За результатами апеляційного перегляду справи № 500/2145/24 колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду зазначила, що положення пункту 17 оскаржуваного Положення про Пантеон Героїв Тернополя не відповідають правовому акту вищої юридичної сили - Закону України «Про поховання та похоронну справу».

Короткий виклад обставин справи

Маючи намір встановити індивідуальні пам'ятники на могилах своїх загиблих рідних, позивачі відмовилися від встановлення пам'ятників за кошти місцевого бюджету. Однак відповідач, відмовив останнім у таких діях, зазначивши, що самовільне встановлення намогильної споруди на об'єкті будівництва «Пантеон Героїв Тернополя», де поховані родичі позивачів, заборонено, що передбачено рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 16.08.2023 «Про погодження Положення про Пантеон Героїв Тернополя».

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в справі № 500/2145/24 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду одним із позивачів подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення Тернопільського окружного адміністративного суду.

Висновки суду апеляційної інстанції

Поховання загиблих військовослужбовців здійснено у 2022 році в одинарних могилах, на Микулинецькому кладовищі розміщеному по вул. Микулинецькій, 29 у м. Тернополі, на ділянці відведеній для поховання загиблих в Антитерористичній операції. При цьому, поховання на вказаній ділянці у період 2022 року не містило жодних заборон на встановлення особами, які здійснили поховання, індивідуальної надмогильної споруди в межах виділеної земельної ділянки для поховання. Більше того, виданими свідоцтвами про поховання перелічених військовослужбовців підтверджується право осіб, які здійснили таке поховання, на встановлення індивідуальної надмогильної споруди.

На час здійсненого поховання перелічених військовослужбовців на Микулинецькому кладовищі, розміщеному по вул. Микулинецькій, 29 у м. Тернополі на ділянці, відведеній для поховання загиблих в Антитерористичній операції, не існувало жодних нормативних актів, як на місцевому так і на загальнодержавному рівні, які передбачали встановлення на місці здійсненого поховання надмогильних споруд єдиного зразка та наявності заборони на встановлення особами, які здійснили поховання, інших надмогильних плит.

Для облаштування кладовища під назвою «Пантеон Героїв Тернополя» за адресою: м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 29, діяльність якого регламентується оскаржуваним Положення «Про Пантеон Героїв Тернополя», органом місцевого самоврядування та його виконавчим органом, уповноваженим органом згідно з ст. ст. 8 та 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» не було в установленому порядку прийнято рішення про виділення вільної земельної ділянки або про відведення вільного від існуючих поховань сектору (у межах існуючого кладовища) для почесних поховань загиблих військовослужбовців (сектори військових поховань) з метою облаштування кладовища під назвою «Пантеон Г ероїв Тернополя», яке запроваджене оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 975 від 16.08.2023 та яке передбачає встановлення надмогильних споруд єдиного зразка (п. п. 15-16) та містить заборону на встановлення особами, які здійснили поховання, інших надмогильних плит.

Норми Закону України «Про поховання та похоронну справу» та Порядку утримання кладовищ не встановлюють повноважень, органів місцевого самоврядування, виконавчих органів та підприємств ритуальної служби (адміністрації кладовища, тощо) щодо внесення заборон на встановлення/заміну намогильних споруд або надання відповідного дозволу на таке.

Натомість пункт 17 Положення про Пантеон Героїв Тернополя містить заборону на самостійне встановлення (виконавцем волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання) індивідуальних надмогильних споруд на могилах загиблих родичів. І при цьому, така заборона поширена за мовчазною згодою відповідача на поховання, здійснені до запровадження оскаржуваного рішення та положення.

Крім того, встановлення намогильних споруд та меморіальних табличок єдиного встановленого зразка передбачено ст. 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» виключно на території Національного військового меморіального кладовища, однак місце почесних поховань «Пантеон Героїв Тернополя» до вказаного не віднесено.

За таких обставин, здійснюючи вказані поховання, позивачі (як виконавці волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов’язання поховати померлого, як користувачі місця поховання) мали законні сподівання на наявність у них права, визначеного 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», на встановлення індивідуальної намогильної споруди у межах могили загиблого родича, позаяк на дату проведення зазначених поховань, жодних законодавчих обмежень, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні не існувало.

При цьому, відповідачем не надано суду жодної із інстанцій доказів відсутності вільної земельної ділянки на території м. Тернопіль чи сектору на існуючому кладовищі, який би був вільний від існуючих поховань на якій/якому можливе було улаштування кладовища «Пантеон Героїв Тернополя» з урахуванням обмежень запроваджених п. п. 15, 16 та 17 Положення про Пантеон Героїв Тернополя без порушення прав користувачів вже існуючих поховань.

Отож, не применшуючи важливість збереження та увіковічнення пам’яті загиблих військовослужбовців - Героїв Тернополя, які загинули за незалежність та територіальну цілісність України, для такого військового поховання під назвою Пантеон Героїв Тернополя, уповноваженим органом мала б в установленому порядку бути відведена земельна ділянка (вільна від прав інших осіб), або визначено вільний від існуючих поховань сектор в межах існуючого кладовища. При здійсненні поховання на такій ділянці, відповідач заздалегідь мав би у добровільному порядку забезпечити вирішення питань з особами, які здійснюють таке поховання з приводу надання ними добровільної згоди на влаштування надмогильної плити єдиного зразка та відмови від реалізації ними права на встановлення індивідуальної надмогильної плити у межах таких поховань.

Положення пункту 17 оскаржуваного Положення мали б бути викладені відповідачем так, щоб не посягати на належне особам (які здійснюють поховання загиблих родичів) право  визначене ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» щодо встановлення індивідуальних надмогильних плит.