До апеляційного суду Одеської області надійшла апеляційна скарга Т.В.І. на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року, яким визнано за Т.Т.В. право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0539 га (розташовану за адресою: Одеська область, м. Рені, виділену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку.  

Судом встановлено, що відповідачу у справі Т.В.Г. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.05.2006 р. належить 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, загальною площею 0,0539 га., що знаходиться в м. Рені Одеської області, загальною площею 49,10 кв. м., житловою площею 36,90 кв. м., який складається в цілому з: житлового будинку глин. літ «А», літньої кухні цегл. літ. «Б», сараю саман. літ. «В», сараю дерев. літ. «Д», вбиральні літ. «Є», сараю літ. «Ж», огорожі 1,2, споруди 3, сараю літ. «Г», яку він успадкував після смерті батька Т.Г.А., померлого у лютому 2000 р.

Після отримання спадщини у 2006 році, відповідач поїхав до м. Одеса у пошуках роботи, а у будинку в м. Рені залишилася проживати позивачка, яка фактично вступила у володіння та користування належною відповідачеві 1/2 частиною вказаного будинку. Таким чином, з 2006 року позивачка мешкає на житловій площі вказаного будинку, стежить за його технічним станом, сплачує за утримання комунальні послуги, провела газове опалення, проводила капітальний та поточний ремонти за власні кошти та ін.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області виходила з того, що у постанові Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 роз’яснено судам, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Суди, визначаючи добросовісність володіння, також вважають, що насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто, що обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи  позивачка знала, що 1/2 частина будівлі домоволодіння, на яку вона просить визнати право власності за набувальною давністю, належить її сину, тому в даному випадку не можна вважати володіння нерухомим майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю, добросовісним, а проживання позивачки у спірній будівлі не є підставою для визнання права власності за набувальною давністю, оскільки вона точно знала, що володіє нерухомим майном, у якого є власник.

Таким чином, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Т.В.І. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області постановила апеляційну скаргу задовольнити, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року скасувати і прийняти у справі постанову, якою у задоволенні позовних вимог Т.Т.В. до Т.В.Г.(третя особа – Т.С.Г.) про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Пошук процесуальних рішень по даній справі можна здійснити в Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером: 510/1221/17

За повідомленням прес-служби суду