З нагоди відзначення 23-ої річниці Конституції України в Конституційному Суді України відкрилася виставка, присвячена українській вишивці – одному з видів народного декоративного мистецтва.

Мистецтво українського вишивання своїм корінням сягає у глибину віків, яким, з часом, оволоділи наші пращури. Вишивка є символом Українського народу, що зберігає споконвічні мрії українців про волю, щастя, мир, і у якій, як переказують в народі, зашифровано його генетичний код.

До історії українського етнічного бренду – вишивки – долучилися працівники Конституційного Суду України, які з теплом та повагою до своїх рідних та близьких, а також з любов’ю до майстерності вишивання зібрали колекцію українських вишиванок. Серед  експонатів: вишиті картини, ікони, рушники, серветки, сорочки, сукні, що вважаються оберегом краси, любові, здоров’я для кожної людини та несуть в собі духовне багатство, мудрість і традиції багатьох поколінь українців.

Виставку прикрашають сорочки-вишиванки з особистої колекції судді Конституційного Суду УкраїниВолодимира Мойсика, яку він збирає вже багато років. Особливо привертає увагу одна з сорочок, в якій суддя за часів, коли він працював у парламенті як народних депутат України, відстоював і захищав рідну мову. «Все життя я іду в вишиванці. В ній ходили вкраїнські повстанці і в Норильську вмирали як стій... В вишиванці ходити зумій!..», – ці рядки з вірша  «Вишиванка» українського поета Івана Драча, присвяченого судді КСУ Володимиру Мойсику, який щиро шанує та любить українську культуру, сповідує її традиції майбутнім поколінням.

Вишивкою захоплювалися господині різних областей України, які передавали найяскравіші зразки орнаменту, кольору та вишивальну техніку. Характерною відмінністю кожної роботи, в залежності від ознак місцевості, були орнамент, техніка виконання та гама барв.

Так, наприклад, у вишивці Харківської області переважали чорно-червоні кольори на чоловічих сорочках та різнокольорові квадрати на жіночих; ніжна кольорова гама та пастельні тони належали полтавським вишиванкам; вишиванкам Херсонщини притаманний рослинно-квітковий орнамент; на Київщині вишивали дрібні геометричні та рослинні мотиви: зірки, квіти, виноградні грона тощо.

Свого часу кожна українська домівка була прикрашена вишитими рушниками, які розміщували над вікнами й дверима, захищаючи домівку та її господарів від злих духів, а також на іконах. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людям щастя, добра, злагоди та любові.

На виставці можна оглянути колекцію вишитих родинних рушників, яку представилаКатерина Гончаренко. Це рушники її бабусі, яка мешкала у селі Корнилівка (нині Черкаська область). Вони вишиті гладдю, виглядають ошатно та святково, із зображенням троянд (ружі), що символізує Сонце, а також маків, що оберігають від зла та вважаються символом збереження роду.

Представлені також рушники, виготовлені у 20-х роках минулого століття, із сімейних вишиванок родиниЛариси Бірюк. Серед них, рушник долі, на який стають молодята (за повір’ям – вишитий червоними та чорними нитками); рушники, якими покривалися сімейні ікони та на яких виносили коровай.

Окрему увагу привертають колекція рушників та картин родини судді Конституційного Суду України Віктора Колісника. На рушниках вимальовується буяння квітів, які вишивала Анастасія Колісник, матуся судді. Красу рідного українського краю зобразила на картинах,  вишитих нитками та бісером, донька Віктора Колісника, Ольга Колісник.

Експонуються чимало рушників, сорочок, фартухів, серветок з різних областей України, вишитих у ХХ столітті. Тут представлені колекції сімейних родин Оксани Дубрової, Ніни Шклярової, Людмили Діхтяр, Марії Чернецької, Анни Зинов’євої. Виставку також прикрашають роботи початку ХХІ століття, у виконанні Анастасії Вольської, Оксани Гринчак,дочки Тетяни Грушевої, Галини Завальної, Вікторії Рудкевич, зокрема, весільний та Великодній рушники, дитячі вишиванки та інше.

Серед яскравих і барвистих рушників увагу привертають вишиті ікони – Богородиці з немовлям, «Невипивана чаша» та Миколи Чудотворця за авторством Наталії Денисенко.Крім того, експонуються вишиті картини ручної роботи Оксани Галанюк, Ольги Джерелейко, Оксани Побірченко, Людмили Сташенко із зображенням, зокрема, Києво-Печерської Лаври, Золотих воріт, Андріївської церкви, Ластівчиного гнізда (Крим), українських домівок, вулиць міста, квітів.

​​

На виставці також експонується сорочка, пошита у 1946 році фельдшером Червоного Хреста УПА Людмилою Буткевич для свого нареченого. Вона зроблена із зекономлених шматків натурального китайського шовку, що використовувався для внутрішньої підкладки при пошитті мундирів для вищого генералітету у швейному цеху, який було організовано при Лук’янівській тюрмі (м. Київ), де використовувалась праця засуджених жінок.

Окрему увагу посідають роботи майстрині української вишивкиТетяни Протчевої, для якої вишивка є захоплюючою та улюбленою справою. Майстриня вважає своєю місією популяризацію української вишивки. Її роботи представлені як на національних, так і міжнародних виставках, у музеях світу, а також знаходяться в приватних колекціях прихильників української вишивки в Україні та за кордоном.

Майстриня була нагороджена дипломом «Книга рекордів України» за презентацію нового методу зображення вишивки спеціальними нитками, що світяться у темряві: монохромна вишита ікона «Ісус Христос у терновому вінці», виконана в техніці хрестик на бавовняному полотні.

Серед її робіт експонуються: картини на біблійну тематику, що світяться у темряві, монохромна вишивка, унікальний код «QR code», при сканування якого можна потрапити на сторінку майстрині, а також 100-гривнева українська купюра із зображенням юного Тараса Шевченка та вишитих рядків з його твору: «Свою Україну любіть. Любіть її... Во время люте, в остатню тяжкую минуту за неї Господа моліть».

За повідомленням прес-служби суду