Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Костянтин Пільков зазначив, що така правова позиція сформована в рішеннях Суду. Про це він сказав на V Міжнародних арбітражних читаннях пам’яті академіка І. Г. Побірченка. Захід організовано Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України під егідою Комісії ООН з права міжнародної торгівлі. Участь у ньому взяли також Голова Верховного Суду Валентина Данішевська, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак, Олена Білоконь, Ірина Фаловська, Василь Крат і Віктор Пророк.

Костянтин Пільков звернув увагу, що обмеження доступу до правосуддя є однією з підстав для подання до національного суду позовів про визнання арбітражних (третейських) угод недійсними. «Як правило, через це звертаються з позовами про визнання третейських угод недійсними, принаймні саме такі справи надходять до Верховного Суду. З урахуванням відповідної позиції такі позови стають безперспективними», – наголосив доповідач.

Крім того, він зауважив, що раніше існувала практика визнання арбітражних угод такими, що не можуть бути виконаними, через неточність у назві арбітражної установи або з посиланням на те, що необхідно вказати саме назву такої установи. За словами судді, вже у декількох рішеннях Верховний Суд висловив таку важливу правову позицію:там, де є очевидним намір сторін передати спір на розгляд арбітражу, коли є назва арбітражної установи і немає обґрунтованого сумніву, що мова йде про іншу арбітражну установу чи про те, що дійсно арбітражної установи, до якої можна було б звернутися, не існує, суд має тлумачити арбітражну угоду як дійсну.

Костянтин Пільков зазначив, що такий підхід можна було б сформулювати ще раніше виходячи з Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, укладеної в м. Нью-Йорку в 1958 році (далі – Нью-йоркська конвенція). Та тепер відповідні висновки витікають й із положень, закріплених у новому Господарському процесуальному кодексі України. «Зобов’язання саме так тлумачити згадані випадки витікають з Нью-йоркської конвенції», – наголосив суддя.

Учасники заходу звернули увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12, в якій ідеться про те, що в арбітражній угоді повинна бути зазначена чітка назва арбітражної установи. Костянтин Пільков прокоментував, що нові засади європейського судочинства, які пропагуються, в тому числі, Консультативною радою європейських суддів та впроваджуються і в Україні, передбачають неможливість надання Верховним Судом абстрактних рекомендацій, коментарів, настанов, які раніше надавали ВСУ та касаційні суди. Крім того, доповідач повідомив, що найближчим часом буде виготовлено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду (від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16), зі вступної та резолютивної частини якої можна зробити висновок, що в ній буде викладена правова позиція, що дасть відповідь на це та багато інших актуальних питань.

Під час обговорення також виникло питання, чи необхідно в процесуальному законодавстві детальніше прописати гарантії виконання арбітражних угод. Більшість учасників дискусії пристали до думки, що така деталізація непотрібна. Натомість усі спірні питання мають бути врегульовані судовою практикою, як це показує і досвід інших країн. А Костянтин Пільков звернув увагу, що тут потрібна не лише робота суду, який не повинен виходити за межі аргументів сторін. Тому важливою тут є і роль адвокатів. «Ми чекаємо творчості саме від адвокатів. Щоб вони нам наводили такі аргументи, які переконають нас пристати на їхню позицію», – сказав суддя. При цьому також погодився, що українське законодавство про міжнародний комерційний арбітраж доволі прогресивне.

За повідомленням прес-служби ВС