Суддею Ленінського районного суду м. Миколаєва закінчено розгляд кримінального провадження і ухвалено вирок громадянину Ф.,1996 року народження, уродженцю м. Новий Буг, обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

Так, відповідно до вироку суду, 18.09.2016 близько 02:00 годині, Ф., діючи за попередньою змовою з Я. та з єдиним умислом, направленим на таємне заволодіння чужим майном, прийшли до складського приміщення ФОП «П.», орендованого у ПП «С.», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Автомобільна, та через паркан незаконно проникли до охоронюваної території ФОП «П». Після чого, реалізуючи свій злочинний намір на таємне викрадення чужого майна, підійшли до складського приміщення, де Ф., по раніше визначеній домовленості залишився спостерігати за навколишньою обстановкою, а Я. через відкрите вікно незаконно проник до складського приміщення, де зі столу намагався таємно викрасти грошові кошти в розмірі 620,00 грн., що належать потерпілому П., спричинивши останньому матеріальний збиток на вказану суму. Однак, свій злочинний намір Ф. до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки Я. було затримано працівниками державної служби охорони.

Суд визнав Ф. винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, тобто у незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднаного з проникненням у приміщення, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Окрім того, 18.09.2016 близько 02:00 годині, Ф., знаходячись на охоронюваній території ФОП «П», яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Автомобільна, а саме на вулиці біля складського приміщення, по раніше визначеній домовленості з Я. направленій на таємне викрадення чужого майна, був помічений охоронцем К., який намагався його затримати. Однак Ф., в ході боротьби з К., яка виразилась в обхваті рукою в області  шиї К. з метою утримання,  після пострілу останнього з пістолета в спину Ф., вибив з руки охоронця пістолет «Flober», вартістю 843,44 грн., який належить ФОП «П» та знаходився у охоронця на час несення служби, відкрито заволодів пістолетом. Після чого, зник з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном - пістолетом на власний розсуд.

Суд визнав Ф. винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викраденні чужого майна (грабежі).

Обвинувачений визнав себе винним частково та показав, що в вересні 2016 року, в нічний час, за попередньою домовленістю між ним та Я., вони проникли на територію складу, який розташований по вул. Автомобільній в м. Миколаєві, після чого Я. проник до приміщення, а він залишився чекати на вулиці для спостереження навколишньої обстановки, але був помічений охоронцем, який намагався його затримати. В ході сутички з охоронцем, яка відбулася на сходах, він рукою обхватив його в області  шиї та в цей час охоронець вистрілив йому в спину з пневматичного пістолету. Після чого вибив пістолет з руки охоронця та заволодів  ним. Потім покликав Я. і не почувши від нього відповіді з місця скоєння злочину зник, забравши пістолет з собою, який  в подальшому під час  затримання передав поліцейським.

Обвинувачений  також показав, що охоронця не бив та насильницьких дій відносно нього  не вчиняв, його дії були направлені лише на убезпечення себе від повторного заподіяння  охоронцем шкоди його здоров’ю, так як той  був озброєний. У вчиненому щиро кається.

Потерпілий  зазначив, що обвинувачений ударів йому не наносив, а утримував лише обхватом руки за шию без удушення, а з метою втримання. Тілесних ушкоджень йому завдано не було, лише на руці після удару об перила сходів залишився синець.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За вимогами ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. 

Аналізуючи досліджені докази в сукупності, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, керуючись правом визначеним ст. 337 КПК України, суд вважає за необхідне вийти за межі висунутого Ф. обвинувачення за ч. 2  ст. 186 КК України, в частині необхідності зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, враховуючи,  що це покращує становище особи.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»  під  насильством, що не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого  при грабежі,  слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження,  що  не  спричинило  короткочасного  розладу здоров'я  або  незначної  втрати працездатності,  а також вчинення інших  насильницьких  дій  (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений не вчиняв насильницьких дій з умислом на заволодіння чужим майном - пневматичним пістолетом потерпілого.

З урахуванням досліджених доказів, суд розцінює дії обвинуваченого з утримання потерпілого обхватом руки в області шиї, як такі, що вчинені  з метою уникнення затримання та не заподіяння  потерпілим йому додаткової шкоди.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що будь-яких тілесних ушкоджень потерпілому завдано не було, при цьому обвинувачений не вчиняв інших насильницьких дій, які б утворювали склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а утримання потерпілого обхватом руки в області шиї  вчинено не з метою заволодіння чужим майном, то суд приходить до висновку, що обвинувачений Ф. повинен нести відповідальність за ч. 1 ст.186 КК України, тобто за відкрите викрадення чужого майна, оскільки така кваліфікуюча ознака, як застосування насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, підтвердження в судовому засіданні належними доказами не знайшла, а  висновки сторони обвинувачення викладені в обвинувальному акті на думку суду носять характер припущення, у зв'язку з чим не можуть бути покладені судом в основу обвинувачення.  

Вивченням особи обвинуваченого Ф. встановлено, що він раніше не судимий, працює неофіційно, неодружений, за місцем проживання характеризується добре. На обліках в психіатричній лікарні та в наркологічному диспансері не перебуває.

Суд визнав Ф. винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених  ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185  та ч.1 ст.186 КК України та призначив йому покарання:

• за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
• за ч. 1 ст. 186 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України  шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання Ф. у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнив Ф. від відбування покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки.

Вирок суду направлено до Єдиного Державного Реєстру Судових Рішень.

Зазначимо, що вирок суду не набрав законної сили.

За повідомленням прес-служби суду