Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
1. Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ зазначеної категорії.
2. Законодавче регулювання та проблемні питання правозастосовного характеру.
3. Спірні процесуальні питання (заявник; підсудність; оспорювання рішень МКАС та підстави його скасування; підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення тощо).
4. Строки розгляду заяв та причини їх порушення.
5. Судові рішення у справах зазначеної категорії, зокрема, зміст резолютивної частини.
6. Інші спірні питання, що потребують роз’яснення.
1. Аналіз статистичних даних щодо розгляду справ зазначеної категорії.
Вказане узагальнення проведено на виконання доручення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (лист № 12320 від 15.12.2014 р.).
Його метою є виявлення та усунення недоліків, що допускаються суддями місцевих судів області при застосуванні законодавства, що регулює розгляд клопотань про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу, розгляд заяв про їх визнання та примусове виконання на території України, необхідність встановлення однакового підходу судів до визначення умов, за яких рішення МКАС підлягають визнанню і примусовому виконанню в Україні.
На узагальнення надійшла лише 1 справа, розглянута Носівським районним судом Чернігівської області за аналізований період: за клопотанням компанії ЮРИДИЧНА ОСОБА 1 про надання дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті від 24.02.2012 року по справі за позовом компанії ЮРИДИЧНА ОСОБА 1 до підприємства ЮРИДИЧНА ОСОБА 2 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу за № від 18.03.2010 року (справа №2516/1161/12, провадження №6/741/1/13).
Згідно інформації інших судів області справи цієї категорії протягом 2013-2014 років ними не розглядалися. Зважаючи на наведене, проведення аналізу статистичних даних виключається.
2. Законодавче регулювання та проблемні питання правозастосовного характеру.
Порядок оскарження, визнання та звернення до виконання рішень МКАС в Україні регулюється, зокрема:
- главою 1 розділу V111( ст. 390-401 ) ЦПК України;
- Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року ( з наступними змінами та доповненнями), прийнятим на підставі Типового Закону «Про міжнародний торговий арбітраж», затв. в 1985 р. Комісією ООН з прав міжнародної торгівлі, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН з метою уніфікації нормативних актів всіх держав, які регулюють порядок розгляду міжнародними арбітражами спорів та визнання і виконання рішень вищезазначених установ;
- Законом України «Про виконавче провадження» (ст.ст. 22, 81);
- Конвенцією про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, укладеною у м. Нью-Йорку в 1958 р. (далі - Нью-Йоркська Конвенція);
- Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж, підписаною в м. Женеві 21 квітня 1961 р., ратифікованою Верховною Радою УРСР 25 січня 1963 р. (далі - Європейська конвенція), якою передбачено деякі особливості проведення арбітражу порівняно з положеннями Нью-йоркської Конвенції;
- Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, підписаною урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20 березня 1992 р. (далі - Київська Угода). До учасниць даної Угоди належать республіки Білорусь, Вірменія, Таджикистан, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Киргизька Республіка, Російська Федерація та Україна;
- Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами-членами Співдружності Незалежних Держав у м. Мінську 22 січня 1993 р. (далі - Мінська Конвенція). Крім України учасницями цієї Конвенції є республіки Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Грузія, Киргизька Республіка та Російська Федерація. Конвенцію ратифіковано Верховною Радою України із застереженням, що Україна бере на себе зобов'язання визнавати й виконувати рішення, постановлені на територіях держав-учасниць Конвенції за винятком визнання і виконання виконавчих написів та нотаріальних актів щодо грошових зобов'язань;
- іншими дво- і багатосторонніми міжнародними договорами, а також іншими нормативними актами.
Слід також враховувати, що згідно зі ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, входять до національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про арбітраж, то застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому необхідно виходити також із загальних правил про те, що міжнародні договори про правову допомогу поширюються лише на суб'єкти держав-учасниць та що за наявності між учасниками багатосторонніх договорів ще й договорів двосторонніх або спеціальних угод з питань правової допомоги мають застосовуватися відповідні норми тих договорів і угод, що набрали чинності пізніше.
