Категорія спорів про визначення місця проживання дитини є однією з найскладніших, адже від правильного вирішення справи залежить подальша доля дитини.

Судове провадження по таким справам може розглядатися під час шлюбу між батьками, у процесі розірвання шлюбу або після розірвання шлюбу.

У більшості випадків батьки малолітньої дитини забувають, що, відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

У зв’язку з цим, на практиці виникають ситуації, коли між батьками після розлучення виникає спір про те, з ким із них буде проживати дитина.

Частина 1 ст. 161 СК України встановлює, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування, судом.

У свою чергу, ч. 2 ст. 161 СК України чітко визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами або своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

На рівні законодавства встановлено перелік обставин, при наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір’ю. Такими, зокрема, є:  - відсутність у матері самостійного доходу;

     - зловживання матір’ю спиртними напоями або наркотичними речовинами;

     - аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини;

     - дитина росте не під опікою та відповідальністю матері, а іншої особи;

     - дитина росте з матір’ю в атмосфері нелюбові;

    -  мати не забезпечує дитину морально та матеріально.

Без сумніву, у разі наявності вказаних обставин, дитина повинна проживати з батьком і це безперечно слугуватиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року «М. С. проти України», зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Крім того, під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов’язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин.

Херсонський міський суд Херсонської області пропонує переглянути данні, які відображають динаміку розгляду справ про визначення місця проживання дитини за 2017-2018 роки.

За повідомленням прес-служби суду