Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Павло Гречківський: Незалежність судової влади потрібно прийняти як аксіому

09 грудня 2020, 14:05

Видання: Юридическая практика № 49-50 (1198-1199)

«Завершити судову реформу можна вольовим рішенням, припинивши вносити зміни в законодавство про судову владу», - вважає член ВРП Павло Гречківський.

Наприкінці листопада в Офісі Президента України заявили, що напрацювання концепції судової реформи виходить на фінішну пряму і вже незабаром стане надбанням громадськості для публічного діалогу. За останні десять років складно згадати хоча б один рік, в кінці якого не актуалізувалося питання змін судової влади, і 2020-й не став виключенням.

Якою має бути судова реформа, щоб вже поставити крапку в цьому процесі, і чи можливо її поставити в принципі? Про це розповів в інтерв’ю газеті «Юридична практика» адвокат, член Вищої ради правосуддя (ВРП) Павло Гречківський.

— Павло Миколайович, Ви багато років практикували як адвокат, а тепер працюєте в конституційному органі суддівського врядування, знаєте і внутрішню, і зовнішню сторони судової влади. Скажіть, що треба змінити, якої судової реформи не вистачає Україні? 

— Завершеної. Ми реально не маємо жодної завершеної судової реформи — ще до закінчення адекватного періоду переходу на нові правила і процедури при першій же помилці або складнощах починають вносити точкові корективи, які порушують баланс всієї концепції. Судова реформа, як би це словосполучення не набридло, непростий процес, і його неможливо завершити прийняттям закону. Фактично потрібно ще два-три-чотири роки після прийняття акту, щоб всі норми апробувались, всі правові інститути заробили за новими правилами. На ділі виходить, що до того моменту змінюється або глава держави, або Парламент, тобто змінюється політична влада, і нові лідери беруться за старе - судову реформу. Подивіться програму будь-якої партії або кандидата в Президенти, там буде це словосполучення.

— Які є об'єктивні підстави для реформи судової влади?

— Мені вважається, що після того як Україна усунула ключові порушення і дисбаланси в здійсненні правосуддя, на які нам постійно вказував Європейський суд з прав людини: повторну касацію, надзвичайно тривале виконання судових рішень, судовий контроль за затриманнями і арештами під час досудового слідства, — об'єктивних причин для судової реформи саме як комплексного процесу змін не залишилося.Звичайно, після зміни адміністративно-територіального устрою України повинна бути змінена система місцевих загальних судів, але до судової реформи це відношення не має, адже це лише зміна назв і технічні процедури переведення суддів і співробітників апаратів судів у зв'язку зі зміною суду як юридичної особи. Решта причин, які називають як привід для реформи, суто суб'єктивні. 

— Чим викликаний такий інтерес? 

— Причини, за якими будь-яка політична сила, перебуваючи при владі, рано чи пізно звертається до спроби проведення судової реформи, лежать на поверхні і досить прозаїчні. Вони не залежать від персоналій. Коли хтось виграє президентські вибори, проведення ним своєї політики прямо пов'язане з підтримкою парламенту (законодавчої влади) і уряду (виконавчої влади). Без цього президентська посада вельми номінальна.Ми мали вже в нашій історії протистояння Президента і Парламенту, часті вето на закони і постійні звернення до Конституційного Суду України, і на користь це протистояння не йшло через свою неконструктивність. Просунути свою політичну силу в Парламент глава держави може на найближчих чергових або позачергових виборах народних депутатів України. Відповідно, після переобрання саме Парламент формує Уряд, і таким чином вплив політичної сили поширюється на законодавчу і виконавчу влади. Судова влада весь цей час перебуває поза політичним процесом. Де і повинна бути відповідно до принципу розподілу влади та системі стримувань і противаг. Але як не парадоксально звучить, саме від судової влади залежить успіх будь-якої реформи в країні - суди можуть, більш того, повинні захищати права людини як вищий ідеал, незалежно від того, хто допускає їх порушення. Навіть якщо порушення стало наслідком прийняття якогось закону. Навіть якщо воно викликано політикою уряду по економії бюджетних коштів. Звичайно ж, це непросто прийняти, і спроби політиків поширити вплив і на судову владу не припиняються. 

— Але ж щоб стати народним депутатом, досить потрапити в список партії, а щоб стати суддею, потрібно мати освіту, досвід, пройти конкурсний відбір і інші відкриті процедури.  

