Неможливість виконання емітентом зобов’язань за договором купівлі-продажу цінних паперів щодо сплати суми номінальної вартості облігацій з огляду на запровадження процедури ліквідації банку, внаслідок чого емітент позбавлений можливості розпоряджатися коштами на рахунку, не є в розумінні ст. 607 ЦК України підставою для припинення зобов’язань за договором.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов’язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов’язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).

У цій справі Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом про припинення зобов’язань перед банком щодо сплати суми номінальної вартості іменних відсоткових облігацій. Як на підставу для припинення зобов’язань позивач посилався на положення ст. 607 ЦК України, якою передбачено, що зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Неможливість виконання позивачем зобов’язань перед відповідачем щодо сплати суми номінальної вартості облігацій зумовлена тим, що у зв’язку з перебуванням відповідача в процедурі ліквідації позивач був позбавлений права розпоряджатися грошовими коштами, які обліковувалися на банківському рахунку, відкритому у відповідача, а інших джерел фінансування в позивача немає.

Господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що зазначені позивачем обставини не свідчать про неможливість виконання останнім зобов’язань щодо сплати суми номінальної вартості облігацій, оскільки таке зобов’язання може бути виконане за рахунок інших коштів позивача.

Розглядаючи спір, Верховний Суд зазначив, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об’єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов’язання.

Посилання скаржника на зміни в законодавстві, через які було втрачено єдиний можливий спосіб припинення зобов’язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, Верховний Суд оцінив критично, оскільки фактично твердження позивача про припинення зобов’язання на підставі ст. 607 ЦК України зводяться до неможливості виконання позивачем вимоги про погашення номінальної вартості облігацій через відсутність необхідних коштів.

Натомість позивач відсутність необхідних коштів пов’язує із запровадженням у банку процедури ліквідації, внаслідок якої позивач позбавлений можливості розпоряджатися коштами на рахунку у вказаному банку, а інших джерел фінансування в нього немає.

Суд зауважує, що прийняття правлінням Національного банку України постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та надалі постанови правління НБУ про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію банку не є законодавчою забороною щодо повернення грошових коштів кредиторові неплатоспроможного банку на вимогу такого кредитора й не може свідчити про неможливість виконання зобов’язання в розумінні ст. 607 ЦК України, оскільки процедура повернення кредиторові неплатоспроможного банку коштів чітко регламентована спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а початок ліквідації банку не є підставою для припинення зобов’язань.

Процедура ліквідації відповідача триває, в цій процедурі здійснюються заходи щодо збереження активів банку, стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, відчуження майна (активів) банку, а кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів), спрямовуються на погашення кредиторів банку у визначеній спеціальним законом черговості. Тому доводи позивача, що сьома черга кредиторів банку не буде задоволена, на цей час є передчасними.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що наведені вище позивачем обставини щодо неможливості виконання ним вимоги про погашення номінальної вартості облігацій не є в розумінні ст. 607 ЦК України підставою для припинення зобов’язання неможливістю його виконання.

Постанова КГС ВС від 11 липня 2023 року у справі № 910/18432/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112173165.

Верховний Суд