Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

"Інформатизація органів судової влади фактично була перекладена на працівників суду, які вже мали до цього певні обов’язки, закріплені в законодавстві", - суддя Руслан Арсирий

30 січня 2019, 13:19

Видання: «Судово-юридична газета»
Номер видання: 30.01.2019
Автор: Руслан Арсірійсуддя Окружного адміністративного суду міста Києва 

 

Інформатизація органів судової влади фактично була перекладена на працівників суду, які вже мали до цього певні обов’язки, закріплені в законодавстві.

Уже майже за місяць українські суди вимушені будуть в обов’язковому порядку впровадити Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, яка сьогодні функціонує в тестовому режимі. З початку тестування системи суди, зокрема й Окружний адміністративний суд міста Києва, виявили численні помилки в її роботі, що спричинило незручності як працівникам суду, так і сторонам процесу.

Загалом впровадження інформаційних технологій — процес не новий. Він добре опрацьований за кордоном в організаціях та компаніях різного масштабу, описаний у технічній літературі та навіть у підручниках з менеджменту. Та чи застосовувався цей досвід в Україні? Якщо так, то в якій мірі?

Одним із лідерів у використанні технологій безпаперового документообігу в судочинстві є Фінляндія. Уже понад 15 років інтегрована інформаційна система правоохоронних органів обслуговує 63 судові округи, 6 апеляційних судів і Верховний суд Фінляндії (всю судову гілку). Результатом роботи системи є повністю електронний документообіг. Однак важливим є той факт, що суди практично не займаються скануванням, оскільки документи надходять до судів уже в електронному вигляді.

Німеччині від пілотного законопроекту до ідеального функціонування системи електронного правосуддя в цивільних судах знадобилось 10 років. А ось Італії впровадити систему електронного документообігу та передачі процесуальних документів вдалось не з першого разу. Коли з’ясувалось, що перша версія програми не дала очікуваних результатів, її впровадження зупинили і лише після ретельного доопрацювання створили новий досконалий продукт.

Як це відбувається в Україні? Законом України №2147 -VIII від 03.10.2017 р. «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі — ЄСІТС). Ця система й має стати електронним судом, що в повному обсязі почали тестувати суди з 1 січня 2019 року. Трохи більше року від закону до реалізації безпосередньо в судах — чи не замалий строк для такого масштабного проекту?

Головним завданням інформатизації, яка проходить в рамках судової реформи, було підвищення довіри до суду. Але реформатори, що відповідають за ІТ-напрям, так захопились своїми повноваженнями та прискорили впровадження цифрових технологій, що не стали зважати на дотримання всіх обов’язкових стадій цього складного і масштабного процесу. Ніхто сьогодні не переймається тим, що й досі не встановлена реальна потреба в залученні додаткового кадрового потенціалу, матеріальних ресурсів (з урахуванням усіх капітальних та амортизаційних витрат) для належної організації роботи судів в нових умовах. Під час планування реформи не враховані питання методичного, матеріально-технічного та кадрового забезпечення для впровадження кожної з підсистем електронного суду. Навіть склад та призначення підсистем відомі лише спеціалістам. Хоча в нашій державі зазвичай опис найкращих рис нового проекту передує його впровадженню.

У гонитві за швидкими результатами розробники не завершили унормування низки процедур новоствореної системи та не закріпили її у відповідних регламентах та посадових інструкціях. Також не були до кінця опрацьовані процеси проходження документів та управлінських команд, не наведено порядок в організації документообігу (адже саме його намагаємося автоматизувати). Нічого не зроблено для уніфікації процесів по вертикалі — від першої до касаційної інстанції та по горизонталі — між юрисдикціями. Логічно було б спочатку оптимізувати існуючі процеси, а вже потім займатись розробкою програм, що їх автоматизують, а не навпаки.

Чи намагався хтось на стадії розробки та впровадження програми відповісти на просте запитання: як нововведення позначаться на роботі суддів та працівників суду? З особистого досвіду скажу, що інформатизація суттєво збільшує розумове навантаження та витрати часу. З одного боку, суддя зобов’язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати та вирішувати справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. А з іншого — має володіти низкою навичок та опанувати роботу з комп’ютерними програмами, які дозволять йому користуватись сучасними ІТ-технологіями. Він має чітко уявляти роботу розгалужених баз даних (однією з яких є програма діловодства спеціалізованого суду), працювати з сучасними комунікаційними системами на базі всесвітньої мережі інтернет та локальних мереж з метою відправки рішень до ЄДРСР, мати навички криптографічного захисту інформації, а саме: застосовування, збереження та відновлення електронного цифрового підпису. Я вже не кажу про щоденну роботу зі складною офісною копіювальною технікою, сканерами, комплексами відео- та звукозапису, системами відеоконференцій, засобами обліку та аналізу даних, що створюються судах. При цьому за порушення правил використання деяких із цих систем передбачена доволі сувора відповідальність — дисциплінарна аж до звільнення, а часом і кримінальна.

