Позбавлення батьківських прав – крайній захід. При розгляді відповідних спорів обов’язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності, а відмова батьків від дитини є неправозгідною. Про це розповів суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко під час вебінару з підвищення кваліфікації адвокатів «Позбавлення та поновлення батьківських прав».

Під час вебінару обговорювалися такі питання:

• правова основа, базові принципи, підхід ЄСПЛ при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав;
• участь органу опіки та піклування;
• процедура позбавлення батьківських прав;
• поновлення батьківських прав та ін.

Павло Пархоменко звернув увагу на постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22. У ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.

Вирішуючи спори такої категорії, суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях батьків.

При цьому, зауважив доповідач, у правовій ситуації, коли є рішення суду, що набрало законної сили, за первинним зверненням одного з батьків про відмову в позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, у разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду саме другий з батьків дитини має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов’язками. Такий висновок зроблено в постанові КЦС ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21.

Порушивши питання тягаря доказування, суддя звернув увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18. Вона полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

А в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 КЦС ВС вказав, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов’язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати в майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Павло Пархоменко акцентував, що при розгляді справ щодо вчинення домашнього насильства суд повинен перевіряти, чи не вчинялося таке насильство щодо дитини або в її присутності. Також він навів постанову КЦС ВС від 4 квітня 2024 року у справі № 553/449/20. Колегія суддів зазначила, що під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її в себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов’язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (ч. 4 ст. 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Доповідач приділив увагу особливостям підготовки до ініціювання справи щодо позбавлення батьківських прав. Він зазначив, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова КЦС ВС від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19).

Також суддя звернув увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21. У ній зроблено висновок, що приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина / дочки після досягнення ними 18 років, оскільки позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов’язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому та відповідатиме принципам розумності й справедливості.

Особливу увагу Павло Пархоменко звернув на постанову КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, в якій зроблено висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Суд указав, що відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Тому заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Також доповідач навів постанову КЦС ВС від 8 червня 2022 року у справі № 362/4847/20. Суд зробив висновок, що факт взяття одного з батьків під варту є об’єктивною причиною, яка унеможливлює виконання ним батьківських обов’язків. У такому разі позбавлення батька чи матері батьківських прав буде порушенням забезпечення найкращих інтересів дитини.

Захід організовано Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України.

Верховний Суд