Узагальнення судової практики

         На виконання плану роботи апеляційного суду Чернігівської області проведено узагальнення судової практики постановлення вироків при розгляді кримінальних проваджень в апеляційному порядку за 2015 та перше півріччя 2016 року.

       Метою проведення даного узагальнення є аналіз судової практики апеляційного суду Чернігівської області щодо кримінальних проваджень за вказаний період, якими рішення (вироки) судів першої інстанції скасовано з  винесенням нового вироку.

Проведення такого аналізу зумовлено необхідністю:

·           встановити головні причини скасування судових рішень першої інстанції;

·           з’ясувати способи і шляхи, спрямовані на зменшення кількості таких скасувань з метою скорочення часу розгляду провадження по суті з ухваленням законного і обґрунтованого вироку, який би набрав законної сили;

·           виявити проблемні питання тлумачення правових підстав скасування судових рішень та наслідків такого скасування;

·           внести необхідні пропозиції в організацію роботи судової палати, пов’язаної з розглядом справ даної категорії.

 

      Однією з умов прийняття  законного, мотивованого та обґрунтованого вироку є неухильне дотримання  судом встановлених законом вимог до його форми та змісту.

 

      Ухвалення нового вироку апеляційним судом під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку є однією з гарантій оперативного здійснення кримінального судочинства, а отже, своєчасного кримінально-правового захисту прав та свобод громадян.

 

      Очевидно, що найбільшою перевагою діючого Кримінального процесуального кодексу України є сформована в ньому європейська філософія правосуддя, яка побудована на процесуальній рівності та змагальності сторін. На основі цього розширюються права підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; оновлено та удосконалено процедуру досудового розслідування та судового контролю, судового розгляду й оскарження судових рішень. Крім того, однією з концепцій, закладених в КПК України, є суттєве підвищення оперативності кримінального провадження.

       Так, вивчення та узагальнення практики розгляду кримінальних проваджень в апеляційному порядку свідчить про те, що суди першої інстанції не завжди правильно застосовують положення закону, що інколи тягне за собою ухвалення незаконних і необґрунтованих вироків.

 

        Статтею 129 Конституції України гарантоване право на апеляційне оскарження судових рішень і як конституційна засада судочинства становить невід’ємну складову права на судовий захист.

 

        Стадія апеляційного провадження займає важливе місце в системі кримінального процесу, оскільки має відповідні важелі та можливості для виправлення помилок, допущених на попередніх стадіях кримінального судочинства. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження по суті, має можливість постановити свій вирок, якісно відмінний від вироку суду першої інстанції.

      

        Відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 КПК) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК.

 

        Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:

а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.

    

       Право та обов’язок апеляційного суду постановити свій вирок під час розгляду справи в апеляційному порядку, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України і є однією з гарантій оперативного здійснення кримінального судочинства, а отже, і своєчасного кримінально-правового захисту прав та свобод громадян.

 

       Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

         Слід зазначити, що наведений перелік випадків, коли суд апеляційної інстанції може скасувати вирок суду першої інстанції й ухвалити свій вирок, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

 

         Проте, є випадки неправильного застосування кримінального закону України, які тягнуть за собою скасування або зміну судового рішення і перелік таких випадків визначено у ст. 413 КПК України.

         Отже, можна зробити висновок, що перелік випадків, визначений ч. 1 ст. 420 КПК України, не є вичерпним.

 

        Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, допускається лише за умови, що в апеляційних скаргах прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

        Вирок апеляційного суду повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

        Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

 

       В той же час мають місце випадки, коли в апеляційних скаргах ставиться питання про постановлення вироку в зв’язку з вирішенням долі речових доказів, цивільного позову в частині стягнення матеріальних, моральних збитків, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповноті судового розгляду без конкретизації в чому вони полягають.

               

        За змістом ст. 420 КПК України апеляційний суд не може постановити свій вирок тоді, коли в апеляційній скарзі порушено питання про скасування вироку суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 1 цієї статті, але висловлено прохання повернути справу на новий судовий розгляд.

 

      Якщо в даному випадку позиція прокурора, потерпілого, його представника є суперечливою і не узгоджується з вимогами ст.ст. 412,415 КПК України суддя-доповідач за наявності до того підстав вправі своєю ухвалою визнати, що апеляційна скарга не відповідає вимогам ст. 396 КПК та залишити її з дотриманням ст. 399 цього Кодексу без руху, а в подальшому – повернути.

       У відповідності до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

       Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

 

        Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

 

       Мають місце випадки, коли учасники просять дослідити докази, що не досліджувалися судом 1 інстанції, хоча вони були відомі ще на вказаній стадії. Вважаємо вірною практику апеляційного суду, який відмовляє в їх дослідженні.

 

      За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції. Лише при наявності останнього можна ухвалити вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.

 

       В той же час виникає питання - яка межа дослідження доказів – мають місце випадки, коли захист ставить питання про повторне дослідження всіх доказів, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту. На нашу думку, в даному випадку слід вияснити, де саме вбачають неповноту та невідповідність апелянти, виходячи зі змісту ст.ст.410-411 КПК України із врахуванням того, що неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо:

1) судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;

2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції;

 

        Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

 

        Вирок підлягає скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

 

       Якщо в апеляційній скарзі це не конкретизовано - можна повторно вияснити питання дослідження доказів під час судового засідання в апеляційній інстанції в стадії висловлення доводів учасниками, керуючись вимогами ч.1 ст.408 КПК України, згідно з якими апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою. В разі відсутності клопотань про дослідження доказів слід відмовляти в задоволенні апеляційних скарг ( на думку частини суддів ) та винесенні нового вироку, керуючись вимогами ст.404 КПК України, згідно якої апеляційний суд не вправі сам це робити.

 

1. Аналіз статистичних даних за 2015 рік та перше півріччя 2016 року

 

       За 2015 рік апеляційним судом Чернігівської області переглянуто  по суті 683 вироки районних судів у кримінальних провадженнях, з них 62 вироки скасовано із ухваленням нового вироку.

      В першому півріччі 2016 року переглянуто 360 вироків, з них 23 вироки скасовано із ухваленням нового вироку.

       Якщо порівняти показники скасованих вироків з ухваленням нового вироку за перше півріччя 2015 року (25) та перше півріччя 2016 року (23), то можна відмітити незначне зниження показників.

