багато вакансій через відтік кадрів, а чи поповнюються суддівські лави новими кадрами?

- Законом визначено, що лише за результатами конкурсу особа може стати суддею. Такий конкурс може провести на сьогодні лише Вища кваліфікаційна комісія України. За результатами одного з останніх конкурсів до Вищої ради правосуддя надійшли рекомендації щодо 467 кандидатів на посаду суддів. 430 з них Вища рада правосуддя оперативно розглянула і внесла Президенту подання на призначення цих кандидатів суддями. Понад 100 з них призначено указами Президента суддями. Я сподіваюся, що найближчим часом вони складуть присягу і зможуть поповнити суддівські лави.

ІСТОРІЯ ІЗ ЗАКОНОМ № 193-IX МАЄ ПОСЛУГУВАТИ УРОКОМ: НЕПРОДУМАНІ ЗМІНИ В ТАКІЙ ВАЖЛИВІЙ СФЕРІ, ЯК СУДОУСТРІЙ, НЕПРИПУСТИМІ

Упродовж останніх років спостерігається така послідовність подій: попри критичні зауваження і застереження представників судової системи, в т.ч. Вищої ради правосуддя, ухвалюються зміни до судового законодавства, потім їх скасовує Конституційний Суд України. Але лобісти знову намагаються протягти ті ж самі новели, але під іншим соусом. Як вийти з цього кола?

- Відсутність чіткої стратегії реформування може призвести до того, що черговий хаотичний законодавчий процес може поглибити існуючі проблеми. Потрібне комплексне системне бачення необхідних законодавчих змін у сфері правосуддя, засноване на аналізі попередніх змін. Наразі законопроєкт №3711, внесений Президентом, виключає визнану неконституційною норму Закону № 193-IX щодо створення Комісії з питань доброчесності й етики при Вищій раді правосуддя. Діяльність таких інституцій при конституційному органі, яким є ВРП, суперечить конституційно-правовому регулюванню діяльності органів суддівського врядування. Будь-які нові утворення, або формат роботи конституційного органу, не передбачений Конституцією, не може бути прийнятним. Ця комісія мала формуватися за участю міжнародних експертів, і фактично мала повноваження контролювати не лише діяльність суддів Верховного Суду шляхом моніторингу ухвалених ними рішень, а й роботу членів Вищої ради правосуддя. Це межує з втручанням у діяльність Вищої ради правосуддя та, зрештою, у діяльність судової влади загалом. КСУ визнав цю норму неконституційною.

- Тобто прийняття законопроєкту №3711 може стати завершенням перманентного хаотичного реформування судової системи – без аналізу втілення попередніх змін, без прогнозу впливу новацій на життя всього суспільства?

- Нам хочеться в це вірити. Історія з прийняттям Закону № 193-IX має послугувати певним сигналом для суб’єктів законодавчої ініціативи: неприпустимо непродумано регулювати таку важливу сферу, як судоустрій.

Глибинна реформа, яка була проведена у 2016 році (тоді, як відомо, було прийнято новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», внесено зміни до Конституції щодо судоустрою, згодом було прийнято Закон України «Про Вищу раду правосуддя»), була наслідком ґрунтовного вивчення проблем, які накопичилися у судовій системі. При цьому конституційна та судова реформа 2016-го року була високо оцінена міжнародними експертними установами, Венеційською комісією.

Фактично, пройшло менше 3-х років від моменту створення нового Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Думаю, без аналізу стану виконання законів, які визначили судову реформу 2016-го року, недоліків у роботі судових інституцій та взагалі судової системи, не варто було починати такий глибинний процес реформування за такий короткий проміжок часу.

Нагадаю, що Вища рада правосуддя під час обговорення проєкту, який став Законом №193-IX, наголошувала, що без широких консультацій з суддями, органами суддівського врядування та суддівськими асоціаціями, неможливо приймати такий глибинний закон.

До нас не дослухалися. Пізніше Конституційний Суд визнав згаданий закон у значній мірі неконституційним. Не була почута думка суддівського корпусу і на це вказав у своєму рішенні Конституційний Суд.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ ТЕМИ НЕДОВІРИ ДО СУДОВОЇ ВЛАДИ ПРИЗВЕЛА ДО МАНІПУЛЯЦІЙ НА ЦЬОМУ ПІДҐРУНТІ

- Ви говорите, що три роки, це мало для проведення ґрунтовної реформи. А про що свідчить досвід інших країн, які проходили відповідне реформування? На чий досвід ми можемо спиратися?

- Головним експертом у судових реформах попередніх років виступала Венеційська комісія. Органи Євросоюзу та Ради Європи оцінювали відповідність таких реформ міжнародним стандартам. При реформі 2016-го року за основу був взятий багаторічний міжнародний досвід реформування судових систем.

Також, не слід забувати, що судова система з часу встановлення незалежності України, постійно перебуває у стані реформування. Судам доводиться працювати в умовах перманентних змін.

Якась частина реформаторських ідей знайшла позитивний відгук і в суспільстві, і в судовій системі. Щось критикується, але зміни потрібно оцінювати з точки зору ефективності роботи судової системи. Адже експлуатація теми недовіри до судової влади призвела до того, що почалися безпідставні маніпуляції на цьому підґрунті. І, як показують соціологічні дослідження, довіра, або недовіра до суду, формується шляхом певних інформаційних технологій.

