Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Голова Касаційного кримінального суду у складі ВС Станіслав Кравченко: Нам буде важко подолати кадрову кризу через звільнення суддів та тривалу процедуру призначення нових

07 жовтня 2021, 14:30

Видання: "Судово-юридична газета"

Автор: Вячеслав Хрипун

Про те, чим живе зараз кримінальне судочинство України, «Судово-юридичній газеті» розповів голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко.

 

Про проблеми апеляційних та місцевих судів

Що зараз відбувається з розглядом кримінальних проваджень в апеляційних судах?

Загальні апеляційні суди зараз перебувають у надважкому стані. Ми дійшли до критичної межі – в багатьох судах апеляційної інстанції відсутня навіть мінімальна кількість суддів. Важко сформувати хоча б одну колегію для розгляду кримінальних справ. Завдяки Раді суддів України та позиції Верховного Суду цього року в апеляційних судах пішли на екстраординарний крок – стали залучати до колегій, які розглядають кримінальні провадження, суддів-цивілістів. Закон дозволяє так робити, але, з точки зору спеціалізації, це, мабуть, не зовсім правильно. Зрозуміло, якщо суддя двадцять років розглядав цивільні справи, то розглядати кримінальні провадження йому буде непросто. Однак іншого шляху зараз просто немає, інакше розгляд кримінальних проваджень уже давно зупинився б.

У судах першої інстанції також кадрові проблеми.

Так, у багатьох місцевих судах ситуація не набагато краща. Там теж вистачає проблем з формуванням колегій та розглядом кримінальних проваджень. Є суди, де працює лише один суддя, який розглядає як кримінальні провадження, так і цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Відомо, що останніми роками Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду багато уваги приділяє передачі справ між апеляційними судами для забезпечення їх розгляду. Ця проблема досі актуальна?

Оскільки в судах не вистачає суддів, то Касаційний кримінальний суд та апеляційні суди фактично займаються передачею справ між судами, в яких є повноважний склад суддів. Апеляційні суди направляють кримінальні провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції, Касаційний кримінальний суд – з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також з одного суду апеляційної інстанції до іншого.

У 2020 році тільки Касаційний кримінальний суд ухвалив понад 2 тис. рішень про передачу проваджень з однієї області в іншу. Разом зі справами, зрозуміло, «їдуть» і учасники судових процесів. Це створює додаткові незручності, однак іншого варіанту немає. У деяких апеляційних судах просто неможливо забезпечити належний рівень розгляду справ. Утім, зараз ми намагаємося таких ситуацій уникати, завдяки залученню суддів-цивілістів до колегій, які розглядають кримінальні провадження. Однак не завжди вдається вийти таким чином із ситуації. Все одно доводиться передавати провадження з області в область.

 

Як подолати кадрову кризу

Зараз багато сподівань на відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Є надія, що кадровий голод у судах вдасться подолати?

Новий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів, безумовно, повинен зосередити свої зусилля на подоланні кадрової кризи. Одна, слід враховувати, що нинішні процедури відбору суддів на посади занадто тривалі. Для призначення суддів у місцеві суди треба провести багато етапів – від оголошення добору на посади суддів до внесення подань Президенту, підписання указів про призначення і, власне, приведення суддів до присяги.

Загалом для того, щоб місцеві суди отримали суддів, в наших реаліях треба 2-3 роки. Це надто довго. Поки буде тривати один добір, звільниться ще частина суддів місцевих судів, а паралельно будуть звільнятися ще й судді апеляційних судів та Верховного Суду. Так нам буде дуже важко подолати кадрову кризу в судовій владі.

Тобто треба змінювати тривалість процедур добору на посади суддів?

Вважаю, що над цим можна подумати. Наприклад, дещо спростити доступ до професії судді помічникам суддів з відповідним стажем. Вони вже мають досвід роботи в судах і можуть працювати суддями без тривалого навчання.

 

Труднощі оптимізації судів

Як Ви ставитесь до процесу так званої оптимізації судів, тобто скорочення діючих місцевих судів зі створенням головних судів та їх філіалів?

Логіка процесу оптимізації судів в цілому зрозуміла – зробити так, щоб вирівняти навантаження на суддів та не допустити існування судів без суддів або лише з одним суддею. Однак є нюанси, які треба враховувати.

