05 березня 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є: Кабінет Міністрів України, державне підприємство «Бориспільський лісгосп» звернувся до суду із названим позовом, де просив,

визнати недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року №№ 516, 518, 520, 521, 522, 523, 524, 525, 527, 529, 530, 532, 537, 541 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність»,

визнати недійсним розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 №533 року в частині вилучення з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок площею по 0,12 га громадянам ОСОБА_119, ОСОБА_120 та ОСОБА_121,

визнати недійсним розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року №534 в частині вилучення з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок, площею по 0,12 га, громадянам ОСОБА_122 та ОСОБА_123,

визнати недійсним розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року №538 в частині вилучення з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність земельних ділянок, площею по 0,12 га, громадянам ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_133, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129 та ОСОБА_130,

визнати недійсним розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року №540 в частині вилучення з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп», зміни цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передачі у приватну власність ділянок, площею по 0,12 га, громадянам ОСОБА_131, ОСОБА_132 та ОСОБА_3,

визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_2, зокрема, НОМЕР_1, НОМЕР_1 кадастровий номер НОМЕР_2 кадастровий номер НОМЕР_2 кадастровий номер НОМЕР_3 кадастровий номер НОМЕР_3 кадастровий номер НОМЕР_4 кадастровий номер НОМЕР_4 кадастровий номер НОМЕР_5,

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3, НОМЕР_6, кадастровий номер НОМЕР_7,

витребувати у власність держави, в особі Кабінету Міністрів України, та в постійне користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп» із незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки, що розташовані за межами с. Гнідин, Бориспільського району Київської області, загальною площею 15,72 га з кадастровими номерами: НОМЕР_7, НОМЕР_7, НОМЕР_7, вартістю 9 902 683 грн.,

витребувати у власність держави, в особі Кабінету Міністрів України, та в постійне користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп» із незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку, що розташована за межами с. Гнідин, Бориспільського району, Київської області, площею 0,12 га, з кадастровим номером НОМЕР_8, вартістю 75 593 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що до винесення оскаржуваних розпоряджень земельні ділянки лісогосподарського призначення, загальною площею 17,88 га, перебували у постійному користуванні одного користувача - державного підприємства «Бориспільський лісгосп», являлись єдиним масивом та розташовувались у 10 кварталі Вишеньківського лісництва.

Таким, чином Київська обласна державна адміністрація, видавши відповідні акти індивідуальної дії, розпорядилась земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площа якої значно перевищує 1 га, а саме: в порушення норм ст.ст. 20, 22, 57, 116, 118, 122, ч. 9 ст. 149 ЗК України, п. 5 ст. 27, ст.ст. 31, 57 ЛК України, ст.ст. 3, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», вилучила її з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп», змінила цільове призначення всього масиву на землі сільськогосподарського призначення та передала у приватну власність громадян, перевищивши надані повноваження.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  10 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є: Кабінет Міністрів України, державне підприємство «Бориспільський лісгосп», відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що оспорювані розпорядження, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того самого постійного користувача, видано в один день, ними вилучено окремі земельні ділянки, які використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення і ці земельні ділянки передано у власність окремим громадянам для ведення індивідуального  садівництва.

Проте, розпорядження земельними ділянками, зокрема щодо видання оспорюваних розпоряджень в один день, законодавство України не містить відповідних норм або обмежень чи заборон щодо цього.

Посилання прокурора про те, що земельні ділянки вибули з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп» поза його волею не відповідає дійсності, оскільки громадяни звернулися до органу державної влади за отриманням земельної ділянки у власність, для чого замовили та оплатили виготовлення необхідної документації. Орган державної влади отримавши відповідні погодження, висновки та проекти прийняв рішення, яким надав громадянам земельні ділянки, а громадяни - отримали земельні ділянки.

Крім цього, у судовому засіданні представник державного підприємства «Бориспільський лісгосп» ОСОБА_134 пояснив, що державне підприємство «Бориспільський лісгосп» надав дозвіл на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп».