Очевидно, що не кожен громадянин України звертається до суду, більшість людей взагалі не стикалася з діяльністю суду, ніколи не були в судах, але при цьому в публічному просторі існує поняття якоїсь «загальносуспільної думки».

Якщо аналізувати думку реальних відвідувачів судів (з цього приводу проводилися дослідження не тільки самими судами і органами суддівського врядування, а й міжнародними партнерами), то про високий рівень недовіри до суду не йдеться.

Суспільство черпає інформацію про діяльність судової системи із засобів масової інформації. Подача через окремі ЗМІ певних меседжів (не завжди об’єктивних) формує думку громадян. Вкрай важливо розмежувати інформаційний потік, спрямований на формування суспільної думки, з реальними фактами, показниками роботи судів.

ВІД КОЖНОГО З НАС ЗАЛЕЖИТЬ ТЕ, НАСКІЛЬКИ ДЕРЖАВА БУДЕ СПРОМОЖНОЮ ЗАХИСТИТИ НАШІ З ВАМИ ПРАВА

- Суспільство має право знати з перших вуст, що насправді відбувається у судовій системі.

- Звісно. Судова система – це не якась відокремлена інституція, це – частина суспільства. Судді ніколи не позиціонували себе як якусь надбудову над суспільством. Суди є продуктом суспільних відносин і завжди усвідомлювали своє місце і роль в суспільстві. Судді чітко знають, для чого вони існують у державі. І суспільство має право бути обізнаним про реальний, а не кимось інтерпретований, стан речей у судовій системі.

Безумовно, у роботі судів є значна кількість проблем: не однакова судова практика, випадки порушення суддями закону. Щодо цього є відповідна реакція. Але бажання об`єктивно висвітлити ситуацію і намагання створити негативний імідж і дискредитувати судову всю владу загалом – це діаметрально протилежні речі.

Якщо ми говоримо про бажання висвітлити проблеми, які є у судовій владі, то у цьому зацікавлена і сама судова влада, і, безумовно, суспільство. Якщо ж відбувається систематична дискредитація установ і органів системи судочинства, то це шкодить самому суспільству, адже дискредитація підриває довіру. Навіть якщо орган, довіра до якого підірвана, буде наповнений новими обличчями, це не дасть швидкого позитивного ефекту. Тому, що дискредитована інституція ще довго буде працювати над тим, аби спростувати ті закиди, які були маніпулятивно нав’язані суспільству.

- Будемо сподіватися, що це все здолаємо разом ми, як частина суспільства, і ви, як частина суспільства.

- Ви знаєте, що Парламентська Асамблея Ради Європи нещодавно заслуховувала питання маніпулятивних інформаційних технологій, і з цього приводу були досить глибинні та гострі резолюції. Ця проблема на сьогодні властива не лише для України і не лише щодо судової системи. Взагалі дискредитація державних інститутів – це проблема, яка можливо гостро не відчувається сьогодні, але дає суттєвий негативний результат у майбутньому.

Діалог і компроміс – це єдиний шлях для вирішення таких гострих конфліктів, які виникають у суспільстві.

Судова влада за Конституцією України є однією з трьох гілок влади. Саме такий поділ влади лежить в основі побудови правової держави. Тому дискредитація судової влади призводить до дискредитації інституцій державної влади загалом. Особливо про це прикро говорити у дні, коли відзначається 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет.

Ми мали світлі проміжки під час розбудови нашої держави, мали гострі соціальні, економічні проблеми, які виникали на певних етапах. Суспільство і держава – це живий організм. Організм інколи хворіє, йому властиво переживати певні складнощі, але правильне лікування призводить до того, що організм одужує і розвивається, а неправильне лікування – до того, що організм стає кволим і занепадає.

Тому, від кожного з нас залежить те, наскільки держава буде спроможною захистити наші з вами права. Судді сьогодні здійснюють правосуддя, а завтра – йдуть у відставку і також звертаються до суду за захистом своїх прав. Від кожного з нас залежить наскільки ефективно буде працювати весь механізм.

P.S. Інтерв’ю було вже записане, коли 17 липня Національне антикорупційне бюро України повідомило про оголошення підозр кільком високопоставленим суддям.

Оскільки тепер прокуратура має звернутися саме до ВРП, ми поставили пану Овсієнку ще одне запитання:

- Офіс генерального прокурора має звернутися до ВРП щодо голови Окружного адміністративного суду Павла Вовка та інших суддів, яким НАБУ заявило підозру про вчинення злочину. У 2019 році ВРП відмовила заступнику Генпрокурора у задоволенні клопотання про відсторонення судді Вовка від здійснення правосуддя. Ви можете спрогнозувати, яке рішення ухвалить ВРП зараз?

- На даний момент подібних звернень до Вищої ради правосуддя не надходило. У разі його надходження ВРП надасть об’єктивну оцінку ситуації, базуючись на вмотивованості клопотань та обґрунтованості підозр у вчиненні кримінальних правопорушень, що будуть викладені в цьому зверненні.