Аналіз застосування законодавства про судові витрати при розгляді цивільних справ в 2012 році.

АНАЛІЗ

застосування законодавства про судові витрати при розгляді цивільних справ.

         Згідно норм ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч.3 тієї ж статті до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

 Проте, в 2012 році при розгляді цивільних справ суддями Братського районного суду були допущені деякі помилки при застосуванні законодавства про судові витрати.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено… розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК.

Разом з тим, відповідно до положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Зважаючи на останні норми цивільно-процесуального законодавства, судді Братського райорнного суду при вирішенні цивільних справ по суті не розглядали питання про судових витрат у виді судового збору, в тих випадках, коли позивачами такі вимоги не ставилися перед судом.

Характерним прикладом цьому є розгляд цивільної справи за позовом Д. до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області та Григорівської сільської ради Братського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування та виділення її в натурі, при розгляді якої, судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат, так як позивач не зазначив в позові вимогу про відшкодування судових витрат відповідачем на його користь, пов’язаних зі сплатою судового збору. Не вирішення такого питання під час ухвалення рішення, стало підставою для ухвалення додаткового рішення, яким Братський районний суд визнав, що судовий збір сплачений громадянином Д. належним чином, вимоги щодо стягнення з відповідача судового збору на його користь в судовому засіданні не порушувалось та вирішувати питання про розподіл судових витрат підстав по справі не було.

Причиною не вирішення питання про розподіл судових витрат в даному випадку стало не зазначення позивачем вимоги в позові чи усного клопотання в судовому засіданні про розподіл судових витрат.

Проте, після вказівки апеляційного суду Миколаївської області на такі помилки в практиці Братського районного суду, дане питання в обов’язковому порядку вирішується судом при винесенні судових рішень в цивільних справах.

 Також, з метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини та громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії, зокрема, у частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Процесуальним законодавством передбачена можливість стягнення витрат на правову допомогу з протилежної сторони в процесі у разі винесення позитивного рішення суду на її користь. Таким чином, при стягненні Братським районним судом витрат на правову допомогу визначального значення набували саме документальне підтвердження понесених витрат. При цьому, для стягнення витрат на правову допомогу позивачем було доведено, що витрати, які були понесені, є витратами саме на оплату юридичних послуг. Для цього, судом були досліджені договори про надання юридичних послуг на конкретну суму, які були укладені між приватним підприємцем, що надавав юридичні послуги, та стороною по справі, та платіжні доручення.

При цьому, судом враховувалося, що стягненню підлягають не тільки витрати на послуги адвоката, а й оплата послуг юристів-представників (не адвокатів). Така позиція підтримується і Конституційним Судом України в своєму Рішенні від 16.11.2000 року, з тексту якого випливає, що особа з метою надання правової допомоги має право вибрати будь-яку особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

При оскарженні розміру витрат на правову допомогу іншою стороною в процесі було враховано положення Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

 В решті випадків, Братським районним судом при винесенні рішень, розглядалися питання про розподіл між сторонами судових витрат, які складалися з витрат на правову допомогу та повязані з проведенням судових експертиз.  З даних питань у всіх цивільних справах позивач самостійно ставив на розгляд суду дані вимоги про відшкодування судових витрат.

Разом з тим, слід зазначити, що суд в повній мірі дотримується правил розподілу таких витрат між сторонами, що передбачені ч. 1 ст. 88 ЦПК України, та,  якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.  

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримував своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджував стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

 Будь-яких інших спірних питань при вирішенні питання про застосування законодавства про судові витрати при розгляді цивільних справ не виникало.