  

        В розрізі районних  судів Чернігівської області за 2015 рік ці дані виглядають наступним чином:

 

 

 

 

 

№ з/п	Найменування суду
		із ухваленням нового вироку
		усього	у тому числі у зв‘язку із
			необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення	необхідністю застосування більш суворого покарання	скасуванням необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції	неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання
1	Бахмацький районний суд Чернігівської області	3		3
2	Бобровицький районний суд Чернігівської області
3	Борзнянський районний суд Чернігівської області	1		1
4	Варвинський районний суд Чернігівської області
5	Городнянський районний суд Чернігівської області
6	Деснянський районний суд м. Чернігова	9	2	7
7	Ічнянський районний суд Чернігівської області	2		1		1
8	Козелецький районний суд Чернігівської області	3		2		1
9	Коропський районний суд Чернігівської області
10	Корюківський районний суд Чернігівської області	3		3
11	Куликівський районний суд Чернігівської області	1		1
12	Менський районний суд Чернігівської області	2		1	1
13	Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області
14	Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області	10	3	5	2
15	Новозаводський районний суд м. Чернігова	9		7	1	1
16	Носівський районний суд Чернігівської області	3		3
17	Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області	8		4		4
18	Ріпкинський районний суд Чернігівської області	1	1
19	Семенівський районний суд Чернігівської області	2		1		1
20	Сосницький районний суд Чернігівської області	1		1
21	Срібнянський районний суд Чернігівської області	1	1
22	Талалаївський районний суд Чернігівської області
23	Чернігівський районний суд Чернігівської області	1				1
24	Щорський районний суд Чернігівської області	2		2
	Усього по регіону	62	7	42	4	9

 

       В розрізі районних  судів Чернігівської області за І півріччя 2016 року ці дані виглядають наступним чином:

 

 

№ з/п	Найменування суду
		із ухваленням нового вироку
		усього	у тому числі у зв‘язку із
			необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення	необхідністю застосування більш суворого покарання	скасуванням необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції	неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання
1	Бахмацький районний суд Чернігівської області	2		1		1
2	Бобровицький районний суд Чернігівської області	1		1
3	Борзнянський районний суд Чернігівської області
4	Варвинський районний суд Чернігівської області	1				1
5	Городнянський районний суд Чернігівської області	1		1
6	Деснянський районний суд м. Чернігова	1	1
7	Ічнянський районний суд Чернігівської області
8	Козелецький районний суд Чернігівської області
9	Коропський районний суд Чернігівської області
10	Корюківський районний суд Чернігівської області
11	Куликівський районний суд Чернігівської області
12	Менський районний суд Чернігівської області
13	Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області
14	Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області1	1		1
15	Новозаводський районний суд м. Чернігова	3	1	2
16	Носівський районний суд Чернігівської області	3		3
17	Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області	4	1	3
18	Ріпкинський районний суд Чернігівської області	4		4
19	Семенівський районний суд Чернігівської області
20	Сосницький районний суд Чернігівської області
21	Срібнянський районний суд Чернігівської області
22	Талалаївський районний суд Чернігівської області
23	Чернігівський районний суд Чернігівської області
24	Щорський районний суд Чернігівської області	2				2
	Усього по регіону	23	3	16	0	4

      Збільшення загальної кількості переглянутих в апеляційному порядку вироків можна пояснити суттєво збільшеним надходженням до місцевих судів області кримінальних проваджень через набрання чинності нового КПК України та пов'язаними з цим організаційними, практичними та методологічними проблемами.

2. Причини скасування вироків судів першої інстанції з постановленням нового вироку апеляційним судом у кримінальних провадженнях

 

     Як показує дослідження матеріалів судової практики, найпоширенішою підставою постановлення судом апеляційної інстанції свого вироку є необхідність застосування більш суворого покарання ( п.2 ч.1 ст. 420 КПК України). Найчастіше це проявляється у збільшенні строку певного виду покарання, заміні одного виду покарання на інший вид – більш суворий (наприклад, арешт на обмеження волі чи обмеження волі на позбавлення волі), призначенні додаткового покарання тощо. Як правило, у таких випадках апелянти не оспорюють доведеність вини та правильність кваліфікації дій засуджених (виправданих), а отже, у суду апеляційної інстанції немає необхідності втручатися у доказову базу кримінальної справи.

 

      Так, вироком Менського районного суду від 20 травня 2015 року Гордієнко С.В. засуджений за ч.4 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна; за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст.71 КК України, до покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сосницького районного суду від 26.12.2012 року, та остаточно призначено покарання у виді 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

        Вироком апеляційного суду від 24 липня 2015 року апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково, а вирок суду скасовано в частині призначеного покарання. Гордієнка С.В. визнано винуватим в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121 та ч.4 ст.187 КК України, та призначено йому покарання: за ч.2 ст.121 КК України у виді 9 років позбавлення волі;  за ч.4 ст.187 КК України у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст.71 КК України, до покарання за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 26 грудня 2012 року, та остаточно призначено покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. У решті цей же вирок залишено без змін. (головуючий суддя Заболотний В.М.). Ухвалюючи новий вирок, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому міру покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до категорії особливо тяжких, а також дані про особу обвинуваченого. Призначаючи покарання Гордієнку С.В., колегія суддів, відповідно до вимог ст.65 КК України, врахувала ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, його відношення до скоєного, вчинення кримінальних правопорушень в період іспитового строку, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, обставини, які обтяжують покарання, а саме, рецидив злочину, вчинення злочинів щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння, особу обвинуваченого, який не працює, посередньо характеризується за місцем проживання, та прийшла до висновку про необхідність призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Остаточне покарання призначено з урахуванням вимог ст.71 КК України, оскільки він скоїв кримінальне правопорушення в період іспитового строку.

 

З таких же підстав скасовано вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 червня 2015 року(вирок апеляційного суду від 01 жовтня 2015 року під головуванням судді Салая Г.А.).

 

       Також зазначені помилки допущені при постановленні вироку Козелецького районного суду від 03 липня 2015 року, яким Бражника А.В. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, з призначенням покарання у виді 3 місяців арешту. На підставі ст. 71 КК України, із застосуванням ст.72 КК України, до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 10.09.2014 року у виді 1 місяця арешту з конфіскацією знарядь промислу та всього добутого, і остаточно призначено покарання у виді 4 місяців арешту з конфіскацією знарядь промислу та всього добутого.

        Вироком апеляційного суду від 11 вересня 2015 року вказаний вирок суду було скасовано, визнано винуватим Бражника А.В. за ч.2 ст.185 КК України та призначено покарання - 3 місяці арешту. На підставі ст.ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Козелецького районного суду від 10.09.2014 року, і остаточно призначено. покарання у виді 1 року 1 місяця обмеження волі з конфіскацією знарядь промислу та всього добутого.(головуючий суддя Рудомьотова С.Г.). Апеляційний суд вказав, що при призначенні остаточного покарання на підставі ст.ст. 71, 72 КК України суд першої інстанції допустив порушення вимог закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування вироку згідно ст. 409 КПК України, бо погіршує становище обвинуваченого, з постановленням нового вироку апеляційним судом. Як вбачалося з матеріалів справи, Бражник А.В. засуджений 10.09.2014 року вироком Козелецького районного суду за ч.1 ст. 249, 75, 76 КК України з урахуванням вироку апеляційного суду Чернігівської області від 07.11.2014 року на 1 рік обмеження волі з конфіскацією знарядь промислу та всього добутого, з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до ст.89 КК України, він покарання за вказаним вище вироком не відбув, а вчинив нове кримінальне правопорушення в період іспитового строку. При призначенні покарання за сукупністю вироків судом першої інстанції не враховано положення ст.51 КК України, згідно якої арешт є більш м'яким видом покарання, ніж обмеження волі. За попереднім вироком Козелецького районного суду від 10.09.2014 року Бражнику А.В. було призначено покарання у виді 1 року обмеження волі, тому призначення покарання за сукупністю вироків у виді 4 місяців арешту не відповідає вимогам ст.51 КК України.

