Я б хотів поговорити про цілеспрямовані медіа-кампанії, які б'ють рідко, але вкрай влучно, створюючи потужну ілюзію, що руйнує довіру. Це не просто «фейки», до яких ми вже звикли і знаємо, як розпізнати — це свого роду «технологія» тиску на правосуддя. Вона працює за певним, не складним циклом, мета якого — не інформувати, а затягнути справу, відвести суддю або змусити взяти самовідвід, створити уявлення про «суспільний» тиск для ухвалення потрібного рішення.

Тут ми маємо справу не просто з медіа-кампанією, а з інституційним саботажем, де підривається сама здатність суспільства сприймати правосуддя, як щось об’єктивне, фактично підрив легітимності через фрагментацію довіри. Звичайно, ці атаки бувають ефективними не лише через майстерність маніпуляторів, а й через реальні проблеми всередині судової влади. Роками накопичена недовіра та випадки корупції створюють ідеальне підґрунтя, на яке лягає маніпуляція.

Анатомія медіа-атаки виглядає приблизно так:

Спочатку створення «приводу». На анонімному сайті, який не має ані вихідних даних, ані контактів редакції, публікується маніпулятивний матеріал про суддю у резонансній справі. Це може бути «викриття» в отриманні хабаря, «аналіз» попередніх рішень судді, в «потрібному контексті», або публікація персональних даних: адреси, фото дітей, маршруту пересування, фото чи відео згенеровані ШІ.

Далі відбувається масштабування через соцмережі, публікація масово поширюється, наприклад на Facebook, можливо за допомогою платної реклами, створюючи ілюзію суспільного інтересу. Відбувається співпадіння часу інформаційного вибуху з процесуальними діями суду. Далі одна зі сторін заявляє судді відвід і це не порушує закон, це доводить його до абсурду: «Ви кажете, що суддя має бути бездоганним? Ось стаття, де його репутація поставлена під сумнів. Я не кажу, що це правда, але сумнів є!». Не можна стверджувати, що такі події повʼязані, просто ось таке співпадіння.

Далі розгляд справи зупиняється, поки інший суддя розглядає відвід, дорогоцінний час, особливо у справах з обмеженими термінами, як-от обрання запобіжного заходу, втрачається, що і є метою.

Проблема в тому, що традиційні методи боротьби — позови про захист честі та гідності — безсилі проти анонімів, звертатися просто не має проти кого, а це створює небезпечне відчуття безпорадності. Не тому, що не має правових інструментів, а тому що ворог анонімний і безадресний. Судді, які діють доброчесно, втрачають віру у можливість захисту власної репутації.

Але якби це все відбувалось тільки в залі суду, це півбіди, реальна шкода від ситуативної медіа-інсинуації набагато сильніша. Це готова матриця реакцій, закріплена роками негативного досвіду, чуток, політичних заяв і культурних наративів.

Відбувається вкорінення стереотипу: люди бачить у стрічці Facebook кричущий заголовок: «Суддя N відпускає злочинця!». Це простий, емоційний стимул, який миттєво засвоюється. Цей «факт» накладається на готовий шаблон: «А, ну так, вони всі там продажні». Спрацьовує колективна пам'ять та соціальний тиск: «всі ж знають». Складна юридична процедура, наприклад, обрання запобіжного заходу, спрощується до одного символу — «корупція». Люди обурюються, поширюють пост, вимагають реакції влади. «Сітка» сайтів забезпечує повторення маніпуляції, перетворюючи її на «знання» і створюючи ілюзію, що «про це пишуть усі». Люди перестають сприймати суд, як процес і бачать лише ярлик — «зрада».

Насправді, об'єктом атаки є не стільки людина в мантії, скільки сама ідея суду — умовна інстанція, яка гарантує, що існує істина, об'єктивність, закон. Коли ми звертаємося до суду, ми віримо, що існує третя, нейтральна сторона, яка розсудить нас згідно з правилами. Медіа-атака намагається довести суспільству, що за мантією об'єктивності ховаються ті ж самі брудні інтереси, що й усюди. Вона каже нам: «Ви думали, тут є закон і справедливість? Тут лише жага влади, грошей та маніпуляції». І найстрашніше — ми в це віримо.

Боротися з кожним фейком окремо — це свідомо програшна стратегія. Та й загалом переходити в площину «хороша людина завжди приймає хороші рішення» надзвичайно хибна і веде до прірви. А от, що реально треба робити це показувати, як працює технологія тиску на суд. Ми повинні пояснювати суспільству та професійній спільноті саму механіку маніпуляції. Перш ніж поширити чергову «сенсацію», поставте собі прості питання:

Чи є на сайті контакти редакції?

Чи зареєстроване це медіа згідно із законом?

Хто автор статті? Чи існує така людина?