Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Член ВРП Світлана Шелест: Судова реформа - не залишити каменя на камені?

27 липня 2020, 15:12

Від перманентного реформування судової влади не перший рік лихоманить всю країну. Постійна зміна правил гри під час реформування реформованого у підсумку призводить до відтоку суддів і зменшення доступу до правосуддя громадян. Прикметно, що при будь-якій владі знаходяться сім няньок, які знають як буде краще для судової влади і своїми «благими намірами» щодо покращення регулярно вимощують дорогу всім відомо куди. При цьому обумовлюють потребу перерозподілу повноважень, ліквідації чи створення нових структур у судовій владі, запровадження різних наглядових та контролюючих структур над органами суддівського врядування та суддями, спираючись на упереджені судження, суб’єктивні оцінки, а часто просто міфи. Очевидно, що намагання звинуватити судову гілку влади у всіх існуючих гріхах та упокорити її, продиктовані далеко не національними інтересами.

Для того, щоб реформаторський запал не вщухав, суспільству цілеспрямовано нав’язують кліше про злочинних суддів, недоброчесність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), Вищої ради правосуддя (ВРП), які, буцімто, не хочуть пройти очищення, щось блокують, комусь перешкоджають. Стріли в бік судів і органів суддівського врядування летять від політиків, державних органів, так званих експертів, громадян, засобів масової інформації. Відбувається системне торпедування форпосту правосуддя. На цьому тлі позиція судів щодо доцільності і ефективності реформаторських кроків, які йдуть у розріз із Конституцією України, залишається голосом волаючого у пустелі.

Під час ухвалення нових законів, стратегій та концепцій ігнорують фахову думку профільної спільноти. Як наслідок, застосування на практиці непрогнозованих ініціатив, часто породжує правовий хаос. Наприклад, зміна Законом «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» № 193-IX кількості та суб’єктів призначення членів ВККС без встановлення перехідного періоду, зупинила добір та оцінювання суддів, унеможливила здійснення ВРП її окремих повноважень. Фактично були створені істотні перешкоди ефективному судочинству та погіршений доступ громадян до правосуддя.

Прикметно, що судова гілка влади, зокрема і ВРП, попереджала про можливі негативні наслідки ще на етапі законопроєкту – до ухвалення документу як закону. Фахову позицію проігнорували і ухвалили пролобійований експертами з громадських організацій закон, який паралізував кадрові процедури. В заручниках опинилося все суспільство, тому Конституційний суд України зупинив дію деяких норм Закону № 193-IX. Наразі потрібно терміново виправляти попередні недолугі виправлення. Зокрема ухвалювати президентський законопроєкт «Про внесення змін до Закону України про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» №3711, який має розблокувати роботу ВККС та наповнення судів кадрами.

Насправді на практиці впорядкувати законодавчу базу, узгодивши її з нормами Конституції України, надзвичайно складно. Групи впливу не припиняють свої спроби закріпити у нових нормативних актах положення, які вже були визнані такими, що суперечать Основному закону. Приміром, намагаються воскресити Комісію з питань доброчесності та етики при Вищій раді правосуддя, яка складається в тому числі з міжнародних експертів і має забезпечувати підзвітність членів ВРП та ВККС. І це попри те, що Конституційний Суд України скасував цю норму наголосивши, що діяльність таких інституцій при конституційному органі, яким є ВРП, суперечить конституційно-правовому регулюванню.

Ідея залучати міжнародних експертів до формування суддівського корпусу та органів суддівського врядування викликає просте запитання: невже серед понад 40 мільйонів громадян України немає професійних людей, які можуть гарантувати прозорі процедури відбору? Невже потрібно породжувати сумнів у незалежності, суверенітеті нашої держави, розписуватися у повні неспроможності українців і впадати у залежність від іноземних фахівців – експертів, наглядачів, контролерів? Насправді такі дії суперечать статті 38 Конституції України, яка чітко встановлює, що лише громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами. Думаю, ніхто не заперечить, що формування суддівської гілки влади є державною справою. І залучати до цієї справи нібито незалежних, а насправді залежних від іноземного капіталу експертів, видається абсурдним та протиправним. Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН (від 29.11.1985 та 13.12.1985), незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її.