 

      Статтею 413 КПК України визначені випадки скасування та зміни вироків суду першої інстанції при неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність.

 

       Іноді місцеві суди неправильно застосовують положення ст. 71 КК України при призначенні покарання особам, які уже були засуджені та вчинили нові злочини, порушуючи при цьому вимоги кримінального закону та ігноруючи рекомендації, викладені в абз. 6 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 з наступними змінами, за якими у разі, коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання по останньому за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК України: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК України; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

 

     Так, вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03 грудня 2014 року Дернового В.Г. визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 263 КК України і призначено покарання:

- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 у виді 3 років позбавлення волі,

- за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1,2 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 років позбавлення волі.

Керуючись ч.4 ст. 70 КК України остаточне покарання визначено шляхом часткового складання покарання, призначеного за сукупністю злочинів та покарання, визначеного вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2014 року і визначено його у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць з конфіскацією ½  частини належного йому майна.

Строк відбування покарання визначено рахувати з 10 жовтня 2014 року, тобто з часу обрання Бахмацьким районним судом щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зарахувавши строк перебування під вартою в строк відбування покарання.

        Вироком апеляційного суду від 25 лютого 2015 року (головуючий Демченко О.В.) апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області задоволено частково, вказаний вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано, Дернового В.Г. визнано винуватим в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст. 285 та ч. 2 ст. 263 КК України і призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України - 3 роки позбавлення волі. На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим злочином більш суворим покаранням за вироком Бахмацького районного суду 02.10.2014 р., призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного йому майна;

- за ч.2 ст. 263 КК України - 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання покарання, призначеного вироком Бахмацького районного суду від 02.10.2014р. та покарання, визначеного даним вироком, остаточно призначено покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного йому майна. Строк покарання постановлено обчислювати з 10 жовтня 2014 року. В іншій частині вирок залишено без змін. Колегія суддів вказала, що Дерновий В.Г. раніше судимий вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02.10.2014 року за ч. 1 ст.185, ч. 1 ст. 263, ст. ч.2

ст. 199, ч. 1ст. 310, ст. 395 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією ½  частини належного йому майна, і дане покарання не відбув.

Згідно обвинувачення, визнаного судом доведеним, він вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України 24 вересня 2014 року, тобто до винесення вироку від 02 жовтня 2014 року. Злочин же, передбачений ч.2 ст. 263 КК України, він почав вчиняти до вироку від 02.10.2014 р., а саме, в червні 2014 року (коли виготовив і почав зберігати нунчаки), а закінчив вчиняти даний злочин після вироку від 02.10.2014 - 10.10.2014р.р. (коли нунчаки були вилучені працівниками міліції). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК України, у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім  вироком. Однак, суд, першої інстанції при призначені покарання мав застосувати як ч.4 ст. 70 КК України, так і ст. 71 КК України, і тому не дотримався вимог закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню (ст. 71 КК України), та застосував закон, який не підлягав застосуванню (ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України).

 

З таких же підстав скасований вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 грудня 2014 року (вирок апеляційного суду від 26 березня 2015 р. під головуванням судді Демченка О.В.).

 

       Апеляційним судом Чернігівської області було скасовано ряд вироків у зв’язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону в частині застосування ст. 69 КК України, а саме, суди призначали надто м’які покарання, які не відповідали тяжкості вчиненого ними злочинів та особам засуджених.

 

       Так, судами не вірно було враховано та належним чином не оцінено ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, не враховано  характеристики на осіб обвинувачених, факти про наявність на утриманні обвинувачених осіб, батьків похилого віку, хоча матеріали справи містять дані про  фактичне утримання батьками обвинуваченого, в матеріалах справи були  відсутні дані про поганий стан здоров’я засудженого, що безпідставно враховано судом як обставину, яка пом’якшує покарання. Крім того, у вироку суди посилаючись на обставини, які пом’якшують покарання, зокрема, активна допомога у розкритті злочину, молодий вік обвинуваченого, не вказують в  чому полягала активна допомога  засудженого у розкриті злочину та про це й не свідчать матеріали справи, та відповідно не враховують  положення Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, яким визначені межі молодого віку.

 

      Прикладом цього є вирок Ріпкинського районного суду від 12 лютого 2015 року, яким Пилиповича О.Ф. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення та засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2009 року і остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

       Вироком апеляційного суду від 06 квітня 2015 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок суду скасовано в частині призначеного покарання, та призначено Пилиповичу О.Ф. покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5  років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2009 року, і остаточно призначено покарання у виді 5 р. 1 міс. позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.(головуючий суддя Карнаух А.С.). Скасовуючи вирок, апеляційний суд вказав на порушення судом вимог ст. 69 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого, який раніше судимий, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, обставини, які пом'якшують покарання, зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та визнання вини, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння. і визнав за необхідне обрати покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією останнього та поміщення до кримінально-виконавчої установи закритого типу, в мінімальній межі санкції, яка встановлена частиною статті інкримінованого злочину. При призначенні остаточного покарання керувався вимогами ст. 71 КК України, оскільки обвинувачений вчинив злочин під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, призначеного вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 лютого 2009 року. Строк відбування покарання обвинуваченому постановлено рахувати з часу звернення вироку до виконання.

 

         Ще одним прикладом є вирок Чернігівського районного суду від 06 червня 2016 року, яким  Кулага С.В. засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 1 рік позбавлення волі.

         Вироком апеляційного суду від 03 жовтня 2016 року апеляційну скаргу прокурора Чернігівської місцевої прокуратури було задоволено частково, вирок  суду  в частині призначеного покарання скасовано, та призначено Кулазі С.В.  за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.(головуючий суддя Антипець В.М.). Колегія суддів вказала, що приймаючи рішення про застосування ч.1 ст. 69 КК України і призначаючи покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті, суд вказав на визнання провини обвинуваченим та каяття, сприяння розкриттю злочинів та часткове повернення викраденого потерпілим, проте, залишив поза увагою суспільну небезпечність вчинених злочинів та дані про особу винуватого. А визнання провини, щире каяття та сприяння розкриттю злочинів - це одна складова єдиної пом'якшуючої обставини, каяття неможливе без визнання провини та надання пояснень про обставини скоєних злочинів. Повернення потерпілим викрадених речей, не є обставиною, що пом'якшує покарання, оскільки таке повернення мало місце після викриття у вчиненні злочинів, а повернуті речі є доказом причетності обвинуваченого до вчинення крадіжок чужого майна. Сама по собі заява обвинуваченого, що він бажає виправитися, не є підставою для пом'якшення покарання, оскільки його поведінка свідчить про протилежне, адже, протягом незначного проміжку часу після звільнення з місць позбавлення волі обвинувачений вчинив чотири епізоди крадіжок чужого майна, які становлять підвищену суспільну небезпечність та відносяться до категорії тяжких злочинів, жодного дня не працював, має п'ять непогашених судимостей, матеріальної шкоди потерпілим не відшкодував, проте визнав провину, розкаявся, сприяв розкриттю злочину, а тому колегія суддів прийшла до висновку, що його виправлення можливе тільки під час ізоляції від суспільства на більш тривалий термін.