Таким чином, вказана прокурором обставина, що земельні ділянки вибули з постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп» поза його волею не відповідає дійсності.

До того ж, у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивача з приводу того, що відбулося відчуження земель лісогосподарського призначення єдиним лісовим масивом, загальною площею 17,88 га, оскільки оспорюванні розпорядження стосувались конкретної земельної ділянки, площею до 1 га, з конкретними межами та стосовно конкретного громадянина.

Тобто, розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації не були спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га.

Зважаючи на це, позовні вимоги прокурора про визнання протиправними та скасування розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 09 квітня 2008 року №№516, 518, 520, 521, 522, 523, 524, 525, 527, 529, 530, 532, 537, 541 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позовні вимоги прокурора про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є похідними вимогами від вимог про визнання протиправними та скасування оспорюваних розпоряджень, а отже вказані вимоги також не підлягають задоволенню.

З приводу вимог прокурора щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» спірних земельних ділянок, на підставі ст. 388 ЦК України, вказані вимоги також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави за наявності необхідних висновків та погоджень за рішенням уповноваженого органу держави, який мав право відчужувати спірні земельні ділянки, а отже, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім цього, відповідно до положення ст. 256 та ст. 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Встановлено, що прокурору стало відомо про обставини прийняття оспорюваних розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації з часу їх прийняття, тобто у 2008 році.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», перевірка виконання законів прокурорами проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Згідно п. 4 наказу Генерального прокурора України від     19 вересня 2005року №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» прокурорам необхідно зосередити зусилля на додержанні законів, спрямованих на захист економічних інтересів держави від неправомірних посягань, зокрема, щодо земельних ресурсів та природного середовища.

Так, з листа прокурора Київської області, адресованого в.о. голови Київської обласної державної адміністрації від 20 січня 2005 року, встановлено, що прокурор Київської області просив невідкладно, після видання обласною держадміністрацією розпоряджень, їх копії направляти на адресу прокуратури області.

Судом не приймається до уваги посилання прокурора на ту обставину, що йому стало відомо про обставини прийняття оспорюваних розпоряджень лише після проведення перевірки у 2014 році.

Відповідно до постанови про проведення перевірки №56 від 18 червня 2014 року за додержанням та застосуванням законів в Київській обласній державній адміністрації призначена перевірка за додержанням застолсування законів, зокрема, Київською обласною державною адміністрацією.

Враховуючи викладене, право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2008 році, коли йому стало відомо про прийняття спірних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації.

Тобто, строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2011 році.

Прокурор не звертався до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду та не надав суду доказів, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, заступник прокурора  Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  10 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою апеляційного суду Київської області від 10.09.2018 р. рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  10 серпня 2015 року скасовано і ухвалено по справі нове судове рішення, яким  відмовлено у задоволенні позову.

При цьому суд виходив з того, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 09 квітня 2008 року головою Київської обласної державної адміністрації були видані розпорядження №№516, 518, 520, 521, 522, 523, 524, 525, 527, 529, 530, 532-534, 537, 538, 540, 541 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність», якими припинено право постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгосп»  земельними ділянками лісогосподарського призначення, загальною площею 17,88 га, та змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано у власність, зокрема, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_135, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_136, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_137, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_111, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_3, земельні ділянки по 0,12 га, кожному, яким, опісля цього, до 04 вересня 2008 року управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області їм були видані державні акти на право власності на земельну ділянку ( а.с. 32-50, 55-57 т. 1, а.с. 2-90 т. 4 ).

А ОСОБА_138 05 червня 2008 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, НОМЕР_6, кадастровий номер НОМЕР_7 ( а.с. 57 т. 1 ).

Разом з цим, 29 грудня 2007 року державне підприємство «Бориспільський лісгосп» надало висновок про погодження проекту землеустрою щодо припинення його права постійного користування спірними земельними ділянками ( а.с. 58, 113, 160, 209 т. 5, а.с. 22, 69, 111, 160, 209 т. 6 ).

