Історичний нарис про становлення Господарського суду міста Києва

Шлях становлення судової системи господарських (арбітражних) судів України був доволі складним до моменту утворення.

У сучасному розумінні, початком створення на території України арбітражних судів можна вважати заснування комерційного суду в м. Одеса у 1807 році. Пізніше такі суди були створені у Феодосії (1819 р.) та в Ізмаїлі (1832 р.).

Перехід від комерційних до арбітражних судів та комісій не змінював призначення цього органу – вирішувати спори, пов’язані з відносинами власності.

Вважається, що днем утворення системи господарських (арбітражних) судів України є 21 листопада 1922 року, коли була прийнята Постанова Ради Народних Комісарів УСРР про затвердження Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами та підприємствами.

Відповідно до цього Положення було створено арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській Економічній Раді та арбітражні комісії на місцях - при губернських Економічних Радах.

Після революції 1917 року в умовах громадянської війни управління народним господарством здійснювалось централізовано, приватні підприємства на території України були націоналізовані, постачання продукції підприємств проводилось без укладення договорів та проведення розрахунків. При цьому спори, які виникали в процесі здійснення господарської діяльності, вирішувались в адміністративному порядку.

У процесі становлення нової держави у 1917-1920 роках в Україні створювалися нові судові органи. В Україні розпочалося будівництво радянського державного апарату за взірцем державного апарату Росії. За Декретом Всеросійського ЦВК від 29 грудня 1917 року усі справи комерційних судів вирішувались місцевими й окружними судами за загальними правилами судочинства.

Відповідно до Декрету про суд № 2, прийнятого ВЦВК РСФРР 07 березня 1918 року судові позови між різними казенними установами не допускалися, а справи казенних і громадських установ повинні були розбиратися «на однакових зі справами приватних осіб засадах».

Таким чином, в Україні комерційні суди як органи спеціальної юрисдикції були ліквідовані, а ніякої альтернативи їм передбачено не було.

Лише у 1922 році у початковий період нової економічної політики радянської держави поставило питання про створення спеціальних державних органів, які б розглядали і вирішували спори і конфлікти, що виникали між соціалістичними організаціями і підприємствами. Постановою президії Вищої Ради Народного Господарства від 3 квітня 1922 року були утворені Арбітражна комісія при його місцевих органах.

Із завершенням громадянської війни така система господарювання вже не могла ефективно працювати і призвела до жорсткої соціально-економічної кризи. З початком впровадження у 1921 році нової економічної політики (НЕП) та відновлення народного господарства виникали об’єктивні потреби у створенні спеціальних органів, які б вирішували спори між суб’єктами господарювання. І тому, в 1922 році починали зароджуватися органи арбітражу.

В історії їх розвитку за радянських часів, зазвичай, розрізняють три періоди, які пов’язані з певними етапами економічного розвитку країни.

Перший період (1922 – 1931 рр.) пов’язаний із закінченням Громадянської війни і переходом до відновлення та подальшого розвитку народного господарства. У цей період для вирішення майнових спорів, що виникали між суб’єктами господарської діяльності, створено арбітражні комісії.

В Україні Арбітражна комісія при Вищій Раді Народного Господарства УСРР біла утворена РНК УСРР від 3 січня 1924 року. Подальше законодавче оформлення відомчі арбітражні комісії одержали в Положенні про Арбітражну комісію ВРНГ СРСР, затвердженою постановою ЦВК і РНК СРСР від 12 лютого 1926 року.

У 1929 році відомчі арбітражні комісії були ліквідовані, а усі спори передані на вирішення міжвідомчих арбітражних комісій.

Другий період (1931 – 1959 рр.) пов’язаний із зміцненням у народному господарстві систем госпрозрахунку, планової і договірної дисципліни. У ці часи на зміну арбітражним комісіям приходять державні та відомчі арбітражі.

20 травня 1931 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову, відповідно до якої державний арбітраж засновувався при РНК СРСР, Радах народних комісарів і автономних республік, крайових, обласних виконкомах і виконкомах автономних областей.

Нормативно система органів державного арбітражу підпорядковувалася вищим і місцевим виконавчо-розпорядчим органам державної влади, і такий порядок домінував протягом кількох наступних десятиліть.

Поряд із загальносоюзним законодавством про державний арбітраж законодавчим органом України були видані акти, які стосувалися республіканського арбітражу. Так 5 червня 1931 року ВУЦВК і РНК України ухвалили постанову «Про державний арбітраж УСРР».