 

        Найбільша кількість скасованих вироків пов'язана з безпідставним застосуванням ст. 69 КК України та не призначенням особам, визнаних винуватими у вчиненні злочинів, додаткового покарання у виді конфіскації майна, позбавлення права керування транспортним засобом, позбавлення права обіймати певні посади, тощо.

 

        Так,  вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 травня 2015 року Олійника М.С. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, і призначено йому покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді 5 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

       Вироком апеляційного суду від 01 жовтня 2015 року апеляційну скаргу потерпілої Нечай Л.В. було задоволено, скасовано вирок суду в частині призначеного покарання, Олійника М.С. визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення за ч.3 ст. 286 КК України і призначено  покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на 3 роки. Строк відбування покарання зараховано з моменту фактичного його затримання. В решті вирок залишено без змін. (головуючий суддя Щербаков О.С.). Обираючи покарання обвинуваченому відповідно до вимог ст. 65 КК України, колегія суддів врахувала характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що правопорушення є неумисним, але тяжким, що вчинений злочин призвів до смерті двох потерпілих, та до отримання тілесних ушкодження різного ступеня тяжкості ще п'ятьма особами, часткове відшкодування завданої потерпілим шкоди, думку потерпілих щодо призначення суворого покарання, особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченому, зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове добровільне відшкодування завданої потерпілим шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому. Отже, Олійник М.С. вчинив тяжкий злочин, внаслідок чого настали вкрай негативні наслідки - загибель двох осіб та отримання п"ятьма особами тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, а тому призначення судом першої інстанції покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі було визнано безпідставним.

 

        За аналогічних підстав скасовано вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2015 року щодо Корнієнка Ю.Г.(вирок апеляційного суду від 01 жовтня 2015 року під головуванням судді Оседача М.М.).

 

       Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 березня 2015 року Сушков Г.П. визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України з призначенням покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень, із застосуванням статті 69 КК України, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Стягнуто із Сушкова Г.П. на користь держави 737 грн. 88 коп. процесуальних витрат на проведення експертизи.

       Вироком апеляційного суду від 15 травня 2015 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково,  вказаний вирок суду було скасовано в частині призначеного покарання, визнано Сушкова Г.П. винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України та призначено покарання у виді штрафу в сумі 17 000 гривень з позбавленням права обіймати посади, пов'язані зі здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки.

У решті вирок залишено без зміни.(головуючий суддя Воронцова С.В.).

Ухвалюючи новий вирок, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував вимоги статті 69 КК України та не призначив Сушкову Г.П. обов'язкової додаткової міри покарання. З матеріалів кримінального провадження вбачалося, що Сушков Г.П. вчинив корупційне кримінальне правопорушення, перебуваючи на посаді лікаря-ортопеда-травматолога Чернігівської дільниці протезно-ортопедичних виробів Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, тобто являвся особою, що має виключні повноваження на обстеження та прийняття рішення щодо видачі протезно-ортопедичних виробів за рахунок бюджетних коштів. Вчинення ним кримінального правопорушення обумовлене саме його перебуванням на вказаній посаді. При цьому, своїми корисливими діями він підірвав довіру громадськості до державної політики, спрямованої на соціальний захист людей з обмеженими фізичними можливостями.

 

         Причинами скасування вироків з постановленням нових, в ряді випадків є невмотивоване призначення засудженим покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини, із застосуванням ст. 69 КК України, з послідуючим звільненням від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

 

        Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 травня 2015 року Книша А.Ю. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання, за ч. 1 ст. 307 КК України - у виді 3 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, - 4 роки позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України, звільнено Книша А.Ю. від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки. Відповідно до ст.76 КК України, зобов'язано його повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію. Міра запобіжного заходу обвинуваченому до вступу вироку в законну силу не обиралась. Арешт, накладений на його майно, а саме, на квартиру  - скасовано.

        Вироком апеляційного суду від 13 серпня 2015 року апеляційну скаргу прокурора було задоволено частково, вирок суду в частині призначення покарання  скасовано, Книша А.Ю. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 2 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, - 3 роки позбавлення волі, з конфіскацією належного йому майна, окрім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, з конфіскації належного йому майна, окрім житла. Початок строку відбування покарання Книшу А.Ю. постановлено обчислювати з дня його фактичного затримання, зарахувавши в строк відбуття його покарання строк перебування ним під вартою з 18 лютого 2015 року по 20 лютого 2015 року. В решті вирок суду залишено без змін. (головуючий суддя Лазоренко М.І.). Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 75 КК України та  п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 року, згідно якого рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване, та вирішуючи питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, в достатній мірі не врахував суспільну небезпечність злочину, а також, що останній вчинив два тяжких злочини, пов'язаних з незаконним обігом психотропної речовини. А вказані судом обставини, що пом'якшують покарання, та дані про особу обвинуваченого за своєю сутністю не є достатніми для звільнення останнього від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, а тому виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише за умови ізоляції від суспільства. Колегія суддів врахувала ступінь тяжкості вчинених правопорушень, які є тяжкими, особу винуватого, який раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, характеризується задовільно, має на утриманні малолітню дитину, пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих обставин, також те, що збут ним психотропної речовини відбувся під контролем працівників міліції і визнала за необхідне застосувати ст. 69 КК України до обох інкримінованих йому злочинів, та призначити Книшу А.Ю. покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, окрім житла.