Вирішуючи питання про сферу застосування Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» судам слід враховувати, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.
Роз’яснення з приводу застосування судами нормативно-правових актів, що регулюють розв’язання спорів даної категорії, викладені в постанові Пленуму ВС України від 24 грудня 1999 року N 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України».
3. Спірні процесуальні питання (заявник; підсудність; підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення тощо).
Заявник.
Згідно зі ст.393 ЦПК України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником). Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інший порядок такого звернення, то клопотання може подаватися і в іншому порядку, ним визначеному. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України, якщо через центральний орган - то таким органом є Міністерство юстиції (якщо це прямо зазначено в міжнародному договорі), а за відсутності в ньому прямого застереження - Верховний Суд України, який за ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
У випадках, коли клопотання, яке згідно з установленим порядком обов'язково має подаватись лише через суд (арбітраж), що постановив рішення, або через відповідний центральний орган Договірної Сторони, подано безпосередньо компетентному суду України, суд повинен постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, оскільки за таких умов воно не може бути предметом судового розгляду. Разом з тим якщо клопотання, з яким сторона у справі мала право звернутися безпосередньо до компетентного суду України, направлено зазначеному суду через центральний чи інший орган Договірної Сторони, це не є перешкодою для розгляду даного клопотання.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС було подане до компетентного суду безпосередньо стягувачем.
Підсудність.
Статтею 3 Нью-Йоркської Конвенції «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень» передбачено, що кожна договірна держава визнає арбітражне рішення як обов’язкове й приводить його до виконання згідно із процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень. Отже, держава, котра затверджує закон про міжнародний арбітраж, самостійно визначає компетентний суд або будь-який інший уповноважений орган, котрий буде на її території розглядати клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного арбітражу.
Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», ст. 4 якого було визначено підсудність справ про надання дозволу на примусове виконання таких рішень апеляційному суду за місцем постійного проживання або перебування боржника, втратив чинність на підставі Закону України від 6 вересня 2005 року №2798/1У.
За приписами ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. У системі судів загальної юрисдикції апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення (ст. 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4002-XII цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Проте положення статей 35, 36 цього Закону щодо визнання та виконання арбітражних рішень застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном. За таких умов належним чином оформлене клопотання про визнання та виконання арбітражного рішення розглядається відповідно до правил розділу VIII ЦПК компетентним судом у порядку цивільного судочинства.
Статтею 6 Типового Закону «Про міжнародний торговий арбітраж» передбачено, що функції визначені п. 2 ст. 34 Типового Закону «Про міжнародний торговий арбітраж» будуть виконувати суди або інші уповноважені органи, які кожна держава визначає самостійно при затверджені закону про міжнародний арбітраж. З урахуванням положень статей 6, 16, 34 зазначеного Закону таким компетентним судом при заявленні клопотання про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є суд за місцезнаходженням арбітражу, а при заявленні клопотання про визнання та звернення до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу – за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Згідно з ч.1 ст.392 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (арбітражу) розглядається судом за місцезнаходженням боржника. Тобто, по даній категорії справ передбачається територіальна підсудність.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, клопотання про визнання та виконання рішення МКАС подавалось стягувачами до суду за місцем знаходження боржника, з дотриманням правил територіальної підсудності.
Умови визнання та виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню.
Визнанням іноземного судового рішення в Україні є дозвіл нашої держави на поширення його дії на територію України з такими ж правовими наслідками, які виникають в результаті набрання законної сили рішенням, винесеним судами України. Визнання - надання юрисдикційному акту іноземної держави сили і значення рішення вітчизняного суду, яке не вимагає застосування примусових заходів на захист і поновлення порушеного права.
Відповідно до ст. 390 ЦПК України рішення іноземного суду (арбітражу) визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тому коли держава не є учасницею конвенції, міжнародного договору чи угоди, за якими Україна взяла на себе обов'язок про визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд повинен постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, незалежно від того, хто є особа, на користь якої постановлено рішення.