До відома органів державного арбітражу були віднесені усі спори щодо укладених договорів, спори про якість продукції, а також інші майнові спори між установами, підприємствами та організаціями соціалістичного сектору. Пізніше, у 1933 році до відання органів державного арбітражу були віднесені переддоговірні спори, а у 1935 році – розгляд майнових спорів за участю колгоспів із сумою позову 5 тисяч карбованців.

30 березня 1945 року РНК УРСР було затверджене перше «Положення про Державний арбітраж УРСР».

Після ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 року) почався період десталінізації в усіх сферах соціально-економічного і політичного життя країни. Шляхи удосконалення організації та діяльності органів Держарбітражу були визначені у постанові Ради Міністрів СРСР від 23 липня 1959 року «Про поліпшення роботи Державного арбітражу».

Третій період (1959 – 1991 рр.) характеризується вдосконаленням організації управління промисловістю. У цей період змінено завдання і функції Державного арбітражу (далі − Держарбітраж), що знайшло відображення в 1 Постанові Ради Міністрів СРСР від 23 липня 1959 року «Про покращення роботи Державного арбітражу».

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 серпня 1960 року було затверджено «Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР», а вже 1 жовтня 1960 року постановою Ради Міністрів УРСР №1639 було затверджено нове «Положення про Державний арбітраж при раді Міністрів УРСР». Цією є постановою було затверджено і «Положення про державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних Рад депутатів трудящих УРСР».

30 травня 1974 року постановою Ради Міністрів УРСР №294 було затверджено нове «Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів Української РСР» та затверджені «Структура Державного арбітражу при Раді Міністрів УРСР» та «Загальне положення про державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних Рад депутатів трудящих Української РСР».

Державний арбітраж при виконавчому комітеті Київської міської Ради депутатів трудящих було створено відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 9 вересня 1976 року №436 та рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20 вересня 1976 року.

Створення господарських судів як спеціалізованої інстанції пов’язане із розвитком ринкових відносин та руйнуванням заснованої на державній власності планової економіки. У зв’язку з чим, виникла необхідність додаткових знань, пов’язаних із вирішенням економічних суперечок і конфліктів у сфері господарської діяльності.

Власне історичний процес реформування економіки, став причиною перетворення Державного арбітражу при Раді Міністрів Української РСР у Державний арбітраж Української РСР, а державних арбітражів при виконавчих комітетах – в обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів –у державні арбітражі областей та міста Києва та Севастополя, а згодом створення на їх базі арбітражних судів з наступною їх реорганізацією у систему спеціалізованих господарських судів України.

Рада Міністрів СРСР 17 січня 1974 року прийняла Постанову «Про подальше удосконалення організації і діяльності органів державного арбітражу». Відповідні органи тепер становили єдину союзно-республіканську систему, вводився в дію централізований нагляд за законністю прийнятих рішень, що забезпечувало єдність практики вирішення господарських спорів, оскільки вищі органи отримали право переглядати рішення нижчих інстанцій.

Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року передбачала, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями здійснюється органами Держарбітражу в межах їх компетенції. Разом з тим, нові умови економічного розвитку країни вимагали не лише зміни місця і ролі органів Держарбітражу в системі органів державної влади, а й кардинального реформування шляхом створення незалежного юрисдикційного органу. Реформаторські перетворення дісталися на долю тогочасних керівників Держарбітражу УРСР: Івана Івановича Корчака, який прийшов у Держарбітраж з посади заступника прокурора республіки, після чого з 1967 по 1987 роки обіймав посаду Головного державного арбітра Держарбітражу при Раді Міністрів УРСР, та Юрія Геннадійовича Матвєєва, який займав також цю посаду в 1987 – 1989 роках.

Історія Господарського суду міста Києва бере свій початок у 1976 році. Саме тоді, постановою Ради Міністрів Української РСР від 09.09.1976 №436 та рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20.09.1976 №1079 було визначено, що держарбітраж при міськвиконкомі має діяти на підставі Загального положення про державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних Рад депутатів трудящих Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.05.1974 №294, і вирішувати спори між підприємствами, організаціями та установами, що розташовані на території міста Києва.

Завгородній Євген Полікарпович Головний державний арбітр державного арбітражу при Київському міськвиконкомі з грудня 1976-1987 р.р.