 

        Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2014 року Зуба Р.І. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України та призначено покарання, із застосуванням статті 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 роки, без конфіскації майна, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік. На підставі ст. 54 КК України позбавлено 7 рангу посадової особи органу місцевого самоврядування. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

        Вироком апеляційного суду від 11 лютого 2016 року вказаний вирок суду скасовано в частині призначеного покарання, виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на одержання Зубом Р.І. неправомірної вигоди в особливо великих розмірах. Призначено покарання за ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону від 18.04.2013 року) у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 54 КК України позбавлено його 4 категорії 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування. Строк відбування покарання обвинуваченому постановлено рахувати з часу звернення вироку до виконання. В решті вирок залишено без змін.(головуючий суддя Карнаух А.С.). Колегія суддів врахувала ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого, який раніше не судимий, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання і визнала, що Зубу Р.І. необхідно обрати покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією останнього та поміщення до кримінально-виконавчої установи закритого типу, в мінімальній межі санкції, яка встановлена частиною статті інкримінованого злочину, що є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

 

        Крім того, через неправильне звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням, застосування положень ст. 75 КК України, на підставі  п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, скасовувались вироки Бобровицького, Варвинського, Ічнянського, Козелецького, Семенівського, Чернігівського, Щорського  районних судів,  Прилуцького міськрайонного та Новозаводського районного суду  м. Чернігова. Так, у 2015 році скасовано 9 вироків місцевих судів області, а в першому півріччі 2016 року - 4 вироки.

 

       Прикладом цього є вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2015 року, яким Лисова А.Ю. визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні та призначено покарання: за ч. 1 ст. ст. 311 КК України - у виді 1 року обмеження волі; за ч. 2 ст. 309 КК України - у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено його від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 2 роки та покладенням обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтись для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

      Вироком апеляційного суду від 22 вересня 2015 року апеляційну скаргу прокурора було задоволено, вирок суду скасовано в частині призначеного покарання і визнано його засудженим: за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 311 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст.ст. 70, 72 КК України остаточно призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. В решті вирок суду залишено без змін. Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. (головуючий суддя Баглай І.П.). Скасовуючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що при обранні обвинуваченому виду та міри покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про його особу. Вирішуючи питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, відповідно до вимог ст. 75 КК України, місцевий суд залишив поза увагою, що Лисов А.Ю. обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, пов'язаних з обігом наркотичних засобів та прекурсорів. Вказані злочини обвинувачений вчинив менше, ніж через місяць після відбуття покарання у виді позбавлення волі, що свідчить про небажання його ставати на шлях виправлення. Окрім того, він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, пов'язаних як зі збутом, так і зі зберіганням наркотичних засобів без мети збуту, вчинив злочин в період непогашеної судимості за цими злочинами, що свідчить про підвищений рівень суспільної небезпечності даних правопорушень.

 

       Ще одним прикладом є вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19 травня 2015 року, яким  Мартиненко О.Г. визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України та їй призначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі. На підставі ст.ст.71, 72 КК України приєднано невідбуту частину покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22.12.2014 року, остаточно визначивши покарання у виді 1 року 6 місяців 25 днів обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України її звільнено від призначеної міри покарання з іспитовим терміном на 1 рік, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

       Вироком апеляційного суду від 28 вересня 2015 року вказаний вирок суду було скасовано в частині призначеного покарання. Визнано Мартиненко О.Г. засудженою за ч.2 ст. 389 КК України до покарання у виді 1 місяця арешту. На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання у виді 1 місяця арешту приєднано невідбуту частину покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду від 22 грудня 2014 року у виді 25 днів арешту та остаточно, з урахуванням ст.72 КК України, призначено покарання у виді 1 місяця 25 днів арешту. Мартиненко О.Г. негайно взято під варту в залі суду, строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту її затримання - 28 вересня 2015 року. В іншій частині вирок залишено без змін.(головуючий суддя Навозенко Л.С.). Колегія суддів вказала на порушення судом ст. 413 КПК України, адже  суд може звільнити особу від відбування покарання з випробуванням лише за ті злочини, за які таке покарання призначив цим же вироком. Звільнення судом першої інстанції особи від відбування покарання, яке призначено іншим вироком суду за інші злочини (в даному випадку вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22.12.2014 року за ч. 1 ст. 185 КК України), при винесенні вироку в порядку ст. 71 КК України, за новий злочин Законом не передбачено. Крім того, суд першої інстанції при призначені покарання не звернув увагу, що за попереднім вироком обвинуваченій була призначена реальна міра покарання у виді громадських робіт. Призначаючи остаточне покарання із застосуванням ст. 75 КК України, суд фактично ревізував вирок від 22 грудня 2014 року, що за законом не входить до його компетенції.

 

      Отже, слід пам’ятати, що постановити новий вирок, яким погіршується становище обвинуваченого, можна лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник ( ст.421 КПК України).

 

      Мав місце і випадок скасування вироку суду першої інстанції з постановленням нового, через порушення положень ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні покарання за сукупністю злочинів.

 

Так, вироком Ніжинського міськрайонного суду від 02 червня 2015 року Павлова В.В. визнаного винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 2 років позбавлення волі. В силу ст.ст.75, 104 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Вирок Ніжинського міськрайонного суду від 10.10.2014 року відносно нього ухвалено виконувати самостійно; Солов”я М.М. визнано винуватим за ч. 2 ст.186 КК України і призначено покарання за ч. 2 ст.186, ст. 69 КК України 2 роки позбавлення волі. В силу ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік. Стягнуто солідарно з обвинувачених на користь держави витрати по проведенню експертизи в сумі 147 грн. 42 коп.

       Вироком апеляційного суду від 25 вересня 2015 року апеляційну скаргу прокурора було задоволено, вирок суду скасовано в частині призначеного покарання та стягнення судових витрат. Визнано Павлова В.В. засудженим за ч.2 ст. 186 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, до покарання у вигляді 2 років позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.75, 104 КК України звільнено Павлова В.В. від відбування покарання з випробуванням на 2 роки.

Стягнуто з нього 73 грн. 71 коп. судових витрат на користь держави. В іншій частині цей вирок залишено без змін.(головуючий суддя Навозенко Л.С.). Апеляційний суд вказав, що міра покарання, яку призначив суд обвинуваченому Павлову В.В., не відповідає вимогам закону, оскільки за попереднім вироком останній був засуджений до покарання із застосуванням ст. 75,104 КК України і за даним вироком суд першої інстанції також призначив обвинуваченому покарання із застосуванням ст. ст. 75,104 КК України, тому призначаючи покарання на підставі ч.4 ст. 70 КК України суд зобов'язаний був призначити одне покарання. Остаточне покарання обвинуваченому було призначено на підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань за вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 жовтня 2014 року та покарання за оскаржуваним вироком. Крім того, місцевий суд в порушення вимог закону стягнув з обвинувачених судові витрати не в дольовому порядку, а в солідарному, що є порушенням вимог цивільного законодавства, тому апеляційний суд визнав за необхідне стягнути з обвинувачених судові витрати в рівних долях по 73 грн. 71 коп. з кожного обвинуваченого.

 

       Також скасовано два вироки через порушення вимог ст. 61 КК України.

 

Так, вироком Бахмацького районного суду від 31 березня 2016 року:

Сидоров В.В. засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік обмеження волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, із зобов”язаннями не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з”являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Сидоров В.А. засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України на один рік обмеження волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, із зобов”язаннями не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання.