— Саме особливі вимоги і процедури, а також безстроковість заняття посади судді і не дозволяють кожній політичній силі тасувати персональний склад судів. Саме самоврядування судової влади в плані відбору суддівських кадрів і їх просування по кар'єрних сходах весь цей час захищають суддів від прямого втручання в їх роботу. Тому зараз багатьом стало очевидно, що те, хто буде суддею, залежить від двох органів — Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) і Вищої ради правосуддя. І що ми чуємо сьогодні? «Нові» ідеї переглянути склад вже цих органів, встановити спроби контролю над ними і таким чином над судовою владою. А оскільки члени ВРП мають власні гарантії незалежності, на відміну від членів ВККС, яких просто позбавили повноважень, нам пропонують створити чергову етичну комісію і пройти перевірку на добропорядність. Незважаючи на те, що всі ці процедури ми вже проходили. 

— Чинний Президент України Володимир Зеленський заявив про намір провести таку судову реформу, щоб в майбутньому не було необхідності її проводити.

— Такої необхідності і сьогодні немає. Ми розібралися в причинах всіх судових реформ останнього десятиліття, і при всій масштабності змін і амбітності реформаторів жодна з них не була ні повноцінної, ні остаточною. Ні, що засмучує найбільше, ефективною. У 2010 році була знівельована роль Верховного Суду України шляхом створення автономних вертикалей, в 2016 році вони були знову об’єднанні в формі Верховного Суду (ВС). У підсумку ми отримали ще більше проблем, ніж вирішили. При цьому в обох випадках метою було переглянути кадровий склад вищих судів (скільки б їх не було), встановити вплив над вищим органом у системі правосуддя. У той же час всі забувають, що кожен суддя автономний, кожен - носій судової влади. А впливати на кожного суддю просто неможливо. Навіть коли їх кількість зменшується. Сьогодні відчуваються спроби вплинути на судову владу через розгляд Великої палати ВС, адже саме вона цементує судову практику. Але навіть у разі успіху це не дає повного контролю над судовою владою. Так, суддя місцевого суду завжди може знайти аргументи, щоб відступити від правового висновку ВС, а деякі справи не доходять до касації, і таких стає все більше. Тому встановити повний контроль над судовою владою нікому не вдається. І це чудово, так і повинно бути. У зв'язку з цим єдиний спосіб провести остаточну судову реформу - не проводити її зовсім. Припинити всі процеси підготовки проєктів. Поставити крапку. Перестати перетасовувати органи суддівського врядування і їх персональний склад. Прийняти незалежність судової влади як аксіому і, нарешті, проявити належну повагу до суддів як до носіїв влади, згадавши про рівність влади. Треба поважати судову владу, а не робити її об'єктом реформ і винуватицею всіх неприємностей. Для політика поважати суди – це те ж, що поважати себе. Адже і народні депутати, і судді, і члени уряду, і Президент України – носії єдиної державної влади, делегованої їм усім народом. Тому найкращий спосіб провести судову реформу - перестати проводити реформи.

— Але без змін законів все одно ж не обійтися?  

— Сьогодні ні. Зараз є об'єктивна необхідність виправити помилки попередніх реформ: відновити роботу ВККС; вирішити проблеми щодо кандидатів в судді відборів різних років і суддів, чиє кваліфікаційне оцінювання не завершено, а також щодо суддів з ліквідованих судів; виправити ситуацію з наявністю двох верховних судів, завершити ліквідацію вищих спеціалізованих судів; припинити спроби щороку скорочувати рівень суддівської винагороди, захистивши їх гарантіями в законі. Здається, все. Для напрацювання таких змін не потребує нової концепції судової реформи. Основний принцип залишається незмінним протягом років: незалежність судової влади. Деякі гострі проблеми може вирішити законопроєкт № 3711 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду і органів суддівського управління». Для вирішення інших треба прийняти ще точкові поправки. Після чого було б добре ввести мораторій (адже парламентарі люблять вводити мораторій) на судову реформу на 20 років, а на точкові поправки до законодавства щодо правосуддя - хоча б на три роки. Тоді б ми могли виявити всі проблемні питання, вивчити причини їх виникнення та системно підійти до вирішення реальних, а не уявних проблем у судовій владі. 

Фото: "Юридическая практика"

Розмовляла Ірина ГОНЧАР, «Юридическая практика»