Першим Головним державним арбітром держарбітражу при Київському міськвиконкомі рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20.12.1976 №1523 був призначений Завгородній Євген Полікарпович ( з грудня 1976-1987р.р.), а першими арбітрами держарбітражу при міськвиконкомі стали Цихоцька Світлана Миколаївна – заступник головного арбітра; арбітри – Гребеник Олександр Дмитрович, Григоренко Майя Петрівна, Макаренко Валентина Володимирівна, Харлова Інна Данилівна. Всього за штатним розписом було передбачено вісім арбітрів.

З метою забезпечення правильного і єдиного застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів, посилення впливу арбітражу на підприємства, установи та організації міста Києва у питаннях додержання державної дисципліни, виконання планових завдань і договірних зобов’язань наказом по держарбітражу при міськвиконкомі у січні 1977 року було створено шість секторів, за кожним із яких було закріплено розгляд окремих категорій спорів.

Наступним кроком становлення арбітражу став 1987 рік, коли державний арбітраж при виконавчому комітеті Київської міської Ради депутатів трудящих було перетворено у державний арбітраж міста Києва. На той час головним державним арбітром державного арбітражу міста Києва було призначено Середу Григорія Михайловича (з квітня 1987-1991р.р.).

Середа Григорій Михайлович Головний державний арбітр державного арбітражу м.Києва з квітня 1987-1991р.р.

Рішенням Київської міської Ради депутатів трудящих від 07 грудня 1987 року у державному арбітражі міста Києва створено колегію кількістю 5 осіб. Держарбітраж міста Києва розглядав ті самі категорії спорів, функціонував на тих самих засадах, що і держарбітраж при міськвиконкомі.

Новим та доленосним етапом господарського судочинства стало прийняття Закону України «Про арбітражний суд» від 04 червня 1991 року, який уперше започаткував здійснення правосуддя у господарських відносинах спеціалізованими судовими установами, а також прийняття 06 листопада 1991 року Арбітражного процесуального кодексу України, який врегулював процесуальний порядок вирішення арбітражними судами України підсудних їм господарських та інших спорів, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами.

Відтак, держарбітраж міста Києва було реорганізовано в Арбітражний суд міста Києва. Тим самим уперше в історії України була сформована самостійна система арбітражних судів республіки, законодавчо закріплене здійснення правосуддя у господарських справах спеціалізованими судовими органами.

Головою Арбітражного суду міста Києва став член Президії Вищого арбітражного суду України, начальник управління Вищого арбітражного суду України Пінчук Андрій Михайлович (з лютого 1992-2001р.р.), який в подальшому присвятив понад 20 років свого життя арбітражно-судовій системі України.

Пінчук Андрій Михайлович Голова Арбітражного суду м.Києва з лютого 1992-2001р.р.   

Штатна чисельність працівників Арбітражного суду міста Києва становила 61 особу, 28 з яких - судді. У структурі Арбітражного суду міста Києва було створено президію, організаційно-кадровий відділ, загальний відділ інформаційний центр (на базі якого було розпочато впровадження електронного документообігу суду), сектор узагальнення практики застосування законодавства і зв’язків із засобами масової інформації. Щороку штатна чисельність працівників суду зростала. Збільшення кількості звернень до суду, поява нових категорій справ, зміни в структурі господарських спорів зумовили створення колегій та призначення нових суддів.

У подальшому Законом України «Про Арбітражні суди» від 20.02.1997 процесуальний статус «арбітр» замінено на «суддя», що ще більше підкреслило правову природу арбітражних судів, як спеціалізованих судових установ для здійснення правосуддя з господарських справ.

З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Арбітражні суди» від 21 червня 2001 відбулися суттєві зміни в арбітражно-судовій системі, що отримали назву «малої судової реформи».

Перш за все, поняття «арбітражний» було замінено словом «господарський», а також запроваджено триланкову судову систему.

Указом Президента України «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України» від 11.07.2001 реформовано арбітражний суд міста Києва у господарський суд міста Києва. В системі господарських судів утворено апеляційні господарські суди, визначено території, на які поширюються їх повноваження, затверджено мережу та кількісний склад суддів господарських судів України. Відповідно до цього Указу штатна чисельність суддів Господарського суду міста Києва збільшилась до 60 посад.

Вирішення питань щодо організації роботи у Господарському суді міста Києва за нових умов стало завданням нового керівництва: голови суду - Мельника Василя Івановича, першого заступника голови суду - Бачуна Олега Володимировича, заступників голови - Саранюка Василя Івановича та Іванової Лариси Броніславівни.

