Закон не може бути дишлом - куди повернуть, так і вийшло

  Щоб збагнути масштаби роботи апеляційного суду – власне, вищої юридичної інстанції в регіоні – варто навести кілька цифр. Люди в мантіях на вулиці Полуботка, 2 (вбачається неабияка символічність, що є тісний зв’язок між одним із найвідоміших гетьманів України, самовідданим захисником вітчизняних інтересів, і сучасними судочинцями) розглянули за минулий рік майже чотири з половиною тисячі справ. Звичайно, дуже й дуже різних. І тут важливі не так статистичні дані, як тенденції. А вони полягають в тому, що кримінальних випадків стало менше на 10 відсотків, дещо зросла кількість адміністративних правопорушень, а от цивільних протистоянь стало менше на третину. Оцей, доволі яскравий, факт і обумовив початок розмови редактора „Чернігівщини” Ростислава Мусієнка з головою апеляційного суду Чернігівської області Садігом ТАГІЄВИМ.

- Пане Садіг, а з чим ви пов'язуєте такий різкий спад у найбільш «попу­лярній» сфері судочинства?

-  Гадаю, це сталося через те, що поменшала  напруга у земельних питаннях. Адже  всім  відома, своєрід­ність оренди паїв, котрими володіють селяни. Про це можна поему писати - «вольного народу»... Але, якщо пере­йти до прагматики - саме позиція суд­дів переконала орендаторів тих самих паїв, які нерідко становили загалом де­сятки тисяч гектарів, що дурити й зали­шати у злиднях власників рідної, хоча і не своєї, землі - невигідно. Бо це може вилитися у фінансові санкції, та й розі­рвання договорів оренди.

І хочу зі всією принциповістю під­креслити, що судці практично завжди виходили з інтересів тих, чиї діди і прадіди працювали на землях, котрі викликають надзвичайне запасся у новобагатьків. За чиєю спиною часом ще й маячать зарубіжні структури. 

-  І практика останнього року, коли ціла низка процесів , насмі­люся констатувати, повернула до тями багатьох земельних хапуг - хоча це й вимагало неабиякої муж­ності від ваших колег у районах і непідкупності їх старших товаришів у Чернігові - засвідчила просування у вірному напрямку

- А поняття юстиції, в перекладі з ла­тини, тільки й означає - крокуєте вірно. Це.звісно, деяка образність. Але, якщо розширити - а я маю картину по всій Україні - то повсюдно були звалища земельних справ. Зараз ми їх дещо роз­гребли, і сталася цікава річ - земельні здирники нарешті збагнули, що суди стоять на сторожі прав оцієї сільської громади.

І в такому світлі я й розглядаю останні законодавчі новації стосовно статусу суддів , захисту не тільки їх, але й родин. До того ж, законодавець вперше чітко окреслив, що , образно кажучи, ставить щит і над співробітни­ками судового апарату.В тому числі й матеріально. Адже, мені навіть казати незручно, люди, які мають дуже ве­лике правове навантаження. отримують зарплатню на рівні технічних виконав­ців - у межах від тисячі двохсот до двох тисяч гривень. Для такої відповідальної роботи, як у помічника судді - це дуже мало.

Взяти, до того ж, всілякі кримінальні впливи, загрози, навіть убивства, які не завжди й розкриваються.

А ще гірше, що певні політики до­зволяють собі вислови, і дії теж, сто­совно цілком законних рішень суддів. Наприклад, в Святошинському районі Києва...Тому йдеться про саму інститу­цію суду. Оскільки він, будучи третьою гілкою влади, відіграє особливу роль в усіх державах світу, від неї залежать їх незалежність і процвітання. Найціка­віше, що якраз ті, хто вдається до жор­сткої критики, найпершої звертаються до судового захисту.

Звичайно ж, треба позбавлятися від нетямких і непорядних суддів. Осо­бливо, коли йдеться про вже встанов­лені корупційні, аморальні діяння. Але не можна і непотрібно, коли йдеться про якогось «колядника», вдаватися до узагальнень на рівні всієї системи. Адже - і це моє глибоке переконання - основна маса моїх колег є глибоко порядними і справедливими людьми.

А нині вони часом бояться відпус­кати без нагляду своїх дітей...Тому вважаю, що законодавчі доповнення стосовно захисту цього, настільки важ­ливого, корпусу слуг держави є цілком правдивими. Зауважу, що в багатьох країнах, до яких ми прагнемо прирівня­тися, передбачені набагато жорсткіші санкції стосовно загроз чи інших дій стосовно носіїв правочинства, ніж на сьогодні в Україні.

Хочу зауважити, що вжиті нині за­ходи варто було задіяти вже на зорі не­залежності, і це б дало дуже важливий ефект. Особливо у «безбаштові» 1990-сті роки. Хто тоді працював у вільному підприємництві, мене зрозуміє.

Тому констатую, що останні кроки Верховної Ради спрямовані на користь не просто певної категорії державних службовців, а всього суспільства.

Простий приклад. Під час останніх «майданових» подій молодий чоловік спрямував пістолет на двері Апеляцій­ного суду, і лише дивом не сталося непоправного. То як у таких обставинах діяти?..