Виняток з такого правила будуть становити лише випадки, коли за принципом взаємності є домовленість ad hoc (з лат. - особливо для цього, лише для цього випадку) з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Строки пред’явлення рішення до примусового виконання.
За змістом ст. 391 ЦПК України рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, строк пред’явлення рішення МКАС до примусового виконання дотримано.
Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення.
Згідно зі ст. 394 ЦПК України клопотання про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення подається в письмовій формі і має містити:
1) найменування особи, що подає клопотання, зазначення її місце знаходження;
2) найменування боржника, зазначення його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;
3) мотиви подання клопотання.
До клопотання про надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 1 статті ІV Нью-Йоркської Конвенції до клопотання про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень повинні бути додані, зокрема, належно засвідчені оригінал чи копія письмової угоди, за якою сторони зобов'язались передавати в арбітраж усі або які-небудь спори, що виникали чи можуть виникнути між ними у зв'язку з певним договором або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду (термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі чи арбітражну угоду, що підписана сторонами або міститься в листах чи телеграмах, якими вони обмінялися). Якщо арбітражне рішення або зазначена угода викладені не офіційною мовою тієї держави, в якій запитуються визнання й виконання цього рішення, подається також переклад названих документів мовою даної держави. Переклад засвідчується офіційним чи присяжним перекладачем або дипломатичною чи консульською установою.
Сторона, що порушує клопотання про виконання арбітражного рішення на підставі ст. 35 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж», повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або засвідчену копію останнього, а також оригінал або належним чином засвідчену копію арбітражної угоди. Згідно зі ст. 7 цього Закону остання вважається укладеною в письмовій формі, якщо міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу чи з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, у яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша не заперечує проти цього. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угоду укладено в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження її частиною. Якщо арбітражне рішення або арбітражна угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів українською або російською мовою.
Суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених законом, або до клопотання не додано всі перелічені документи, не залишає таке клопотання без руху з наданням строку для усунення недоліків (за аналогією із позовною заявою), а відразу залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, стягувачеві або його представникові.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС було подане з дотриманням наведених вище вимог ст. 394 ЦПК України.
Розгляд клопотання про визнання та примусове виконання рішень МКАС.
У порядку, передбаченому статтями 35, 36 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Нью-Йоркською Конвенцією, розглядаються клопотання про визнання й виконання рішень комерційного арбітражу, що провадяться за арбітражною угодою сторін (третейського суду), а не органів судової системи держави, до відання яких законодавством останньої віднесено розгляд господарських та інших комерційних спорів (господарських, арбітражних судів тощо).
Зокрема, Нью-Йоркською Конвенцією (ст.І) визначено, що вона застосовується щодо визнання й виконання арбітражних рішень, постановлених на території іншої держави, ніж держава, де запитуються їх визнання й виконання, за спорами, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також щодо арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями у тій державі, де запитуються їх визнання й виконання. Йдеться про арбітражні рішення, постановлені як арбітрами, призначеними в кожній конкретній справі, так і постійними арбітражними органами, до яких сторони звернулись відповідно до їх письмової угоди про зобов'язання передавати в арбітраж усі або які-небудь спори, що виникли або можуть виникати між ними у зв'язку з будь-якими конкретними договірними чи іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду.
Кожна Договірна Держава, як це обумовлено ст.ІІІ Конвенції, визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх відповідно до процесуальних норм тієї території, де проситься визнання і приведення у виконання цих рішень, на умовах, викладених в нижченаведених статтях. До визнання і приведення у виконання арбітражних рішень, до яких застосовується ця Конвенція, не повинні застосовуватися істотно обтяжливіші умови або більш високі мита або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення у виконання внутрішніх рішень. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду в постанові від 24 грудня 1999 року №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» під визначеним міжнародними договорами України судовим порядком розгляду клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) розуміється порядок провадження в цивільних справах, встановлений ЦПК. Тому при розгляді зазначених клопотань повинні застосовуватися відповідні інститути ЦПК, які згідно із засадами цивільного судочинства забезпечили б права стягувача та боржника, об'єктивне, правильне і своєчасне вирішення питання.
