Рівненський апеляційний суд скасував постанову, оскаржену особою, яку місцевий суд притягнув до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, оскільки у матеріалах справи не лише відсутні незаперечні докази, які б аргументували обставини, викладені в адміністративних протоколах, але й сама «потерпіла» не підтвердила застосування колишнім чоловіком щодо неї  нецензурної лайки й образ під час конфлікту.

Постановою суду першої інстанції жителя м. Острога визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.3 ст. 173-2, ч.3 ст. 173-2 (вчинення домашнього насильства стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, а також повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого ч.ч. 1, 2 цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню) Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі у тексті — КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу — 1 190 гривень.

Не погодившись із судовим рішенням, особа, яку суд притягнув до адмінвідповідальності, оскаржила його в апеляційному порядку, вказавши в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції неповно з’ясував усі фактичні обставини справи, не надав належної оцінки змісту протоколу та наявним у матеріалах справи доказам, а розгляд справи відбувся за його відсутності, чим позбавив його можливості надати суду свої заперечення стосовно обставин, викладених у протоколах про адміністративні правопорушення, які були складені з порушенням строків, що встановлені для цього положеннями ч. 2 ст. 254 КупАП.

Просив скасувати постанову місцевого суду та закрити провадження у справі.

Апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Із протоколів про адміністративні правопорушення відомо, що наприкінці грудня 2025 року апелянт за місцем спільного проживання з колишньою дружиною, вчинив домашнє насильство економічного й психологічного характеру відносно неї та її сина, перекривши водопостачання, електроенергію, кричав, лаявся, ображав нецензурною лайкою у присутності малолітнього сина, чим завдав шкоди їх психічному здоров’ю.

Рівненський апеляційний суд не зміг погодитися із висновком суду першої інстанції про наявність в діях апелянта складу інкримінованих правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 КупАП.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров’ю іншого члена сім’ї.

Важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа, повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність у діях апелянта  складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в його діях відсутні ознаки, притаманні домашньому насильству, а наявні ознаки неприязних відносин із колишньою дружиною, що носять цивільно-правовий характер, оскільки між ними наявний спір щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном подружжя.

Більше того, застосування апелянтом нецензурної лайки у ході конфлікту, крики та образи відносно колишньої дружини не підтверджуються їх   письмовими поясненнями, які були відібрані в них того дня.

Сам лише факт наявності між колишнім подружжям конфліктних ситуацій не може свідчити про вчинення одним із них психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Протоколи про адміністративні правопорушення, складені відносно апелянта, не можуть бути визнані належними доказами у даній справі у розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою вони не є самостійними беззаперечними доказами, а обставини викладені в них повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, котрі б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.

Сукупність наведених обставин свідчить про відсутність у матеріалах справи переконливих доказів, що доводять вину 42-річного жителя Острога у вчиненні домашнього насильства, тому Рівненський апеляційний суд оскаржену постанову місцевого суду скасував, а провадження відносно апелянта закрив у зв’язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року у справі № 567/113/26 (провадження № 33/4815/381/26).

Рівненський апеляційний суд