При цьому, згідно частини зазначених розпоряджень, зокрема №№533, 534, 538, 540, земельні ділянки отримали і ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149С, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, з приводу яких позовних вимог прокурором не заявлено ( там же ).

В період часу з 04 по 29 вересня 2008 року зазначені особи, окрім ОСОБА_3, на підставі договорів купівлі-продажу відчужили надані їм земельні ділянки ОСОБА_164, якій на підставі зазначених правочинув були видані державні акти на право власності на земельну діляку, зокрема,НОМЕР_8 кадастровий номерНОМЕР_9 кадастровий номер НОМЕР_10 кадастровий номер НОМЕР_11 кадастровий номер НОМЕР_12 кадастровий номер НОМЕР_13 кадастровий номер НОМЕР_13 кадастровий номер НОМЕР_13 ( а.с. 51-54 т. 1, а.с. 2-90, 91-308 т. 4 ).

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» та наданого до нього фрагменту з публічної кадастрової карти, спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення Вишеньківського лісництва державного підприємства «Бориспільський лісгоп» та знаходилися в межах 10 кварталу вказаного лісництва ( а.с. 31, 32, 33-34 т. 5 ).

Згідно ж листа державного підприємства «Бориспільський лісгосп», земельні ділянки, що видані на підставі розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації №№516, 518, 520, 521, 522, 523, 524, 525, 527, 529, 530, 532-534, 537, 538, 540, 541 відносяться до 10 кварталу державного підприємства «Бориспільський лісгоп» ( а.с. 35 т. 5 ).

Крім цього, зазначене також підтверджується наданим викопіюванням із планшету №2 державного підприємства «Бориспільський лісгоп» ( а.с. 36 т. 5 ).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові №6-212цс14 від 24 грудня 2014 року, порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.  

А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Таким чином, з точки зору суду другої інстанції, розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації №№516, 518, 520, 521, 522, 523, 524, 525, 527, 529, 530, 532, 533, 534, 537, 538, 540, 541, якими вилучено спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення із постійного користування державного підприємства «Бориспільський лісгопс», видано в один день - 09 квітня 2008 року та вилучено ліси, загальною площею 15,84 ( 15,72 + 0,12 ) га, які знаходились у 10 кварталі Вишеньківського лісництва, є єдиним лісовим масивом, використовувались для ведення лісового господарства та передано у власність громадянам для ведення індивідуального садівництва.

Вказане свідчить про те, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка становить більше 1 га, що свідчить про перевищення головою Київської обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень.

Аналогічна правова позиція, з цього приводу, наведена в постанові Верховного Суду України від 20 березня 2013 року у справі № 6-13цс13.

Із порушеннями, відповідно, передано у власність земельні ділянки названим особам, і ті, за виключенням ОСОБА_3, неправомірно їх відчужили на користь ОСОБА_2, без належних на то прав, зокрема, прав володіння, користування та розпорядження спірним майном.

Отже, на переконання апеляційного суду, позовні вимоги щодо визнання недійсними спірних розпоряджень заявлено прокурором обґрунтовано, а відтак, і інші вимоги, а саме: визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки видані ОСОБА_2, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3, витребування у власність держави, в особі Кабінету Міністрів України, та в постійне користування державного підприємства Бориспільський лісгосп» із незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - заявлено обґрунтовано, як похідні вимоги від визнання недійсними розпоряджень.

Разом з цим, як вбачається із змісту позовної заяви, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України та державного підприємства «Бориспільський лісгосп» 05 березня 2015 року.

При цьому, Кабінет Міністрів України, в інтересах якого заявлені вимоги, зазначає, що дізнався про порушення свого права за цими вимогами лише після звернення прокурора до суду та надходження до Секретаріату Кабінету Міністрів ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2015 року - 27 травня 2015 року ( а.с. 96, 97 т. 22 ).