Йдеться, зокрема, про застосування норм ЦПК про відкриття провадження в цивільній справі чи відмову в його відкритті у відповідних межах, про розгляд її по першій інстанції одноособово суддею у відкритому судовому засіданні, проведення судочинства державною мовою України, про судові доручення, засади змагальності, права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі, про судові повідомлення, про ознайомлення боржника з клопотанням у порядку підготовки справи, його попереднє опитування, роз'яснення йому процесуальних прав і обов'язків, проведення необхідних уточнень, запитів, призначення справи, про судовий розгляд (розділ VIII з урахуванням особливостей вимог і без судових дебатів), про ухвали суду першої інстанції, про оскарження судових рішень (розд. V ), інших відповідних норм.
Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначено статтею 395 ЦПК України.
Зокрема, про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.
За заявою будь-якої із сторін і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.
Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Одноособовий розгляд цивільної справи за змістом ч.1 ст.18 ЦПК України передбачає розгляд справи за участю одного судді, який є головуючим і діє від імені суду, однак, обов’язково в судовому засіданні.
Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.
Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.
Клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, вимоги ст. 395 ЦПК України, що визначаютьо порядок розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, були дотримані.
Підстави для відмови у визнані і примусовому виконанні рішень міжнародного комерційного арбітражу.
За загальним правилом випадки, коли клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС не задовольняється, мають бути передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, на підставі якого здійснюється визнання і виконання рішення іноземного суду.
Відповідно до ст. 5 Нью-Йоркської Конвенції і ст. 36 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де запитуються визнання й виконання, докази того, що:
сторони в арбітражній угоді були за застосованим до них законом якоюсь мірою недієздатними або ця угода недійсна за законом, якому сторони підпорядкували цю угоду, а за відсутності в арбітражній угоді вказівки про нього - за законом держави, де рішення було постановлено;
сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд чи з інших причин не могла подати свої пояснення. При з'ясуванні того, чи було зазначене повідомлення здійснено належним чином, суд має виходити з відповідних процедур, які були визначені сторонами в арбітражній угоді чи в арбітражному застереженні або на застосування яких вони при цьому погодились, з Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі, 1976 р., на який спиралися сторони в арбітражній угоді, чи з Європейської конвенції, а також із регламенту органу, який за угодою сторін мав здійснити арбітраж;
дане рішення постановлене щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою або такого, що не підпадає під умови останньої чи арбітражного застереження в договорі сторін, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди чи арбітражного застереження (однак та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплюються арбітражною угодою чи арбітражним застереженням, може бути визнана й виконана, якщо ці постанови можуть бути відокремлені від постанов з питань, які не охоплюються такими угодою або застереженням);
склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді сторін чи, за відсутності такої, - закону тієї держави, де мав місце арбітраж;
рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання було зупинено компетентною владою держави, в якій воно було постановлене чи закон якої було застосовано.
Оскільки Україна є учасницею як Нью-Йоркської Конвенції, так і Європейської конвенції, при вирішенні клопотань про визнання й виконання рішень про зовнішньоторговельний арбітраж необхідно враховувати положення ст. IX Європейської конвенції щодо оголошення арбітражного рішення недійсним. Зокрема п. 2, який передбачає, що у відносинах між державами учасницями цієї Конвенції, які одночасно є учасницями Нью-Йоркської Конвенції, п. 1 зазначеної статті обмежує застосування статей V, I "е" Нью-Йоркської Конвенції передбаченими в ньому випадками.
У визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада (в Україні - компетентний суд) держави, в якій вони запитуються, визнає, що:
об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законом цієї держави;
визнання й виконання цього рішення суперечать її публічному порядку.
Встановивши, що аналогічне клопотання вже вирішувалось компетентним судом України, суд відмовляє з цих підстав у його задоволенні, крім випадків, коли раніше така відмова вже мала місце або провадження в справі було закрито внаслідок відсутності необхідних умов, які у зв'язку з наступними змінами стали відповідати вимогам міжнародних договорів (рішення набрало законної сили, місцем знаходження боржника стала Україна тощо).
