Правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення банківського вкладу з метою забезпечення його збереження та довіри до банківської системи. Такий захист поширюється на будь-які вимоги щодо видачі вкладу, а також на вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат як складових грошового зобов’язання.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, забезпечуючи єдність судової практики.

У справі, що переглядалася, позивачка просила стягнути з банку суму банківського вкладу, 3 % річних та інфляційні втрати, зазначаючи, що уклала з банком депозитний договір і протягом кількох років поповнювала рахунок. Звертала увагу на те, що банк відмовився повертати кошти, посилаючись на нібито відсутність договору. Позивачка стверджувала, що під час проведеного банком внутрішнього службового розслідування та порушеного за заявою банку кримінального провадження було підтверджено факт незаконного привласнення працівником банку грошових коштів, в тому числі суми вкладів позивачки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка підтвердила факт укладення депозитного договору та внесення коштів на депозитний рахунок, а тому між сторонами виникли договірні відносини, за якими банк зобов’язався повернути кошти і сплатити відсотки, проте цих зобов’язань не виконав.

Суди відхилили доводи відповідача про наявність підстав для застосування позовної давності до вимог позивачки, зазначивши, що позовна давність не поширюється на вимоги вкладника банку про повернення вкладу і пов’язані з ними вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, пред’явлені в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Залишаючи без змін оскаржувані відповідачем судові рішення, ОП КЦС ВС зазначила, що позивачка підтвердила, а відповідач не спростував факту укладення договору банківського вкладу та подальшого внесення коштів на депозитний рахунок, у зв’язку з чим суди зробили правильний висновок, що між сторонами виникли договірні відносини на основі договору банківського вкладу, зобов’язання за яким банком не виконані.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про непоширення на вимоги позивачки позовної давності, ОП КЦС ВС вказала, що правопорядок виключає застосування позовної давності до вимог про повернення вкладів, щоб гарантувати їх збереження у довгостроковій перспективі та стимулювати довіру до банків. Тобто в основі виключення вимог вкладника зі сфери дії позовної давності є політико-правовим.

ОП КЦС ВС звернула увагу на те, що спеціальний правовий режим захисту вимог вкладника поширюється на будь-яку його вимогу щодо видачі (повернення) вкладу банком, іншою фінансовою установою. Зазначена гарантія охорони прав вкладника не залежить від обраного ним способу захисту прав, підстав пред’явлення такої вимоги, розірвання договору про банківський вклад за взаємною домовленістю сторін або в судовому порядку, відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом, чи навіть недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

ОП КЦС ВС також акцентувала, що на вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які нараховані й заявлені внаслідок невиконання грошового зобов’язання про видачу вкладу, позовна давність також не поширюється, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов’язання.

Постанова ОП КЦС ВС від 2 лютого 2026 року у справі № 716/1842/24 (провадження № 61-1735сво25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133874717.

Верховний Суд