Свобода вираження поглядів являє собою одну із важливих засад демократичного суспільства, в якому преса відіграє істотну роль.

«Свобода преси дає громадськості одну із найкращих можливостей дізнатися про ідеї і позиції політичних лідерів і сформулювати свій погляд на них; …свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства.

Межі допустимої критики щодо політика, який виступає в своїй публічній якості, є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо відкриває кожне своє слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість» (див. справу «Лінгенс проти Австрії», рішення від 8 липня 1986 року).

Обставини справи

В 2016 році позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до редакції газети «Наша рідна» та фізичної особи про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначив, що, будучи публічним політиком, колишнім депутатом Одеської обласної ради і головою Савранської райдержадміністрації, брав участь у виборах голови Савранської селищної ради у 2015 році.

Напередодні виборів, у щотижневій газеті «Наша рідна» була надрукована стаття «Як дурять жителів Саврані, щоб дорватися до посади», в якій містилася негативна і недостовірна інформація стосовно нього, що принизила його честь, гідність та ділову репутацію, внаслідок чого він посів третє місце на виборах.

Тому позивач просив суд визнати інформацію, опубліковану у вказаній статті, недостовірною і такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позивачу у позові відмовлено.

Змінивши рішення суду першої інстанції, Одеський апеляційний суд (судді Колесніков Г.Я., Вадовська Л.М., Ващенко Л.Г.) у постанові від 02 липня 2019 року зазначив, що позивач був публічною особою, оскільки призначався головою Савранської районної державної адміністрації Одеської області, в подальшому звільнений з цієї посади, обирався депутатом обласної ради VI скликання, був кандидатом на посаду голови Савранської селищної ради та згідно результатів виборів, які відбулися у 2015 році, набрав 298 голосів, що є третім результатом.

Із наявної у справі його агітаційної листівки видно, що вона містить основні питання виборчої програми кандидата та інформацію про низку позитивних дій, зроблених в Саврані за його сприяння в галузі медицини, освіти, культури та благоустрою.

Зазначена листівка не містить відомості про замовника та установу, що здійснила друк, його тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск.

20 жовтня 2015 року у щотижневій газеті «Наша рідна» надрукована стаття фізичної особи «Як дурять жителів Саврані, щоб дорватися до посади», в якій викладена реакція її автора на зміст агітаційної листівки та посилання на те, що позивач приписує собі чужі здобутки у галузі медицини, освіти, культури, благоустрою тощо.

На підтвердження інформації, що містилась в статті, надані документи, що містять посилання на факти.

Оцінка Одеським апеляційним судом змісту інформації в газеті «Наша рідна» в контексті статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини

Питання про визначення ствердження як факту або оціночного судження знаходиться у сфері свободи розсуду національного суду.

Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці звертає увагу на необхідність розмежування твердження про факти та оціночні судження, підкреслюючи, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст.10 Конвенції (справа «Лінгенс проти Австрії», рішення від 8 липня 1986 року, п.46).

Розвиваючи ці положення у справі «Ліндон, Очаковські-Лоран та Жулі проти Франції», Європейський суд з прав людини нагадав, що для того, щоб оцінити виправданість оспорюваного висловлювання, необхідно провести різницю між твердженнями про факти і оціночні судження. У той час як реальність фактів може бути продемонстрована, правдивість оціночних суджень не може бути предметом доведення. Вимогу довести правдивість оціночного судження неможливо виконати, це порушує саме право на вільне вираження думки, яке є найважливішим елементом права, гарантованого ст.10 Конвенції. Класифікація висловлювання як твердження про факт або оціночного судження являє собою питання, яке перш за все знаходиться в рамках свободи розсуду національних органів влади, зокрема національних судів. Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, воно повинно бути підтримано достатньою фактичною підставою, за відсутності якої воно буде визнано таким, що виходить за належні рамки (справа «Ліндон, Очаковські-Лоран та Жулі проти Франції», рішення від 22.10.2007 року, п.55).

Проаналізувавши зміст статті щодо оцінки відповідачами фактів про здобутки позивача, зазначені в агітаційній листівці в період виборчої кампанії, апеляційний суд дійшов висновку, що оціночні ствердження щодо фактів, які позивач вважав дифамаційними - такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, мають достатню фактичну підставу та підтверджені достатніми фактичними даними, тому відповідають стандартам ЄСПЛ щодо «мінімальної перевірки», яку здійснили відповідачі (див. п.55 вищезазначеної справи).

Щодо визнання такими, що порочать честь і гідність та ділову репутацію позивача висловлювання відповідача в статті «Як дурять жителів Саврані, щоб дорватися до посади» про те, що один з кандидатів на посаду голови Савранської селищної ради - екс-голова Савранської райдержадміністрації, роздавав виборцям листівку без зазначення даних друкарні і кількості примірників, що є прямим порушенням закону про вибори, колегія суддів зауважила наступне.

Пункт 2 статті 10 Конвенції залишає мало можливостей для обмежень свободи вираження думки в області політичних висловлювань чи дискусій, де свобода вираження думки набуває особливо важливе значення - чи з питань, що становлять суспільний інтерес.

Крім того, межі допустимої критики щодо політичного діяча є ширшими, ніж в разі критики на адресу приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче і свідомо відкриває себе для пильного спостереження за кожним своїм словом і вчинком з боку журналістів і громадськості в цілому, і повинен, отже, проявляти більшу терпимість (рішення у справі «Ліндон, Очаковські-Лоран та Жулі проти Франції», п.46, рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», п.42).

Спостерігаючи за словами і вчинками кандидата - політичного діяча та держслужбовця, в період агітаційної кампанії, що становило суспільний інтерес, та висловлюючи оціночні судження в зазначеній статті щодо розповсюдження агітаційних листівок, відповідачі діяли в межах п.2 ст.10 Конвенції. Тому ці оціночні судження не можуть вважатися такими, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Підсумовуючи викладене, Одеський апеляційний суд дійшов висновку, що межі  допустимої критики політичного діяча та держслужбовця у статті не перевищені, тому не погодився з доводами апеляційної скарги позивача.

Із постановою апеляційного суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82990787.

За повідомленням прес-служби суду