Ч. 2 ст. 396 ЦПК України врегульовано ситуації, коли підстави для відмови в задоволенні клопотання не визначені в міжнародному договорі.
Виходячи з положень міжнародних договорів (наприклад, ст. 9 Київської Угоди, ст. V Нью-йоркської Конвенції, ст. 36 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» про те, що відмова у визнанні й виконанні рішення іноземного суду чи арбітражу провадиться на прохання тієї сторони, проти якої це рішення спрямовано, не можна виключати можливості звернення останньої за наявності для цього підстав із таким проханням до компетентного суду в тому разі, коли сторона, на користь якої постановлено дане рішення, не порушує клопотання про його визнання й виконання, але поряд із цим використовує його на шкоду інтересам боржника.
Коли документ, поданий на підтвердження виклику сторони в судове засідання, не свідчить про те, яким чином та коли їй вручено цей виклик, і вона оспорює даний факт, суд повинен з'ясувати дійсні обставини її виклику на підставі інших поданих сторонами доказів, а в необхідних випадках - запитати із суду, що постановив рішення, й оглянути документи про виклик сторони, встановлені процесуальним законодавством, за яким провадився розгляд справи.
За наявності даних про сплату боргу після постановлення рішення іноземного суду (арбітражу) суд може вирішити клопотання з урахуванням сплаченого. Якщо борг сплачено повністю, а стягувач не відмовляється від клопотання, воно залишається без задоволення.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, не встановлено підстав для відмови у визнані і примусовому виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Оскарження ухвали суду.
Стаття 397 ЦПК України передбачає можливість оскарження в порядку та строки, передбачені ЦПК, ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. А тому незважаючи на те, що ч. 1 ст. 293 ЦПК України серед ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, не передбачає ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання, в даному випадку, слід керуватися загальними правилами і строками апеляційного оскарження.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, боржник не скористався належним йому правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС.
4. Строки розгляду заяв та причини їх порушення.
Суд повинен розглянути справу в межах розумного строку, визначеного ст.157 ЦПК України – двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а у справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.
Цивільний процесуальний кодекс України окремо не визначає строків розгляду справ про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, та справ про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Статтею 395 ЦПК України передбачено, що про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. Аналогічний порядок передбачений статтею 401 ЦПК для розгляду клопотань про визнання рішення іноземного суду. Таким чином, відкриття провадження у таких справих чинним ЦПК не передбачено.
З вархуванням наведеного вважаємо, що такі справи суд повинен розглянути в межах двохмісячного строку, який належить обчислювати з дня постановлення ухвали про визначення часу судового розгляду клопотання.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС надійшло до суду 03.05.2012 р. Наступного ж дня суд направив боржнику повідомлення та запропонував у місячний строк подати заперечення проти клопотання (повідомлення вручене боржнику 07.05.2012р.).
18.05.2012р. представник боржника ознайомився в суді з матеріалами справи, але боржник у встановлений строк заперечення проти клопотання не надав.
Ухвалою суду від 07.06.2012 р. судовий розгляд справи призначено на 27.06.2012 р.; копія цієї ухвали вручена боржнику 12.06.2012 року.
За клопотанням боржника розгляд справи було відкладено на 25.07.2012 р. Але у зв’язку з тим, що 06.07.2012 р. боржник подав апеляційну скаргу на ухвалу суду про призначення розгляду справи з мотивів порушення правил територіальної підсудності, справу було направлено до апеляційного суду.
До апеляційного суду справа надійшла 19.07.2012 р. Оскільки апеляційна скарга була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження з причин, які судом не визнані поважними, апеляційна скарга була залишена без руху на 30 днів для наведення інших поважних причин пропуску строку. Ухвалою апеляційного суду від 13 вересня 2013 року апеляційну скаргу боржника відхилено.
Справа повернулась до Носівського районного суду 02.10.2012 р.