Слід зазначити, що для виконання таких завдань в деяких (не судових) установах, організаціях та підприємствах залучаються відповідальні фахівці та створюються спеціальні відділи. У цьому легко пересвідчитись, звернувшись до єдиного класифікатора посад. Такі фахівці працюють виключно з технічними засобами і не несуть відповідальності за прийняття дискреційних рішень.

Прикро, що інформатизація органів судової влади фактично була перекладена на працівників суду, які вже мали до цього певні обов’язки, закріплені в законодавстві. Зауважу, що система впроваджується не серед високомотивованих працівників бізнес-сектора, яких роботодавець може додатково заохотити за рахунок збільшення продуктивності праці. Мова йде про державних службовців, які за помірну заробітну плату сьогодні ледь вкладаються в робочий час, чим часто викликають незадоволення з боку відвідувачів.

Відтепер працівник канцелярії повинен розподіляти свій час, для того щоб розшити справу, відсканувати кожен аркуш, зшити її і правильно обробити електронні документи в програмі документообігу. Як я вже зазначав, залучення додаткових працівників для виконання цих завдань в рамках нововведень не передбачено. До того ж ресурс сканерів, які сьогодні використовують в суді, вже вичерпано приблизно на 50%. Чи витримає ця техніка поточного сканування справ, без врахування оцифровування судового архіву, ніхто не знає. Крім того, для роботи з архівними справами потрібні сканери, що працюють дещо по-іншому. Так звані планетарні сканери спростили б роботу зі справами, які не можна розшивати. Однак це вже набагато дорожче обладнання, яке, до речі, в Україні в належній кількості відсутнє.

Слід чесно визнати: на стадії впровадження, під час міграції документів  з електронного в паперовий вигляд та у зворотному напрямку матимуть місце помилки і техніки, і програмного забезпечення, і працівників. І це теж проблема. Для усунення помилок знадобиться додатковий час, якого бракує вже зараз. Цілком ймовірні випадки пошкодження паперових екземплярів документів до створення електронного. Ці труднощі та запобіжники проти них слід було опрацювати ще до старту впровадження електронного суду.

Ще одна проблема — організаційна. Через зміну посадових обов’язків (до речі, у невідомому напрямку) виникнуть труднощі з визначенням відповідальної особи за весь процес проходженням документів та за його окремі етапи. Не слід забувати, що у простий процес отримання та обробки письмових доказів, окрім судді, включаються ще декілька працівників, комп’ютерна техніка, комунікаційні мережі. Але для учасника процесу все це залишається за лаштунками. Уся відповідальність покладається на суддю.

Це не весь обсяг проблем впровадження системи, однак і його достатньо, щоб нововведення негативно позначитись на довірі до суду, адже, в першу чергу, вони суттєво збільшать тривалість обробки документів на стадії прийому. Інформаційні технології повинні впроваджуватись для розвантаження працівників від технічних процедур, а не навпаки.

Прикро, що недовіра до суду може виникнути навіть у його працівників, яких поставлять перед вибором, або працювати понаднормово, виконуючи за допомогою сучасної техніки рутинні дії, або шукати іншу роботу.

Подібні наслідки впровадження електронного суду, як і тривалої судової реформи, ще довго відчуватимуть судді, працівники суду та звичайні громадяни. Після того, як судова реформа стала гаслом багатьох політичних діячів та людей, які не мають жодного стосунку до цього процесу, та перетворилась на загрозливу епідемію, про її ефективність годі й говорити. Якщо ти не згоден з такими умовами, ти, звичайно, можеш піти з системи, якій ти присвятив більшу частину свого життя. А якщо залишаєшся — то і надалі прилаштовуйся до «покращень» у роботі суду та сподівайся, що таке реформування не стане хронічним.

Сподіваюсь, що покращення для когось таки настали. Хотілося б тільки дізнатись: для кого?