Важливим, як на мене, є і правова заборона збирати інформацію сто­совно судді.

-  Перепрошую... А вам не ви­дається, що тут виникає певне протиріччя з Основним законом держави? Суддя є публічною лю­диною. А громадянин, знову-таки, згідно з Конституцією, має право на інформацію стосовно тих, хто вер­шить долю України.

-   Я такої колізії не бачу. Скажімо, вам стало відомо, що суддя Садіг Тагієв невірно трактує закон чи   пово­дить себе аморально - інформуйте громаду.

Але, якщо йдеться про втручання в моє особисте життя, відстежування телефонних перемовин, електронної пошти - погодьтеся, це недостойно і варто уваги правоохоронців.

- Садігу Рзаєвичу, трішки роз­важу. Ось у мене в редакторському офісі лежить службовий довідник, де практично всі домашні телефони обласних достойників - ну, хіба крім голови ОДА і вашого. То мене вже пора до СІЗО допровадити?

- Вношу юридичну ясність. Насам­перед, потрібна моя власна згода. І якщо я відкрив свої особисті дані, ті самі телефон, «е-мейл» тощо для опри­люднення - жодної проблеми немає.

Але, вважаю - якщо я цього не хочу, то мене не просто як суддю, але й як громадянина ніхто не має права відстежувати. Навіть такий момент. Зараз багато в кого є кілька мобільних теле­фонів. І один з них - загального корис­тування. Але якийсь - суто особистого. І в цьому й річ. Розумієте?

- Та звісно. Ніщо людське судді не чуже... Але продовжимо конституційну тему. От, наприклад, з'явилася юридична новела, що більше чотирьох машин на дорозі, в одній колоні - це вже потребує складних правових узгоджень. Вибачайте - нагадує анекдот радянських безалкогольних часів. Більше трьох не збиратися...Але, коли всерйоз - якщо  ми супроводжуємо небіжчика до Яцево? Або, щоб веселіше, - до мене на ювілей прямують

гості?

 - Поділяю вашу думку. І її сприймає, що характерно, Європейський суд. Можливо, що подібні рішення правомірні в тих чи інших конкретно-історичних об­ставинах, за складної соціальної ситуації в державі. Так! Але, в та­кому разі, вони мають бути - ви­бачайте за зовсім не юридичний термін - ретельно «розжовані». Щоб усім все було зрозуміло, до кожного абзацу включно.

Знову-таки,  приклад. Ми з вами якось обговорювали ситу­ацію навколо  Кримінального процесуального Кодексу, прийнятого всього-навсього пів­тора приблизно роки тому. І тур­бувалися стосовно його, м'яко кажучи, не зовсім повної доверше­ності. І що ж? За цей час там опинилося десь шістдесят змін і доповнень. Щось треба коментувати?

-  Та хотів би отримати комен­тар. Принаймні, в дуже вузькому аспекті. Я чомусь сумніваюся, що ви, юрист   з чвертьвіковим ста­жем, зумієте вчасно на всі ці зміни зреагувати. А що говорити про журналіста, хоча й не менш до­свідченого? А взяти початкуючого підприємця?

- Тут можна сказати одне. Що в сус­пільстві тривають дуже динамічні про­цеси. І норми, прийняті навіть кілька місяців тому, перестають влаштову­вати. Вносяться корективи.

От, коли взяти журналістський цех... Була ж доволі напружена ситуація про наклеп у пресі, але її законодавчо по­міняли - на вашу, газетярів, користь.

-А я говорив співробітникам, і сам діяв - ніколи не узагальнюйте. Пишіть конкретно - людина, подія, явище. Все узагальнить історія. Хоча, правда, пару судів дове­лось відбути - за правдиву інфор­мацію. Обидва виграв.

- Ви вдалися до ключового слова: «узагальнення».

-  Згоден. Узагальнення непри­пустимі без надзвичайно вагомих підстав. Та й засад.

Але мушу згадати одну історичну бувальщину. Я непогано знаю і про­довжую наполегливо вивчати іс­торію Другої світової війни. Такий собі Адольф Алоїзович Шикльгрубер прийшов до влади в Німеччині цілком легітимним, демократичним шляхом. І невдовзі фельдмаршал Гінденбург оголосив єфрейтора Гітлера канцлером держави.

А той, вже не зовсім демокра­тично, поміняв усього декілька законів.

Що було потім, пам'ятають усі нині сущі. А особливо - поховані у братських могилах.

І тому маю зауважити - законо­давчі ігри є небезпечними. Принай­мні - двогострими. Особливо для їх втілювачів у життя.

- Скажу одне. Ми діємо, прийма­ючи рішення, котрі завжди зачіпають долю людей, керуючись принципом верховенства права. І додивляючись соціальної практики. Тобто, ніколи не біжимо наввипередки з паротя­гом. Саме життя має підтвердити доцільність і доречність тих чи інших законодавчих новацій. Особливо, в їх демократичній та гуманітарній сутності.

Ростислав Мусієнко.