Розгляд справи був призначений на 30.10.2012р., але 26.10.2012 р. боржником повторно була подана апеляційна скарга на ухвалу про призначення розгляду справи з мотивів порушення правил територіальної підсудності. Ухвалою апеляційного суду від 21.11.2012 р. вказана апеляційна скарга повернута боржнику. Проте 17.12.2012 р. боржник знову подав апеляційну скаргу на ухвалу про призначення розгляду справи з мотивів порушення правил територіальної підсудності. Ухвалою апеляційного суду від 29.01.2012 р. апеляційну скаргу повернуто боржнику.
Розгляд справи в Носівському районному суді був призначений на 20.02.2013р,. але через неявку боржника та відсутність даних про вручення йому судової повістки розгляд справи було відкладено на 11.03.2013р. Справу розглянуто судом 11.03.2013р.
З наведеного вище випливає, що справу не було розглянуто своєчасно через зловживання боржником права на апеляційне оскарження ухвали суду.
Визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню.
Конвенцією держав — учасників СНД (ст. 55) передбачено, що рішення іноземного суду немайнового характеру, які не підлягають примусовому виконанню, ухвалені судом кожної договірної сторони, після набрання ними законної сили визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження, якщо установою юстиції запитуваної договірної сторони раніше у цій справі не було ухвалено рішення, що набрало законної сили, або якщо згідно з даною Конвенцією, а у не передбачених нею випадках — із законодавством договірної сторони, на території якої рішення має бути виконано, ця справа не належить до виключної компетенції її установ юстиції.
До рішень, які не підлягають примусовому виконанню, належать рішення про визнання прав, визнання недійсними певних актів, про позбавлення батьківства, розірвання шлюбу, визнання договору недійсним, усиновлення, встановлення юридичних фактів, визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим тощо.
У Конвенції держав — учасників СНД немає норм, які вирішували б питання щодо клопотань про визнання рішення. Розв'язано це питання частково більшістю двосторонніх договорів України про надання правової допомоги іноземним державам. Так, договорами України з Молдовою, Польщею і Китаєм, передбачено розгляд клопотань про взаємне визнання рішення.
В Україні процесуальний порядок визнання і виконання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, встановлений Цивільно-процесуальним кодексом України.
В Україні визнається рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, за умови, якщо його виконання передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю аd hос з іноземною державою, рішення суду має виконуватися в Україні.
Для порушення провадження про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересованою особою подається клопотання до суду за місцем проживання (перебування) або місцем знаходження боржника. А якщо таке відсутнє або невідоме, то клопотання подається за місцем знаходження майна боржника в Україні.
Клопотання подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами передбачено, що клопотання про визнання рішення подається через державні органи України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через органи державної влади.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається у письмовій формі за змістом, встановленим для клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Обов'язковим додатком до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є документи, встановлені ч. 2 ст. 400 ЦПК України:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення набрало законної сили, якщо про це не зазначено у самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до вимог законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо клопотання і документи не оформлено відповідно до встановлених вимог, суд залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, стягувачеві.
Про наявність клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк надсилає повідомлення заінтересованій особі з пропозицією подати проти нього можливі заперечення у місячний строк. Після перебігу зазначеного строку, незалежно від того, було чи не було подане заперечення, суддя постановляє ухвалу про час і місце розгляду клопотання і повідомляє заінтересованих осіб письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. За наявності поважних причин суд може за заявою заінтересованої особи перенести час розгляду клопотання, про що повідомити заінтересованих осіб.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, розглядається суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Неявка у судове засідання без поважних причин заінтересованих осіб, яким своєчасно було вручено повістки про виклик до суду, не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами його розгляду та розгляду заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Суд відмовляє у визнанні в Україні рішення іноземного суду у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами такі випадки не передбачені, суд відмовляє у задоволенні клопотання за наявності підстав, передбачених ст. 396 ЦПК України.
Оспорювання рішень МКАС та підстави його скасування.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» з питань, що регулюються даним Законом, не повинно мати місця ніяке втручання суду загальної юрисдикції, крім випадків, коли воно передбачене цим Законом.