Мельник Василь Іванович призначений головою Господарського суду міста Києва наказом Міністра юстиції України від 02.01.2002 №1/к «Про затвердження суддів на посади голів та заступників голів судів». Василь Іванович продовжує й зараз працювати на посаді судді Господарського суду міста Києва.

У 2002 році штат Господарського суду міста Києва був майже укомплектований. З метою покращення організації розгляду судових справ, забезпечення якісного і своєчасного вирішення спорів були створені колегії з розгляду окремих категорій спорів. Для здійснення режимно-секретної діяльності у структурі апарату суду створено режимно-секретний відділ.

Рішенням Ради суддів України від 22.06.2007 №81 «Про призначення голів та заступників голів господарських судів» головою Господарського суду міста Києва було обрано Саранюка Василя Івановича.

У 2011 році головою Господарського суду міста Києва був призначений Ємельянов Артур Станіславович, який працював на цій посаді до березня 2012 року.

У березні 2012 року рішенням Вищої ради юстиції України головою Господарського суду міста Києва призначено Князькова Валерія Володимировича.

З набуттям чинності 11 квітня 2014 року Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» розпочався новий етап реформування судової системи України. Необхідність змін у системі правосуддя підтримала вся суддівська спільнота і зробила важливий крок назустріч власній незалежності.

У квітні 2014 року зборами суддів Господарського суду міста Києва шляхом таємного голосування обрано головою цього суду Князькова Валерія Володимировича терміном на 1 рік. На посади заступників голови цього суду обрано суддів Ковтуна Сергія Анатолійовича та Паламаря Петра Івановича.

15 квітня 2015 року колектив суддів знову обрав головою суду Князькова Валерія Володимировича. На адміністративні посади заступників голови обрано Паламаря Петра Івановича та Стасюка Сергія Васильовича.

У подальшому керівний склад Господарського суду міста Києва також обирався колективом суддів. Відповідно до рішення зборів суддів від 6 квітня 2017 року головою суду було обрано Князькова Валерія Володимировича. У травні 2017 року зборами суддів обрано заступників голови суду Босого Вадима Петровича та Паламаря Петра Івановича.

28 травня 2020 року зборами суддів Господарського суду міста Києва шляхом таємного голосування обрано головою суду Князькова Валерія Володимировича, заступником голови суду - Босого Вадима Петровича.

Автоматизований розподіл справ між суддями у Господарському суді міста Києва здійснюється з урахуванням спеціалізації суддів щодо розгляду окремих категорій спорів. Наразі у суді діють 2 спеціалізовані колегії: з розгляду справ про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами та з інших підстав (загальна), до складу якої також входять судді, що розглядають справи у спорах щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності та справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства.

Станом на 1 січня 2021 року у Господарському суду міста Києва працює 77 суддів та 284 працівника апарату суду.

Апарат Господарського суду міста Києва очолює його керівник - Кривенко Ольга Миколаївна.

З набранням чинності новим законом про державну службу відбулися зміни в структурі і штатному розписі суду.

На сьогоднішній день організаційне забезпечення роботи суду здійснюють такі відділи та сектори: відділ забезпечення діяльності судових колегій, до складу якого входить сектор по роботі з архівом; відділ управління персоналом та антикорупційного моніторингу; відділ аналітичної роботи, статистики та аналізу застосування судової практики, до складу якого входить бібліотека; фінансово-економічний відділ; режимно-секретний відділ; відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія), до складу якого входить сектор відправки поштової кореспонденції; відділ захисту інформації, адміністрування баз даних та інформаційних технологій, до складу якого входить сектор технічної підтримки; відділ господарського забезпечення.

Судді Господарського суду міста Києва займаються науковою, викладацькою діяльністю у вищих навчальних закладах, зокрема 29 суддів є кандидатами юридичних наук, 4 суддів мають науковий ступінь доктора юридичних наук. Кандидатами юридичних наук є також 3 працівника апарату суду.

Судді активно співпрацюють з органами суддівського самоврядування, приймаючи участь у роботі з’їздів суддів України. Суддя Марченко Оксана Володимирівна входить до складу Ради суддів України. У 2021 році вона була обрана заступником Голови Ради суддів України.

У зв’язку з обранням XVI позачерговим з’їздом суддів України та призначенням Указом Президента України № 720/2019, судді Іванова Лариса Броніславівна та Блажівська Оксана Євгенівна відряджені до Вищої ради правосуддя для роботи на постійній основі строком на 4 роки.