Відомо, що судді-криміналісти, в тому числі й слідчі судді, щороку розглядають приблизно 1 млн 200 тис. справ, клопотань та інших процесуальних документів, а також близько 800 тис. справ про адміністративні правопорушення. Це означає, що здебільшого ці ж самі справи будуть розглядати й судді оптимізованих судів. Але кількість цих суддів буде така ж сама або до кінця року ще й зменшиться.

Тобто розраховувати на те, що навіть судді оптимізованих судів будуть розглядати всі справи в чіткі процесуальні строки, досить складно. Також постає питання пошуку приміщень для розташування відповідної кількості суддів та працівників апарату. Чи не буде у підсумку так, що фактично все залишиться, як є зараз, а судді будуть й надалі працювати в тих самих приміщеннях, тільки їздити їм доведеться в колегії з одного приміщення суду в інше? Крім того, що з приводу оптимізації судів думає прокуратура? Чи зможуть прокурори окружних прокуратур, які вже зараз часто ігнорують судові засідання, діставатись до тих чи інших приміщень судів? А слідчі правоохоронних органів? Як бути зі свідками чи потерпілими?

Тобто великих сподівань від процесу оптимізації судів особисто Ви не очікуєте?

Вже досить давно однією з головних проблем, яка впливає на строки та якість розгляду кримінальних справ, є фактичний зрив судових засідань через неявку учасників процесу – прокурорів, адвокатів, свідків та інших учасників процесу. Не зрозуміло, як оптимізація судів вирішить цю проблему. Втім, припускаю, що на початковому етапі створення оптимізованих судів зможе себе виправдати, і в певних регіонах розгляд справ буде прискорений та з’явиться можливість сформувати колегії.

 

Дискусійні ініціативи парламенту

Як відомо, в парламенті зареєстровано законопроект  щодо тимчасового відрядження суддів місцевих судів для подолання кадрової кризи в судах апеляційної інстанції. Як Ви ставитесь до такої ініціативи законодавця?

Я не дуже схвалюю такий підхід. Виходить так, що судді першої інстанції підуть тимчасово працювати в апеляції. Хто тоді буде розглядати їхні справи? Їхні колеги, що залишились працювати далі? Не думаю, що вони будуть у захваті від перспективи отримати додаткове навантаження. До того ж повинні бути певні чіткі кваліфікаційні вимоги до суддів, охочих тимчасово перевестись до апеляційних судів, наприклад, наявність певного стажу, спеціалізація, рівень навантаження, якість роботи у місцевому суді тощо. В цілому, замість того, щоб навести лад в кадрових питаннях, законодавець займається вигадуванням додаткових процедур, які кардинально не вирішують проблеми.

Про неявки в судові засідання прокурорів та адвокатів

Наскільки проблемним є питання неявки в судові засідання прокурорів?

Це досить велика проблема. У 2020 році прокурори не з’явились в судові засідання в місцеві суди у кримінальних провадженнях 7 537 разів. Тоді як в 2019 році кількість неявок прокурорів в судові засідання склала 4 684. І це мова про представників державного обвинувачення. Йдеться не просто про абстрактні неявки в суди, а про фактично зірвані судові засідання. Як би там не було, але до 2014 року факти неявки прокурорів в судові засідання були, швидше, винятком, ніж правилом.

Адвокати також не ходять в судові засідання?

Навіть частіше. В 2020 році адвокати не прибули в судові засідання 12 328 разів. Це також значна проблема. Якщо в засідання не ходять прокурори та адвокати, то розгляд справ переноситься. Що буде далі, не важко передбачити. Можна спрогнозувати нові рішення ЄСПЛ проти України щодо тривалості судових розглядів в Україні. Загалом тут є питання до адвокатського та прокурорського самоврядування.

Чи необхідні зміни у Кримінальний процесуальний кодекс

Очільники прокуратури неодноразово заявляли про необхідність внесення змін до Кримінального процесуального кодексу. На їхню думку, чинні норми Кодексу не дають можливості ефективно займатись розслідуванням кримінальних проваджень та підтримкою обвинувачення в судах. Як Ви ставитесь до таких ідей?

Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року дійсно потребує певних змін. Верховний Суд теж має пропозиції щодо його удосконалення. Втім, у мене все ж є певні сумніви, що нові зміни будуть направлені саме на покращення Кодексу, а не будуть містити в собі певний революційний підхід за принципом - «це все відкинемо, а ось це додамо». Все ж таки процесуальне законодавство краще розвивати шляхом еволюції, а не революції.

