Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Судді Верховного Суду розповіли про інститут правочину та практику ВС у цивільному й господарському судочинстві

31 березня 2021, 11:35

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олена Кібенко і суддя Касаційного цивільного суду у складі ВС Василь Крат виступили спікерами на онлайн-практикумі «Інститут правочину: юридична доктрина та практика Верховного Суду у цивільному та господарському судочинстві», організованому журналом «Право України» і юридичним порталом «Ratio decidendi». Захід відбувся 26 березня 2021 року.

Олена Кібенко розкрила тему «Інститут правочину: практика Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду».

Суддя КГС ВС розглянула низку ключових постанов Великої Палати ВС, які мають актуальне значення для юристів-практиків та адвокатів, що спеціалізуються у сфері корпоративного права.

Крім того, вона розповіла слухачам, яким чином товариство може визнати недійсним укладений без згоди загальних зборів договір, звернувши увагу на окремі норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Щодо поширення на керівника юридичної особи норм вказаного Закону, зокрема в частині представництва, Олена Кібенко навела приклад, викладений у постанові ВП ВС від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19). У своєму рішенні ВП ВС зазначила, що ч. 1 ст. 232 ЦК України підлягає застосуванню при вирішенні спорів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, таким, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Доповідачка приділила увагу також питанню визнання правочину недійсним, проаналізувавши нові правові позиції КГС ВС.

Детально Олена Кібенко зупинилася на постанові об’єднаної палати КГС ВС від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20 щодо визнання договору поруки фіктивним. Зокрема, Верховний Суд, вирішуючи цей спір, зауважив, що укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин із боржником («невідомий боржнику поручитель») є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов‘язання. Цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, зокрема на їх спрямування на зміну територіальної юрисдикції (підсудності) спорів, що випливають із основного зобов’язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором  прав за основним зобов’язанням. Також суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з’ясувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором, і чи є такі мотиви добросовісними.

У своїй доповіді суддя КГС ВС зупинилась і на питанні фраудаторних правочинів, тобто правочинів, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів. На прикладі постанови КГС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 910/12044/19  спікерка зазначила низку важливих правових позицій.

Під час заходу Олена Кібенко також відповіла на запитання учасників онлайн-практикуму.

Василь Крат виступив із доповіддю на тему «Інститут правочину: практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду».

Передусім він сказав про те, що собою являє правочин і для чого він потрібен. Поняття та види правочинів закріплені у ст. 202 ЦК України, яка визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Доповідач звернув увагу на постанову КЦС ВС від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, в якій зроблено висновок, що правочин є найбільш  поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов’язки в учасників цивільних правовідносин.

За його словами, законодавець не використовує поняття «юридичний факт» при визначенні правочину, однак воно так чи інакше враховується при застосуванні інших конструкцій. Зокрема, у згаданій справі розглядалося питання, що охоплює конструкція одностороннього правочину, в яких випадках він може створюватися і хто є належним відповідачем у спорі про визнання такого правочину недійсним. Суддя КЦС ВС зазначив, що в таких справах не завжди звертається увага на те, який юридичний факт оспорюється та хто повинен відповідати за позовом.

Доповідач висвітлив питання й щодо належного відповідача у спорах про недійсність правочину. Зокрема, у постанові КЦС ВС від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18 зроблено висновок, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. Також у постанові КЦС ВС від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц суд зробив висновок, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не нотаріус чи нотаріальна контора. А в постанові КЦС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 200/15072/16-ц зазначено, що у справі за позовом особи, яка видала довіреність, про визнання недійсною цієї довіреності належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність), а не нотаріус чи нотаріальна контора.

Василь Крат акцентував на тому, що в разі, якщо правочин вчинений без дотримання вимог щодо його форми, він може кваліфікуватися як:

а) нікчемний – якщо встановлений такий наслідок недотримання письмової форми на рівні закону (наприклад, ч. 2 ст. 1055, ч. 1 ст. 1257 ЦК України – постанова КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 688/3874/18; б) неукладений (невчинений) – у тому разі, коли недійсність за недотримання вимог щодо форми не встановлено, але відповідний договір повинен вчинятися в письмовій формі і сторона правочину не виявляла своєї волі для вчинення правочину (наприклад, не підписала правочин – постанова ВП ВС від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц); в) вчинений, але заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Крім того, Василь Крат розповів про застосування доктрини «uberrima fides» і стандарту розумного повідомлення про ризик при укладенні договору страхування (див. тут) та про доктрину «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), зазначивши, що це запобіжник недійсності правочину, а не підстава для його недійсності.

Окремо він звернув увагу на презумпцію правомірності правочину (постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010), згадав правила тлумачення принципу «contra proferentem» (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) та вказав, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Також доповідач порушив питання фраудаторних правочинів. Зокрема, звернув увагу на постанову КЦС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16, в якій зроблено висновок про застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочині.

Із презентацією Олени Кібенко можна ознайомитися тут.

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.

Відео заходу можна переглянути за цим посиланням.

Верховний Суд