Протягом останніх років працівники апарату суду були заохочені адміністрацією суду, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, Радою суддів України, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації  в місті Києві.

Станом на сьогоднішній день у Господарському суді міста Києва працюють 5 суддів, яким присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України»: Борисенко Ірина Іванівна, Іванова Лариса Броніславівна, Комарова Олена Сергіївна, Мандриченко Олександр Володимирович, Мельник Василь Іванович.

Великою гордістю є розташування Господарського суду міста Києва в історичному центрі столиці. Будинок по вулиці Б.Хмельницького, 44В перебуває на державному обліку як пам’ятка архітектури місцевого значення.

Вулиця Богдана Хмельницького запроектована у 1837 році під назвою вулиця Кадетська, оскільки тут передбачалося зведення корпусу кадетського училища, вулиця пролягає від Хрещатика до Олеся Гончара. У 1869-1919р.р. – вулиця Фундуклеївська, на честь київського губернатора І.І.Фундуклея, який зробив вагомий внесок у дослідження історії міста, його розбудову. У 1919-1992р.р. – вулиця Леніна. Сучасна назва – з 1992 року.

Фундуклеївську вулицю було віднесено до I (вищого) розряду. Тут дозволялося зводити лише цегляні будівлі під залізною покрівлею. З цього часу забудова вулиці почала докорінно змінюватися завдяки знесенню одноповерхових дерев’яних будівель і зведенню будівель не менше двох поверхів, як того вимагали правила. Містобудівному розвитку вулиці сприяло також її центральне розташування, престижність прилягаючих до неї кварталів, де знаходились, зокрема, Міський театр, університет Св. Володимира, Володимирський собор, перша чоловіча та Ольгинська жіноча гімназії.

У кінці XIX – на початку XX ст. Фундуклеївська розвивалась як типовий містобудівний комплекс в рамках щільної периметральної забудови, сформованої прибутковими будинками. Вулиця набула не менш важливого значення, ніж Хрещатик: вона стала престижним місцем проживання міської еліти. Відтинок вулиці, де розташований Господарський суд міста Києва у практично незмінному вигляді проіснував до кінця XX ст.

Комплекс будівель, в яких розташований Господарський суд міста Києва, було зведено протягом 1897-98 р.р. за проектами та під наглядом техніка-будівельника А.К.Краусса. Всі будинки було витримано в одному стилістичному ключі. Їх архітектурно-конструктивне та художнє вирішення базувалось на використанні ренесансно-барокових стилізацій, що було притаманним творчості А.К.Краусса – одного з найвідоміших та найпопулярніших київських архітекторів кінця XIX – початку XX століть.

Протягом будівельного сезону 1898 р. фасадний будинок № 44 А було закінчено повністю. Також завершилися роботи по зведенню флігелів №№ 44 Б та 44 В і на ділянці сформувався цілісний архітектурний комплекс.

По закінченні будівництва купець Шампанер продав садибу князеві Євгену Миколайовичу Трубецькому. За даними довідкових видань, які виходили друком в кінці XIX – на початку XX ст., він був власником протягом 1900 – 16 років.

Після жовтневого перевороту 1917 р. та остаточного встановлення в Києві більшовицької влади у 1920 р. садибу було націоналізовано.

Ділянку з будівлями показано на плані міста Києва 1925 р. Він засвідчує, що комплекс будинків, який склався останніми роками XIX ст., залишився незмінним протягом наступних десятиліть.

У другій половині XX ст. будинок було реконструйовано з пристосуваннями для розташування установи. На початку XXI ст. було проведено капітальний ремонт під час якого планування будинку змінено. Але композиція чолового фасаду залишилась незмінною, триосьовою, яка акцентована ризалітами з ефектним куполоподібним завершенням. Виразну пластику фасаду створюють численні декоративні деталі різного масштабу: пілястри, колони, скульптура, підвіконні та надвіконні рельєфи, карнизи.

Господарський суд міста Києва  здійснює свою діяльність у будинку 44-В по вулиці Богдана Хмельницького починаючи ще з 1992 року на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 жовтня 1992 року. Будинок суду є складовим елементом одночасної забудови типової київської садиби. Вирізняється багатим декоративним оздобленням, характерним для творчості архітектора А.К.Крауса. Саме у цьому історичному будинку здійснюється правосуддя та утвердження верховенства права в нашій державі.