В 2012 році з кримінального процесуального законодавства зникла норма, яка передбачала можливість постановлення окремих ухвал стосовно рішень судів першої та апеляційної інстанції саме у кримінальних справах. Чи не настав час все ж повернути Верховному Суду можливість такої форми реагування на певні рішення судів нижчих інстанцій?

На мій погляд, було б доцільно надати можливість ККС ВС реагувати за допомогою окремих ухвал на випадки виявлення порушень прав людини та інших порушень закону, допущених на стадії досудового розслідування або при розгляді справи нижчестоящим судом. При наявності на те підстав, винесення судом окремої ухвали дало б можливість звернути увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що спряли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

 

Гучне рішення у справі ВАКС та міжнародні експерти

Певну негативну реакцію з боку Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та громадськості викликала постанова Верховного Суду від 15.09.2021, якою скасовано рішення ВАКС першої та апеляційної інстанцій у справі щодо колишнього судді. Чому колегія суддів ККС ВС скасувала обвинувальний вирок Антикорупційного суду та закрила справу?

Насправді ніякої складної проблеми тут немає. Як відомо, в 2017 році до КПК були внесені зміни, згідно з якими досудове розслідування у кримінальному провадженні вважається завершеним тоді, коли не тільки складений обвинувальний акт, але він також направлений до суду. Відповідно до логіки законодавця такі правки повинні були покласти край практиці, коли обвинувальний акт складався, але потім тривалий час чомусь не направлявся до суду.

З 2017 року в такій ситуації на суддю покладається зобов’язання перевірити дотримання відповідних строків (крім випадків вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи) і закрити кримінальне провадження, якщо строки не дотримані.

Ось так і виходить, що ніби в провадженні все є, склад кримінального правопорушення теж є, однак за формальними причинами воно підлягає закриттю. Підкреслюю, це придумав не суд, а законодавець. До речі, це не перший випадок, коли Верховний Суд закрив кримінальне провадження саме з таких підстав, але раніше вони стосувались справ, які розглядались в загальних судах, а не у Вищому антикорупційному суді, тому не було такого резонансу.

Все частіше можна чути про те, що ті чи інші органи суддівського врядування чи навіть самих суддів потрібно обирати лише за допомогою міжнародних експертів. Яка Ваша особиста думка з цього приводу?

Я вважаю, що просто варто себе поважати та шукати доброчесних фахівців серед власних громадян. Інакше, так виходить, що ми навіть суддів самостійно не можемо обрати на відповідні посади. Думаю, серед понад сорока мільйонів громадян України можна знайти гідних представників.

Як приклад більш-менш вдалого добору суддів за участю міжнародних експертів часто наводять приклад Вищого антикорупційного суду та його Апеляційної палати.

Антикорупційний суд працює, і це добре. Однак слід зазначити, що ВАКС – це суд спеціалізований, який фактично розглядає тільки одну категорію справ. Судді звичайних місцевих і апеляційних судів призначались чи обирались за процедурою, визначеною в законі, судді Верховного Суду – за процедурою, яка була безпрецедентною за своєю відкритістю. Тому намагання розділити суддів на гарних і поганих, виходячи з того, що одні призначались чи обирались за участю іноземних експертів, а інші ні, є неприпустимим.

 

Що робити з довічно засудженими особами

Як Ви ставитесь до можливості перегляду вироків довічно засуджених осіб? Час від часу певні громадські ініціативи з відповідними вимогами продовжують з’являтись.

Негативно. Кримінальні справи щодо осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі, розглядались за правилами, встановленими чинним на той час законодавством, уповноваженими на те особами і підстав вважати, що вони засуджені незаконно, у мене немає. При цьому потрібно розуміти, що розгляд даної категорії справ завжди був складним, уже на час ухвалення вироків. І новий перегляд цих справ після спливу 20 і більше років фактично є неможливим.

Разом з тим слід констатувати, що, дійсно, навіть історія незалежної України має випадки, коли при засудженні осіб, в тому числі й тих, які засуджені до довічного позбавлення волі, траплялись судові помилки. Для виправлення таких помилок сьогодні існує правовий механізм. Це можливість перегляду вироку за нововиявленими обставинами, але за наявності для цього підстав, які чітко визначені в законі. Також існує окремий механізм перегляду за виключними обставинами, зокрема, після рішення Європейського суду з прав людини.

