25 червня 2018 року об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо К., засудженого за крадіжки (ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України).

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2018 року кримінальне провадження щодо К. було передано на розгляд об’єднаної палати цього Суду на підставі ч. 2 ст. 434¹ КПК України.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв’язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування ч. 4 ст. 70 КК України, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 27 березня 2018 року (справа № 754/2749/17). У зазначеній постанові міститься висновок щодо застосування згаданої норми матеріального права, згідно з яким у разі, коли особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення першого вироку інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, або звільняється від відбування покарання з випробуванням, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

Колегія суддів Другої судової палати ККС ВС з наведеним висновком не погодилася, навівши в ухвалі відповідні мотиви.

Виходячи з приписів кримінального закону правила призначення покарання, передбачені ч. 4 ст. 70 КК України застосовуються в разі, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому нею до постановлення попереднього вироку. У такому випадку суд, призначаючи покарання за другим вироком, може як поглинути покарання за першим вироком, так і приєднати його повністю або частково, однак таким чином, щоб обраний захід примусу не перевищував максимального покарання, встановленого статтею (частиною статті), за якою особу засуджено, і водночас не був меншим за строк покарання, визначений за перший злочин. При цьому суд зобов’язаний в остаточне, призначене за сукупністю злочинів, покарання зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК України.

Призначення покарання за сукупністю вироків застосовується у випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. У цьому разі суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов’язковому виконанню.

Отже, у такому випадку процес призначення покарання проходить такі стадії:

• призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК України, то покарання призначається за кожен злочин окремо;
• визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1–3 ст. 70 КК України);
• призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених новим та попереднім вироками, і зарахування у строк покарання повністю або частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України);
• призначення покарання за злочин, вчинений після постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК України, то покарання призначається за кожен злочин окремо;
• визначення та призначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1–3 ст. 70 КК України);
• призначення остаточного покарання за сукупністю вироків (ч. 1 ст. 71 КК України).

З огляду на законодавчі приписи у разі, якщо порушується хоча б один із принципів кримінального права, руйнуються окремі елементи відповідної структури, і, як наслідок, рішення суду містить помилку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження щодо К., суди нижчих інстанцій, постановляючи рішення, зазначеного не врахували, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч. 4 ст. 70 КК України.

Помилки, які допустили суди нижчих інстанцій, призначаючи засудженому покарання, неможливо усунути без погіршення становища К., а за відсутності відповідного касаційного приводу об’єднана палата не вправі цього зробити.

За результатами вивчення матеріалів провадження, об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші – після постановлення першого вироку, то покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК України: спочатку – за правилами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього – за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, потім – за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно – за сукупністю вироків відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України. У кримінально-правовій ситуації, коли вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким, що належить відбувати реально, його самостійне виконання при застосуванні ч. 4 ст. 70 КК України не допускається за наявності підстав для подальшого призначення остаточного покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК України.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/75042896.

За повідомленням прес-служби суду