       Вироком апеляційного суду від 25 травня 2016 року вказаний вирок суду щодо Сидорова В.А. в частині призначення покарання було скасовано,  призначено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 510 грн. У порядку ч.2 ст. 404 КПК України в установчій частині вироку вартість викраденого шиферу в другому епізоді крадіжки замінено на 773 грн. 40 коп. замість 1160 грн. У резолютивні частині вироку щодо Сидорова В.В. слова „органи кримінально-виконавчої інспекції замінено на „кримінально-виконавчу інспекцію" у відповідних відмінках. В решті вирок залишено без змін.(головуючий суддя Антипець В.М.). Колегія суддів вказала, що в порушення вимог ст. 65 КК України та загальних засад призначення покарання, суд першої інстанції не виконав вимог матеріального закону та призначив інваліду 2 групи покарання у виді обмеження волі, що прямо забороняють положення ч. 3 ст. 61 КК України. З урахуванням особи обвинуваченого, який раніше ніколи до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, має позитивні соціальні зв”язки та схильності, є тяжко хворим, що підтверджується медичними документами, вчинив злочин середньої тяжкості, все викрадене повернуто, колегія суддів визнала за можливе на підставі ст. 69 КК України, перейти до більш м”якого покарання, ніж передбаченого санкцією ч.2 ст. 185 КК України, у виді штрафу.

       Також через неправильне застосування вимог ч. 3 ст. 61 КК України скасовано вирок Носівського районного суду від 15 липня 2015 року відносно  Крименка Я.В. та Легецької В.М. (вирок апеляційного суду від 30.09.2015 року під головуванням судді Баглая І.П.).

 

       У 2015 році  було скасовано 4 необгрунтовані виправдувальні вироки суду першої інстанції з ухваленням нового вироку апеляційним судом Чернігівської області у відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК України.

       У першому півріччі 2016 року скасувань необґрунтованого виправдувального вироку  суду першої інстанції не було.

 

       Зокрема, вироком Менського районного суду Чернігівської області Молочко Н.М. визнана невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та виправдана у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину,

      Вироком апеляційного суду від 24 березня 2015 року вказаний вирок було скасовано, визнано винуватою Молочко Н.М. у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України, і призначено покарання у виді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями на 2 роки. На підставі ст. ст. 1 п. „г", 14 Закону України „Про амністію у 2014 році" звільнено її від відбування основного та додаткового покарання. (головуючий суддя Рудомьотова С.Г.). Співставляючи показання потерпілих, які вони надавали на досудовому слідстві, у суді першої інстанції та у апеляційному суді, колегія суддів вказала, що в них не вбачається суттєвої різниці, вони є відповідними до обставин справи, узгоджуються між собою та з письмовими доказами, частково з показаннями самої обвинуваченої, а тому прийшла до висновку про винуватість Молочко Н.М. у вчиненні службового підроблення. Врахувала ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватої та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також те, що злочин вчинений невеликої тяжкості, вона раніше не судима, є інвалідом 2 групи, щиро розповіла обставини справи, потерпілим шкода не завдана, вони не бажали покарання обвинуваченій, не пред'являли ніяких претензій, та визнала, що Молочко Н.М. може виправитись з визначенням такого покарання, як штраф у середньому розмірі. Так як протиправні дії були вчинені у 2012-2013 роках, злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, є невеликої тяжкості, вона є інвалідом 2 групи, письмово заявила клопотання про застосування до неї амністії у 2014 році, то на неї розповсюджується ст. 1 п."г" Закону України „Про амністію у 2014 році".

 

      Також вироками апеляційного суду були скасовані 2 виправдувальні вироки Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області та 1 виправдувальний вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова.

 

       Статтею  409 КПК України передбачені підстави для скасування або зміни судового рішення. При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в своєму рішенні про всі такі підстави.

       Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Водночас необхідно мати на увазі, що у ч. 3 ст. 409 та ч. 2 ст. 421 КПК закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

 

      У 2015 році  Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі ВССУ) було переглянуто 10 вироків апеляційного суду Чернігівської області, ухвалених у кримінальних провадженнях, з  яких 3 вироки скасовано, 1 вирок змінено, інші залишено без змін.

 

      В першому півріччі 2016 року касаційною інстанцією переглянуто 1 вирок апеляційного суду Чернігівської області, який було скасовано.

 

     Предметом перегляду ВССУ були наступні кримінальні провадження:

 

     Так, вироком апеляційного суду Чернігівської області  від 10.02.2015 року (головуючий Лазоренко М.І.). вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 25.11.2014 року в частині призначеного покарання скасовано, визнано Кияницю Р.П. винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. Ухвалою колегії суддів ВССУ від 04.06.2015 року вирок апеляційного суду Чернігівської області від 10.02.2015 року щодо Кияниці Р.П. скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Колегія суддів вказала, що  суд не перевірив належним чином доводів сторони захисту щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, натомість, задовольнивши апеляційні вимоги потерпілого і прокурора, призначивши Кияниці Р.П. більш суворе покарання.

      Вироком апеляційного суду Чернігівської області  від 04.03.2015 року (головуючий Баглай І.П.). вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.10.2014 року щодо Гарагулі І.Ю. в частині обвинувачення його за ч. 1 ст. 364 КК України скасовано, а кримінальне провадження на підставі п.п. 2,3 ст. 284 КПК України закрито. Цей же вирок щодо Гарагулі скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий, яким останнього визнано засудженим за: - ч. 1 ст. 190 КК України на 1 рік обмеження волі; - ч. 1 ст. 366 КК України на 1 рік 2 міс. обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік. На підставі ч 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді 1 року 2 міс. обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік. В решті вирок залишено без змін. Колегія суддів вказала, що вирок апеляційного суду в повній мірі не відповідає ст. 374 КПК України, адже не було надано оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності представленим у провадженні доказам обвинувачення та іншим матеріалам, зокрема показанням свідків сторони обвинувачення, не вказано чому суд не бере до уваги зазначені докази, тобто не наведено мотивів визнання цих доказів недопустимими чи неналежними. Як вбачалося із змісту вироку апеляційного суду, його висновки щодо обставин правопорушення істотно різняться із висновками місцевого суду, було надано іншу оцінку доказам у провадженні, ніж судом першої інстанції, чим порушено вимоги ст. ст. 94,95 КПК України, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону України з огляду на вимоги ч. 1 ст. 412 КПК України. Між тим, апеляційний суд прийняв рішення щодо Гарагулі І.Ю. без врахування висновків Верховного Суду України про застосування кримінального закону (ст. 364 КК України) щодо цих суспільно-небезпечних діянь, відповідно до яких відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, в тому числі, настає й за умови, якщо службова особа через своє службове становище могла вжити заходів до вчинення дій іншими службовими особами. Крім того, суд апеляційної інстанції, закриваючи кримінальне провадження на підставі п.п. 2,3 ст. 284 КПК України, а саме за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення та не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати, допустив протиріччя, оскільки вказані підстави для закриття кримінального провадження є взаємовиключними.