Крім цього, слід враховувати, що ЄСПЛ ухвалив щодо України рішення, зокрема, у справі «Пєтухов проти України», яким було встановлено порушення прав людини у зв’язку з тим, що національне законодавство не містить дієвих норм, які дозволяють змінювати рішення суду про довічне позбавлення волі на строкове покарання після відбуття певного строку. Це питання повинно бути вирішено на законодавчому рівні. Водночас, на мій погляд, це питання потребує дуже ретельного вивчення, оскільки потрібно враховувати, що такі особи засуджені за особливо тяжкі насильницькі злочини. Тому, приймаючи рішення про пом’якшення їм покарання, треба пам’ятати і про інтереси потерпілих, а також зважувати на те, чи не принесуть вони шкоди суспільству, продовжуючи злочинну діяльність.

Можливо, нашим судам слід уникати постановлення вироків про довічне ув’язнення у випадках, де є хоч якісь сумніви у співмірності такого покарання відносно скоєного злочину?

Це давня наша проблема. Але судді користуються тільки тим законодавством, яке у нас є. Зараз верхня межа строку позбавлення волі складає 15 років, крім окремих випадків. Далі – тільки вирок про довічне ув’язнення. На думку багатьох криміналістів, уже давно настав час підняти відповідну планку строків позбавлення волі, наприклад, до 20 років чи 25 років позбавлення волі. Тоді вироків про довічне позбавлення волі буде менше, бо судді зможуть обирати покарання співмірне зі скоєним злочином.

 

Що не так з кримінальними проступками

Вже більше року в Україні діє інститут кримінальних проступків. Чи можна вже зробити певні висновки?

Ґрунтовні висновки поки що робити зарано. Втім, на мій погляд, є правильним те, що значну кількість незначних порушень закону, законодавець відніс до складу кримінальних проступків. Але у випадку з кримінальними проступками велика проблема виникає з їх кваліфікацією. Раніше, коли особа скоювала кілька злочинів, то до суду все одно скеровувалося одне кримінальне провадження з різними епізодами, яке розглядав один суддя. У випадку з кримінальними проступками все навпаки. Якщо та чи інша особа скоїла кілька проступків, то і до суду щодо неї скеровується кілька проваджень, які можуть розглядати різні судді. А в такій ситуації суддям ще треба визначитись з покаранням, бо може вийти так, що сумарно за кожен скоєний кримінальний проступок правопорушник може отримати більше покарання, ніж якщо б його справа розглядалася разом з усіма епізодами у порядку Кримінального кодексу.

Чи потрібні справи про адміністративні правопорушення в Верховному Суді

Доводилось неодноразово чути, що було б непогано допустити до розгляду у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду певну категорію справ про адміністративні правопорушення. Наприклад, справи про адміністративні корупційні правопорушення або керування транспортними засобами у стані алкогольного сп’яніння.

Такий варіант можна розглядати у розрізі необхідності формування єдиної судової практики з тих чи інших питань. Відомо, що часто справи про адміністративні правопорушення розглядаються судами першої та апеляційної інстанції досить по-різному, і певні судові рішення, навіть у справах про адміністративні правопорушення, викликають чимало запитань.

На мій погляд, ККС ВС, за умов законодавчого регулювання, міг би вибірково допускати певні справи про адміністративні правопорушення до розгляду саме у суді касаційної інстанції для забезпечення єдності судової практики. До того ж вважаю, що перегляд в касаційному порядку таких проваджень був би виправданим у випадку, коли суд апеляційної інстанції постановляє нове рішення, наприклад, суд першої інстанції закрив провадження, а суд другої інстанції визнав особу винуватою. Крім того, касаційний перегляд міг би бути в окремих категоріях справ про адміністративні правопорушення, у яких покарання співрозмірне з видами та розмірами покарань, встановлених за вчинення злочинів чи кримінальних проступків. Також є певні справи про адміністративні правопорушення, в яких на осіб накладаються величезні штрафи або навіть конфісковується майно. У таких випадках, на мій погляд, Верховний Суд міг би забезпечити єдність судової практики в цих справах.

"Судово-юридична газета"