Порушення або загроза порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, спричинена протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, на який покладається, зокрема, створення безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, є підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши адміністративну справу за позовом заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області до Фастівецької сільської ради Фастівського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.

На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Фастівецька сільрада не виконала покладених на неї повноважень зі здійснення паспортизації та інвентаризації закріплених за нею об’єктів благоустрою, а саме – ігрового майданчика, чим позбавила можливості його активного використання та порушила інтереси держави у сфері охорони дитинства.

Суди першої та апеляційної інстанцій, повертаючи позовну заяву позивачеві, дійшли висновку, що у цій справі немає підстав, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що зі змісту положень Конституції України, законів України «Про охорону дитинства», «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що обов’язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об’єктів благоустрою населених пунктів.

З огляду на те, що прокурор в адміністративному позові вказав, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, колегія суддів КАС ВС зазначила, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави в суді та необґрунтовано повернули позов прокурору.

На цій підставі колегія суддів КАС ВС сформулювала правову позицію, відповідно до якої особливістю органів місцевого самоврядування як суб’єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб’єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб’єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров’я та благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17 (адміністративне провадження № К/9901/9717/19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/85032366.

За повідомленням прес-служби суду