 

      Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 30.09.2015 року (головуючий Баглай І.П.).  скасовано вирок Носівського районного суду від 15.07.2015 року щодо Крименка Я.В. та Легецької В.М. в частині призначеного покарання. Визнано Легецьку В.М. засудженою за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК звільнено її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК. Крименка Я.В. постановлено вважати засудженим за ч. 3 ст. 185 КК, із застосуванням ст. 69 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК до призначеного Крименку покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Носівського районного суду від 30 січня 2015 року та остаточно визначено йому покарання  у виді 1 року 3 міс. позбавлення волі. В решті вирок щодо обох осіб залишено без змін. Ухвалою колегії суддів ВССУ від 26.04.2016 року вирок апеляційного суду Чернігівської області від 30.09.2015 року щодо Кияниці Р.П. скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Колегія суддів вказала на порушення апеляційним судом вимог ч. 1 ст. 418 КПК України та п. 10 постанови Пленуму ВСУ “Про практику постановлення вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку” № 1 від 15 травня 2006 року. Як вбачалося з матеріалів кримінального провадження, прокурор в своїй апеляційній скарзі ставив питання про скасування вироку місцевого суду у зв’язку з погіршенням становища засудженій Легецькій В.М. шляхом постановлення апеляційним судом свого вироку. Водночас в своїй апеляційній скарзі засуджений Крименок Я.В. просив пом’якшити призначене йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК, про що наводив відповідні мотиви. Однак, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання щодо Крименка та Легецької, апеляційний суд постановив лише один процесуальний документ у формі вироку, в якому одночасно виклав рішення про призначення Легецькій більш суворого виду покарання та пом’якшив Крименку покарання, із застосуванням ст. 69 КК, що є неприпустимим.

 

     Вироком апеляційного суду Чернігівської області  від 14.01.2016 року (головуючий Заболотний В.М.). вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 30.04.2015 року в частині призначеного Гатауліну М.О. покарання скасовано, та визнано його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК і призначено покарання: за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК, у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 309 КК у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини всього належного йому майна. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано час його попереднього ув’язнення. В решті вирок залишено без змін.  Ухвалою колегії суддів ВССУ від 09.06.2016 року вирок апеляційного суду Чернігівської області від 14.01.2016 року щодо Гатауліна М.О. скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Колегія суддів вказала, що застосування апеляційним судом положень ст. 69 КК України при призначенні Гатауліну М.О. за ч. 2 ст. 307 КК покарання було передчасним. Як вбачалося з апеляційної скарги прокурора, як він зазначав, що місцевий суд невірно визнав обставиною, що пом’якшує покарання – відсутність реальної значної шкоди та збитків (тяжких наслідків), а також невірно визнав обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину – позитивну характеристику Гатауліна М.О., проходження ним курсу лікування та наявність міцних соціальних зв’язків. Ці доводи апеляційний суд належним чином не перевірив, а врахував наведені обставини, без наведення відповідних мотивів, як такі, що пом’якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. Отже, касаційна скарга прокурора підлягала частковому задоволенню, вирок апеляційного суду – скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

 

     Вироком апеляційного суду Чернігівської області  від 13.08.2016 року (головуючий Лазоренко М.І.). вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15.05.2015 року в частині призначеного покарання скасовано та постановлено новий, яким Книша А.Ю. за ч. 1 ст. 307 КК України засуджено, із застосуванням ст. 69 КК України, до 3 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, окрім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, окрім житла. В решті вирок залишено без змін. Ухвалою колегії суддів ВССУ від 20.01.2016 року вирок апеляційного суду щодо Книша А.Ю. було змінено. На підставі ст. 75 КК України звільнено його від відбування основного покарання з випробуванням та іспитовим строком 3 роки, поклавши на нього обов’язки, передбачені п.п. 2,3 ст. 76 КК України, а також виключено з вироку суду рішення про застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна. Виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу Книша А.Ю., який повністю визнав вину, раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів ВССУ прийшла до висновку, що покарання,  призначене Книшу А.Ю. апеляційним судом, за своїм видом і розміром є явно несправедливим через суворість.

 

  3.  Висновки та пропозиції

 

       Узагальнюючи практику постановлення вироків апеляційним судом було ретельно досліджено підстави для їх скасування, які чітко визначені ч. 1 ст. 420 КПК України та ст. 413 КПК України. Передумовами перегляду вироків були апеляційні скарги, в більшості випадків прокурорів та потерпілих, в яких було висловлено прохання про постановлення нового вироку.

 

      Слід зазначити, що ВССУ у п. 27 Інформаційного листа № 10-1717/0/4-12 від 21 листопада 2012 року “Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України” звернув увагу на те, що постановлення судом апеляційної інстанції нового вироку можливе за умови, якщо в апеляційній скарзі висловлено прохання про постановлення нового вироку. Аналогічне роз’яснення було надано Пленумом Верховного Суду України в п. 3 Постанови № 1 від 15 травня 2006 року “Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку”, що за змістом ст. 378 КПК України 1960 р. апеляційний суд не може постановити свій вирок тоді, коли в апеляції порушено питання про скасування вироку суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 1 цієї статті, але висловлено прохання повернути справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Тобто з вказаного слідує, що суд апеляційної інстанції не вправі скасувати вирок чи ухвалу суду першої інстанції і ухвалити свій вирок або постановити свою ухвалу, якщо в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставиться питання про скасування вироку, ухвали з підстав, наведених у ст. 420 КПК України, але висловлюється прохання призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

      В такому випадку необхідно залишати апеляційну скаргу без руху у відповідності до  ст. 399 КПК України та надавати строк для усунення недоліків.

 

      Виходячи зі змісту положень, що закріплені ст.ст. 407, 420, 421 КПК України, можна говорити про те, що суд апеляційної інстанції також не вправі ухвалити свій обвинувальний вирок і у разі скасування ухвали про закриття кримінального провадження, ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, ухвали про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів виховного або медичного характеру, що постановлені судом першої інстанції.

 

       Також під час розгляду кримінального провадження, в якому одну й ту саму особу за одним (чи кількома) законом було засуджено, а за іншими виправдано, за наявності апеляції прокурора, потерпілого чи його представника тільки на вирок суду в частині засудження апеляційний суд не вправі, скасовуючи вирок в частині засудження такої особи, скасовувати вирок і у частині виправдання.

 

        Крім того, КПК України встановлює вичерпний перелік учасників кримінального провадження, на підставі апеляційної скарги яких суд апеляційної інстанції вправі погіршити правове становище обвинуваченого, і до цього переліку не включено, зокрема, іншого обвинуваченого. Проте, не слід забувати про випадки неможливості скасувати вирок щодо одного обвинуваченого, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, без одночасного скасування вироку щодо іншого обвинуваченого, щодо якого ухвалено виправдувальний вирок, коли в апеляційній скарзі перший оскаржує законність і обґрунтованість цього вироку. У вказаному випадку гарантія для обвинуваченого, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, про недопустимість скасування виправдувального вироку без апеляційної скарги вказаних у КПК України осіб (ч. 2 ст. 421 КПК України) заважає в забезпеченні права на захист та права на оскарження вироку обвинуваченому, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок. Тому варто підтримати пропозицію про закріплення можливості скасування судом вищого рівня виправдувального вироку ще й за скаргою обвинуваченого, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його захисника чи законного представника.