Проте, з цього приводу апеляційний суд вважає зазначити наступне.

Оскаржувані розпорядження органів державної виконавчої влади прийняті 09 квітня 2008 року, відтак, державі, на захист інтересів якої пред'явлено позов, в особі її уповноважених органів, стало відомо про порушення її ( держави ) прав чи інтересів саме до 04 вересня 2008 року - дати початку відчуження спірних земельних ділянок, отриманих згідно розпоряджень, відповідно, з моменту видачі державних актів на право власності на землю.

Більш точну дату суд апеляційної інстанції позбавлений встановити за відсутності у матеріалах справи зазначених документів, а чинним процесуальним законодавством не передбачено їх витребування судом другої інстанції.

Окрім цього, згідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у справі №6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України ( Уряд України ), відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, ОСОБА_57 міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.  

Згідно зі ст. 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади.

Таким чином, державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, та державному підприємству "Бориспільський лісгосп" було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державних актів на право власності на землю на підставі спірних розпоряджень.

Однак, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення   зазначених порушень   протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі, та землекористувача в особі державного підприємства, з точки зору суду другої інстанції, не підлягають судовому захисту.

Такий висновок повністю ґрунтується на правовій позицій Верховного Суду України, викладеній у справі за № 6-3029цс15, де зазначено наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Крім того, в пунктах 70, 71  рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» ( заява № 29979/04 ), яке набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року, суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року, в справі «Федоренко проти України», зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому в рішенні Європейського суду з прав людини від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції ( пункт 1 статті 32 Конвенції ), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» ( п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»;  п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Таким чином, враховуючи наведене, держава в особі уповноважених контролюючих органів також могла своєчасно дізнатись про порушення своїх прав.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про те, що перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався до 04 вересня 2008 року, тобто з часу видачі державних актів на право власності на землю на підставі оспорюваних розпоряджень.

Окрім цього, в Цивільному кодексі України не встановлено імперативних вимог до заяви сторони про застосування позовної давності щодо її форми чи порядку викладення.

Тому допускається викладення такої заяви і в усній формі, і в окремому документі, і в запереченнях на позов. У зв'язку із цим навряд чи письмові заперечення, у яких міститься заява про застосування позовної давності, можуть розцінюватись як матеріально-правова вимога.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає за необхідне прийняти заяви про застосування строку позовної давності Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 ( а.с. 94-96 т. 1, а.с. 54-55 т. 2 ).

Таким чином, по справі встановлено, що заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Бориспільський лісгосп», 05 березня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, сплив якого почався із зазначеного часу, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 257, 261, 267, 330, 388, 392, 396 ЦК України, ст.ст. 20, 57, 116, 118, 122, 149, 152, 155 ЗК України, ст.ст. 5, 19, 27, 57 ЛК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 212-215 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про відмову в задоволення заявлених позовних вимог за необгрунтованості та за спливом строку позовної давності.

Відтак, доводи апеляційної скарги заступника прокурора  Київської області про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, за вказаних судом другої інстанції обставин, на переконання апеляційного суду, знайшли своє часткове підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог за спливом строку позовної давності у відповідності до ст.ст. 374, 376 ЦПК України та зазначених положень матеріального і процесуального права.

Доводи Кабінету Міністрів України про те, що йому стало відомо про порушення свого права за позовними вимогами лише після звернення прокурора до суду та надходження до Секретаріату Кабінету Міністрів ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2015 року - 27 травня 2015 року, прокурора та представника державного підприємства, з цього ж приводу, про обізнаність щодо порушення прав останнього - з дати ухвалення Верховним Судом України постанови від 20 березня 2013 року, з точки зору суду другої інстанції та в силу викладених ним обставин, не відповідають дійсності, оскільки достовірно встановлено на підставі поданих доказів по справі, що початок перебігу строку позовної давності за зазначеними позовними вимогами почався до 04 вересня 2018 року.

 За повідомленням прес-служби Бориспільського міськрайонного суду Київської області