Особа, яку раніше рішенням суду було визнано недієздатною і яка проживає у психоневрологічному інтернаті, звернулася до суду із заявою про поновлення її цивільної дієздатності та висловила готовність пройти судово-психіатричну експертизу. Зазначила, зокрема, що через відсутність паспорта вона позбавлена можливості оформити доручення на представництво її інтересів,  у зв’язку з чим просила допустити до участі у справі її представника з посвідченням такої довіреності судовим рішенням.

Ухвалою районного суду зазначену заяву залишено без розгляду з посиланням на те, що юрист, з яким було підписано договір про правову допомогу, не є належним представником недієздатної особи. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Суди виходили з того, що заяву про поновлення цивільної дієздатності від імені заявника було подано особою, яка не мала повноважень на ведення справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій обмежили доступ особи до правосуддя попри те, що вона не позбавлена можливості безпосередньо вимагати поновлення своєї цивільної дієздатності.

Верховний Суд, зокрема, вказав, що рішенням Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України», яке 30 серпня 2013 року набуло статусу остаточного, було констатовано, що відсутність у заявниці можливості безпосередньо вимагати поновлення своєї цивільної дієздатності призвела до того, що це питання не розглядалося судами взагалі. Європейський суд з прав людини у рішенні зазначив, що «відсутність судового розгляду цього питання, яке серйозно вплинуло на численні аспекти життя заявниці, не можна виправдати легітимними цілями, що лежать в основі обмеження доступу до суду осіб, визнаних недієздатними» (п. 40). За таких обставин Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що ситуація, в якій опинилася заявниця, призвела до відмови у правосудді щодо можливості забезпечення перегляду її цивільної дієздатності, тобто було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного касаційну скаргу задоволено, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу для продовження її розгляду передано до суду першої інстанції.

Постанова від 20 червня 2018 року у справі № 756/552/17 – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74963689.

За повідомленням прес-служби суду