Рівненський апеляційний суд скасував оскаржене позивачкою рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановив рішення, яким припинив право спільної сумісної власності подружжя, виділивши майно у власність відповідача, стягнувши на користь позивачки грошову компенсацію за її частку у цьому майні.

Суд апеляційної інстанції переглянув оскаржене представницею позивачки рішення суду попередньої інстанції, яким частково задоволено її позовні вимоги та визнано спільною сумісною власністю колишнього подружжя спірну квартиру, однак відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо припинення права спільної сумісної власності подружжя та виділення квартири у власність відповідача з одночасним стягненням з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за її частку.

Апелянтка просила скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні згаданих позовних вимог та задовольнити їх в цій частині.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги за наступних підстав.

Суду відомо, що сторони під час перебування у шлюбі придбали квартиру.

Чинне законодавство чітко визначає, що придбане майно особами під час їх шлюбу презюмується його належністю дружині та чоловікові в рівних частках, якщо інше не буде доведено в судовому порядку (ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України).

Частиною третьою ст. 370 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) визначено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу.

Частиною першою зазначеної статті визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци 1 і 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 вказано, що «якщо апелянт просить припинити не право власності відповідача на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації, а своє право на частку у цьому майні та стягнути компенсацію з відповідача, то на ці правовідносини поширюються, зокрема, положення ч. 2 ст. 364 ЦК України. Відповідний припис передбачає, що співвласник, частку якого у майні не можна виділити в натурі, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки».

Інакше кажучи, вимога позивачки про стягнення з відповідача грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов’язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (висновок сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов’язковою.

За змістом ч. 4 ст. 71 Сімейного кодексу України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч.2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19.

Виходячи з наведеного вище, вимоги позивачки про поділ майна, що належить їм із відповідачем на праві спільної сумісної власності, шляхом виділення у власність відповідача її частки у праві спільної сумісної власності на майно та стягнення з нього компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартиру є обґрунтованими.

На думку апеляційного суду, суд попередньої інстанції помилково не взяв до уваги наданий апелянткою Звіт про належну оцінку нерухомого майна (далі у тексті — Звіт), виконаний сертифікованим оцінювачем, який не має особистої майнової зацікавленості.

 У звіті зазначена мета оцінки та вид вартості — для визначення ринкової вартості об’єкта оцінки для сплати судового збору.

З огляду на наведене, визначення дійсної (ринкової) вартості спірного майна необхідно проводити саме на підставі Звіту про оцінку майна, складеного кваліфікованим спеціалістом.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку, що дійсна (ринкова) вартість спірного нерухомого майна, що підлягає поділу, відповідає вказаній у Звіті, а тому позивачці належить половина цієї суми у якості компенсації за її ½ частку.

Оцінивши встановлені обставини справи у сукупності і взаємозв’язку з нормами, що їх регулюють та судовою практикою Верховного Суду у спірних правовідносинах, апеляційний суд прийшов до переконання про обґрунтованість вимог позивачки про припинення права власності спільної сумісної власності подружжя на квартиру, виділення у власність відповідача спільного майна та стягнення нього грошової компенсації за її частину квартири, з огляду на що постановив рішення про задоволення позовних вимог зі скасуванням рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 567/1223/24 (провадження № 22-ц/4815/871/25).

Рівненський апеляційний суд