Проте, ці застереження не спиняють лобістів і вони за будь-яку ціну прагнуть впливати на державні рішення. Нещодавно Національне агентство з питань запобігання корупції виставило на громадське обговорення черговий «перл» – проєкт Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки. Можна з впевненістю стверджувати, що його затвердження призведе до ануляції незалежності судової гілки влади.

Документ відразу «б’є у лоба» безапеляційним твердженням про високий рівень недовіри суспільства до Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, зумовлений їхньою нібито не прозорою діяльністю та про недостатню доброчесність суддів. У проєкті прослідковується вибірковий підхід та намагання перекласти відповідальність за корупційні правопорушення з усіх державних інституцій саме на судову владу. При цьому не береться до уваги те, що за чинним законодавством є всі можливості «промоніторити» суддівський корпус, адже і кандидати у судді, і судді подають декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв’язків; декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. І за неправдиві відомості у деклараціях існує відповідне покарання.

Та новатори вважають, що існуючих вимог до суддів не достатньо, а тому проєкт пропонує Комісію з питань доброчесності, дві третини якої складатимуть представники міжнародних партнерів та громадськості, залучити до:

 перевірки чинного складу ВРП на предмет доброчесності та професійної етики;

відбору нових членів ВРП та ВККС;

розробки критеріїв доброчесності та професійної етики для кваліфікаційного оцінювання суддів і добору нових суддів;

перевірки доброчесності кандидатів у судді;

добору суддів, які в касації переглядатимуть рішення у справах про високопосадову корупцію.

Крім норм щодо відвертого втручання в роботу інститутів судової влади, проєкт містить низку недоречних пропозицій. Зокрема пропонується встановити, що адміністративні посади у судах судді обійматимуть по черзі впродовж нетривалого часу (не залежно від організаційних здібностей і бажання суддів). Це не відповідає Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким адміністративні посади у судах є виборними. Також хочуть відмінити закріплений статтею 125 Конституції України принцип територіальності та розглядити справи у режимі реального часу незалежно від місцезнаходження сторін і суду. Суперечить статті 62 Основного закону та нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод пропозиція проєкту застосовувати під час оцінювання доброчесності суддів / кандидатів на посаду судді стандарт доказування «обґрунтований сумнів у доброчесності». Це коли сумніви у доброчесності судді тлумачаться проти судді. Вочевидь, ініціатори таких змін презумпцію невинуватості ніколи не чули, тому керуються принципом «ти суддя – значить апріорі винен».

Вища рада правосуддя вважає, що запропоновані проєктом зміни ставлять під загрозу принцип незалежності судової влади від виконавчої гілки влади, до якої належить НАЗК. Нищівній критиці піддали положення проєкту Рада суддів України, Асоціація розвитку суддівського самоврядування, Асоціація суддів господарських судів України, Всеукраїнська асоціація суддів у відставці, понад п’ятдесят судів різних інстанцій і юрисдикцій. Судді вважають, що схвалення проєкту у редакції, запропонованій НАЗК, порушить принцип верховенства права в Україні, адже він суперечить основним засадам конституційного ладу.

Що станеться, якщо думка суддівської спільноти вчергове буде проігнорована? Можемо лише уявити собі масштаб проблем, породжених втіленням новел проєкту Антикорупційної стратегії у законодавство. Цей документ фактично руйнує підвалини державності – поділ влади на три незалежні гілки та підпорядковує систему правосуддя утворенням із незрозумілим статусом. Хотілося б, щоб негативний досвід запровадження непродуманих змін зупиняв їх ініціаторів. Адже породжене ними розбалансування у діяльності інституцій і броунівський рух вкрай небезпечні для держави. Пора покласти край антиконституційним фрагментарним змінам. Адже експерименти над судовою владою – це експерименти над громадянами України.

 

Вища рада правосуддя