 

       На особливу увагу заслуговує також право суду апеляційної інстанції скасовувати виправдувальний вирок, оскільки його скасування дає можливість останньому ухвалити свій обвинувальний вирок або призначити новий розгляд у суді першої інстанції і, таким чином, надати останньому можливість при повторному розгляді ухвалити обвинувальний вирок. Зокрема наголошується, що скасувати виправдувальний вирок і ухвалити свій обвинувальний вирок суд апеляційної інстанції вправі виключно на підставі апеляційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, поданої саме з підстав необґрунтованості вироку (п. 3 ч. 1 ст. 420, ч. 2 ст. 421 КПК України) і не допускається з інших підстав. І з огляду на наведені роз’яснення ВССУ у п. 27 вказаного Інформаційного листа, в такій апеляційній скарзі повинно бути висловлено прохання саме ухвалити обвинувальний вирок, а не призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Крім того, надаючи право суду апеляційної інстанції скасувати виправдувальний вирок на підставі апеляційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, ч. 2 ст. 421 КПК України не визначає, з яких підстав має бути подана така апеляційна скарга. Проте, так як оскаржуватися може як саме виправдання, так і підстави та мотиви виправдання, то і процесуальні наслідки подання таких апеляційних скарг повинні бути диференційовані. Крім того, ст. 416 КПК України, яка визначає особливості нового розгляду судом першої інстанції, залишила поза увагою умови, за яких можливе ухвалення обвинувального вироку судом першої інстанції при новому розгляді, у тому числі можливість ухвалити обвинувальний вирок після скасування виправдувального за апеляційною скаргою, поданою з мотивів і підстав виправдання. Тому можливо вважати доцільним доповнення КПК України нормою, яка б передбачала право суду апеляційної інстанції на зміну виправдувального вироку. Таку норму варто було б закріпити в КПК України, однак, оскільки ч. 2 та ч. 3 ст. 129 КПК України правові наслідки вирішення цивільного позову ставить у пряму залежність від підстав виправдання, то перелік суб’єктів оскарження варто було б доповнити потерпілим, цивільним позивачем, їх представниками та прокурором.

 

      Додаткового роз’яснення потребує також питання, що слід вважати погіршенням правового становища обвинуваченого, оскільки ч. 1 ст. 421 КПК України не дає вичерпного переліку та використовує словосполучення “інші випадки, коли це погіршує становище обвинуваченого”? Так, ВССУ у п. 27 зазначеного Інформаційного листа вказав, що погіршення становища означає, зокрема, застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасування неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшення сум, які підлягають стягненню, а також те, що наведений перелік випадків, коли апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції, не є вичерпним. Одразу привертає увагу той факт, що усі зазначені випадки вказані в ч. 1 ст. 421 КПК України як підстава для ухвалення свого вироку судом апеляційної інстанції, але не вказано такий випадок, як “збільшення обсягу обвинувачення” (п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України), який, без сумніву, можна віднести до зазначеного переліку.

      Так, за наслідками розгляду апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції апеляційний суд не вправі:

- скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого (ч. 3 ст. 409 КПК України);

- скасувати виправдувальний вирок за відсутності апеляційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника або обвинуваченого, його захисника, поданої з мотивів і підстав виправдання (ч. 2 ст. 421 КПК України);

- скасувати обвинувальний вирок у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, за відсутності апеляційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, поданої з цих підстав (ч. 1 ст. 421 КПК України);

- скасувати виправдувальний або обвинувальний вирок у зв’язку з необхідністю погіршити правове становище обвинуваченого з власної ініціативи чи на підставі апеляційної скарги інших учасників кримінального провадження (ч. 1 та ч. 2 ст. 421 КПК України);

- скасувати обвинувальний вирок у зв’язку з необхідністю погіршити становище обвинуваченого, якщо в апеляційній скарзі прокурора, потерпілого чи його представника зазначено інші підстави для скасування вироку (ч. 1 ст. 421 КПК України);

- скасувати обвинувальний вирок у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, якщо таке обвинувачення не було висунуте в суді першої інстанції навіть за наявності апеляційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, поданої з цих підстав (ч. 4 ст. 404, ч. 1 ст. 421 КПК України);

- застосувати суворіше покарання або закон про більш тяжке кримінальне правопорушення при новому розгляді, крім випадку, коли вирок було скасовано судом касаційної інстанції у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, поданою з цих підстав (ч. 3 ст. 439 КПК України);

- погіршити правове становище обвинуваченого, щодо якого апеляційна скарга не подавалася (ч. 2 ст. 404 КПК України);

- вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим погіршується правове становище обвинуваченого (ч. 2 ст. 404 КПК України);

- внести зміни у вирок, що погіршують правове становище обвинуваченого.

 

        Що стосується  визначення процесуальних шляхів розгляду апеляційних скарг щодо неправильного застосування кримінального закону ст. 413 КПК України, то можливе як скасування вироку з постановленням нового вироку (ст. 420 КПК України), закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції (ст. 417 КПК України), або зміна вироку (ст. 408 КПК України).

 

         На підставі проведеного узагальнення можна зробити висновок, що підставами для скасування вироків місцевих судів із постановленням нового вироку залишаються невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, призначення занадто м’якого покарання, не призначення додаткового покарання, яке за санкцією статті КК України є обов’язковим, необґрунтоване звільнення від відбування покарання із випробуванням та звільнення від відбування додаткового покарання.

        Це свідчить, що судді не завжди дотримуються вимог закону під час розгляду кримінальних проваджень щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, належної оцінки доказів, що призводить до постановлення неправосудних вироків. Ці порушення є наслідком помилок, що допускаються через неуважність та спрощений підхід до вивчення справ, а також до їх розгляду по суті.

        Судам першої інстанції необхідно регулярно аналізувати причини скасування вироків апеляційною інстанцією, вивчати й узагальнювати практику призначення кримінального покарання та вживати заходів для своєчасного виправлення виявлених помилок.

        Між тим, при постановленні вироку апеляційним судом необхідно чітко зазначати підстави скасування, визначені в ч. 1 ст. 420, ст. 413 КПК України.

       Вважаю, що для більш ефективного використання інституту – постановлення вироку апеляційною інстанцією, необхідно обговорити дане узагальнення на засіданні палати та прийняття офіційного роз’яснення ВССУ по спірних питаннях.

 

Суддя-секретар судової палати

у кримінальних справах                                                                        Г.А. Салай