Такими випадками, і відповідно однією із форм судового втручання, є звернення сторони до компетентного суду, який здійснює функції контролю за рішеннями міжнародних комерційних арбітражів.
Особливість судового контролю за рішенням арбітражних судів полягає у такому: його може бути здійснено лише судом держави, в якій або за правом якої зазначене арбітражне рішення було винесено, і ні в якого іншого суду компетенція на здійснення такого контролю не виникає.
Наявність інституту оскарження рішення міжнародного арбітражу, який закріплений ст. 5 Нью-Йоркської Конвенції «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень» є важливим принципом для забезпечення об’єктивного та справедливого розгляду спорів у сфері міжнародної торгівлі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.21 Постанови «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24.12.1999 року згідно зі ст. 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» постановлене в Україні в порядку такого арбітражу рішення може бути оспорено в суді лише шляхом подання клопотання про його скасування в порядку і з підстав, передбачених цією статтею.
При цьому перелік підстав для оскарження рішення міжнародного арбітражу є вичерпним.
Клопотання може бути заявлено не пізніше трьох місяців починаючи з дня, коли сторона, що його заявляє, отримала арбітражне рішення, а в разі, коли постановлялося ще й рішення про виправлення і роз'яснення останнього або додаткове рішення, - з дня їх постановлення. Оскільки згаданою статтею передбачено, що після закінчення зазначених строків клопотання про скасування арбітражного рішення не може бути заявлено, компетентний суд залишає подане всупереч цьому положенню клопотання без розгляду відповідно до ст. 72 ЦПК, якщо не знайде підстав для задоволення заяви сторони про продовження або поновлення строків.
Відповідно ч.4 ст. 389-5 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано судом лише з підстав, передбачених міжнародним договором України та/або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Арбітражне рішення може бути скасоване судом лише у разі, якщо:
1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:
одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7 Закону, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або
її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону; або
2) суд визначить, що:
об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або
арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Згідно з п. 5 ст. 1 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» до арбітражних рішень, на які поширюється дія Європейської конвенції, наведені підстави скасування рішень застосовуються у межах, передбачених ст. IX цієї Конвенції.
5. Судові рішення у справах зазначеної категорії, зокрема, зміст резолютивної частини.
Виходячи з положень ч.6 статті 395 та ч.6 статті 401 ЦПК України, за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС або про визнання рішення суду, що не підлягає примусовому виконанню, судам належить постановлювати судові рішення у вигляді ухвал про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС, про визнання рішення суду, що не підлягає примусовому виконанню, або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання.
Вважаємо, що ухвали суду у справах зазначеної категорії повинні, насамперед, відповідати загальним вимогам до змісту ухвал суду, встановлених статтею 210 ЦПК України.
Оскільки на підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання суд видає виконавчий лист, ухвала повинна бути оформлена з урахуванням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».
Спеціальні вимоги до змісту ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення МКАС визначені частинами 7 та 8 статті 395 ЦПК України.
Згідно із зазначеними нормами процесуального закону, якщо рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, суд визначає, в якій частині та з якого часу воно підлягає виконанню; якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд визначає таку суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, судом постановлена ухвала, яка відповідає наведеним вище вимогам процесуального закону. Судом було встановлено, що боржником рішення МКАС раніше не виконувалось. Оскільки рішенням МКАС сума стягнення була визначена в іноземній валюті, судом був проведений розрахунок заборгованості в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
6. Інші питання, що потребують роз’яснення.
У справі, що надійшла для проведення узагальнення, не виникало проблемних питань, що потребують роз’яснення.
Враховуючи фактичну відсутність в Чернігівській області судової практики розгляду справ зазначеної категорії, неможливо провести аналіз статистичних даних, зробити узагальнюючі висновки щодо додержання судами вимог законодавства та допущених помилок, виявити спірні або проблемні питання, які потребують роз’яснення.
Суддя апеляційного суду
Чернігівської області Г.П.Лакіза
_03_03.png)
