Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ПРИ РОЗГЛЯДІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРО ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ЗБУТУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, РОЗГЛЯНУТИХ МІСЦЕВИМИ СУДАМИ ОБЛАСТІ ЗА 2014 РІК.
Апеляційним судом Чернігівської області згідно плану роботи проведено узагальнення практики розгляду проблемних питань які виникають при розгляді кримінальних правопорушень про злочини у сфері збуту наркотичних засобів, розглянутих місцевими судами області за 2014 рік.
У зв’язку з тим, що поширена наркоманія та зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом та збутом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, набувають все більших масштабів і стає важливим соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров’я та благополуччя людей, важливе значення має застосування кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення таких кримінальних правопорушень.
Під незаконним збутом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК України), а також прекурсорів (ч. 2 ст. 311 КК України) потрібно розуміти будь-які оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів або речовин ін’єкцій іншій особі за її згодою тощо). Обопільне введення ін’єкцій наркотичного засобу, психотропної речовини чи їх аналогу особами, які їх придбали за спільні кошти, збуту не становлять. Дії особи, яка під виглядом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів умисно збуває будь-які інші засоби чи речовини з метою заволодіння грошима чи майном, потрібно кваліфікувати як шахрайство, а за наявності до того підстав - і як підбурювання до замаху на незаконне придбання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
Апеляційним судом Чернігівської області проаналізовано практику розгляду кримінальних правопорушень про злочини у сфері збуту наркотичних засобів, які були розглянуті в 2014 році.
На початок звітного періоду було залишено 12 кримінальних проваджень нерозглянутих, а за період, що перевірявся, до місцевих судів надійшло 113 кримінальних провадження за ст. 307 КК України. До апеляційної інстанції було оскаржено 32 вироки з яких:
- 20 - змінено: із-за призначення апеляційним судом більш м’якого покарання ніж судом першої інстанції; не правильного застосування судом першої інстанції додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням; не правильного призначення покарання за сукупністю вироків;
- 7 - скасовано: із-за призначення апеляційним судом більш м’якого покарання ніж судом першої інстанції; істотних порушень вимог кримінального процесуального закону;
- 4 - ухвалено нові вироки: із-за необхідності застосування більш суворого покарання ніж судом першої інстанції; не правильного застосування судом першої інстанції додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням; не правильного застосування виду покарань.
ПРИЧИНИ ЗМІНИ ВИРОКІВ
1) Вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2013 року (суддя Булига Н.О.) Голота А.М. визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання 6 років позбавлення волі. Стягнуто з нього на користь держави 2006 гривень 44 копійки за проведення експертиз.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2014 року було змінено – ухвалено вважати Голоту А.М. засудженим за ч.2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 4 років позбавлення волі без конфіскації майна, відповідно до ч.2 ст.59 КК України. В решті вирок суду залишено без змін.
Змінюючи даний вирок, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, крім щирого каяття, є активне сприяння розкриттю злочину. Прийнято до уваги вік обвинуваченого, незадовільний стан його здоров'я, несудимість, конкретні обставини вчинення злочину, що на думку колегії, в своїй сукупності істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, та давали підстави для застосування ст. 69 КК України і призначення йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 307 КК України. Колегія суддів, на підставі ст. 59 КК України, з призначеного Голоті А.М. покарання виключила конфіскацію майна, так як останньому не інкримінувався корисливий мотив.
2) Вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 12 листопада 2013 року (суддя Демченко Л.М.) Алексаняна А.А. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання: - за ч.1 ст. 309 КК України у виді 1 року позбавлення волі; - за ч.2 ст. 307 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини всього майна, яке є його власністю. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, йому призначено остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією ½ частини всього майна, яке є його власністю.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду від 18 лютого 2014 року було змінено - на підставі ч. 2 ст. 59 КК України ухвалено вважати Алексаняна А.А. засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання, призначеного судом 1 інстанції у виді 6 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання за ч. 1 ст. 309 КК та ч. 2 ст. 307 КК України – 6 років позбавлення волі без конфіскації майна. В решті вирок суду залишено без змін.
Змінюючи даний вирок, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції безпідставно призначив за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, додаткове покарання у виді конфіскації майна. Відповідно до ч. 2 ст.59 КК України, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в особливій частині цього Кодексу. Дане покарання повинно призначатися за одночасної наявності трьох підстав: тяжкий (особливо тяжкий) злочин, корисливий мотив, наявність у санкції статті Особливої частини КК України даного виду покарання. Дані про те, що в діях обвинуваченого був корисливий мотив в матеріалах кримінального провадження відсутні, а тому не може бути в даному випадку призначене додаткове покарання – конфіскація майна.
3) Вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2014 року (суддя Булига Н.О.) Соколова Д.В. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено покарання: за ч. 1 ст. 307 КК України - 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України - 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини особисто йому належного майна; за ч. 2 ст. 309 КК України - 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено останньому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду від 27 листопада 2014 року було змінено – виключено з обвинувачення засудження Соколова Д.В. за ч.1 ст.307 КК України, як зайву кваліфікацію. Визнано вважати останнього засудженим за ч.2 ст.309 КК України до міри покарання призначеної судом першої інстанції - до 2 років позбавлення волі, за ч.2 ст.307 КК України з застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є власністю засудженого. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією 1/2 частини майна, яке є власністю останнього. В решті вирок суду залишено без зміни.
Змінюючи даний вирок, апеляційний суд вказав, що кваліфікація дій Соколова Д.В. за ч. 1 ст.307 КК України є зайвою, оскільки дії останнього охоплюються ч. 2 ст. 307 КК України. Крім того, судом першої інстанції безпідставно не були визнані обставини, що пом’якшують покарання, наявність яких підтверджувалась матеріалами кримінального провадження. Колегія суддів визнавши декілька таких обставин, прийшла до висновку про можливість призначення Соколову Д.В. покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосування ст. 69 КК України.
4) Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 16 липня 2014 року (суддя Карпинська Н.М.) Решетніков М.В. визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією майна. Стягнуто з нього на користь держави 3423 грн. 86 коп. за проведення експертиз.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 вересня 2014 року було змінено – ухвалено вважати Решетнікова М.В. засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання призначеного судом – у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України Решетнікова М.В. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Відповідно до ст. 76 КК України покладено на Решетнікова М.В. обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання чи роботи; періодично з’являтися для реєстрації до органу кримінально-виконавчої інспекції. В порядку ст. 379 КПК України суду першої інстанції рекомендовано виправити описку у мотивувальній частині вироку суду щодо предмету кримінального правопорушення.
Змінюючи даний вирок, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що колегія суддів приходить до висновку, що наведені конкретні обставини справи та дані про особу обвинуваченого Решетнікова М.В. (позитивно характеризується за місцем проживання, проживає разом з хворими дідусем і бабусею, яких доглядає і допомагає їм по господарству, визнав вину повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, його мати померла у 2008 році), за відсутності обставин, які обтяжують покарання, дають підстави вважати, що виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.
5) Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 12 листопада 2013 року (суддя Карпинська Н.М.):
- Константіна В.Д. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 305; ч. 3 ст. 307; ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 305 КК України;
- Карагяура Д.О. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 305; ч. 3 ст. 307; ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 305 КК України.
Константіну В.Д. призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 28 і ч. 3 ст. 305 КК України у виді позбавлення волі на строк десять років із конфіскацією наркотичного засобу - каннабісу, вагою
- за ч. 3 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк дев'ять років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна;
- за ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 та ч. 3 ст. 305 КК України, із урахуванням обмежень встановлених ч. 3 ст. 68 КК України, у виді восьми років позбавлення волі із конфіскацією наркотичного засобу - каннабісу, вагою
На підставі ст. 70 КК України Константіну В.Д. шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбуття призначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років із конфіскацією наркотичного засобу, що був предметом контрабанди - каннабісу, вагою
Запобіжний захід Константіну В.Д. до набрання вироком суду законної сили залишено тримання під вартою.
Карагяуру Д.О. призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України у виді позбавленням волі на строк десять років шість місяців позбавлення волі із конфіскацією наркотичного засобу, що був предметом контрабанди - каннабісу, вагою
- за ч. 3 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк дев'ять років три місяці з конфіскацією належного йому на праві власності майна;
- за ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 та ч. 3 ст. 305 КК України, із урахуванням обмежень встановлених ч. 3 ст. 68 КК України, у виді восьми років позбавлення волі із конфіскацією наркотичного засобу, що був предметом контрабанди - каннабісу, вагою
На підставі ст. 70 КК України Кара гяуру Д.О. шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття призначено покарання у виді позбавлення волі на строк десять років шість місяців з конфіскацією наркотичного засобу, що був предметом контрабанди - каннабісу, вагою
Запобіжний захід Карагяуру Д.О. до набрання вироком суду законної залишено тримання під вартою.
Стягнуто із Константіна В.Д. та Карагяура Д.О. в рівних частинах по 7456 грн. 15 коп. з кожного на користь держави в рахунок відшкодування процесуальних витрат за проведені у кримінальному провадженні експертизи: звукозапису, судово-фоноскопічної, судово-хімічної.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду від 24 квітня 2014 року було змінено. Кримінальне провадження в частині обвинувачення Константіна В.Д. та Карагяура Д.О. за ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 305 КК України - закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Перекваліфіковані дії обвинувачених Константіна В.Д. та Карагяура Д.О. з ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 305 КК України на ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 305 КК України. Константіна Д.О. засуджено за ч. 3 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк дев'ять років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна; за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 та ч. 3 ст. 305 КК України, із урахуванням обмежень встановлених ч. 3 ст. 68 КК України, до покарання у виді восьми років позбавлення волі із конфіскацією наркотичного засобу - каннабісу вагою
Змінюючи даний вирок, апеляційний суд вказав, що при призначенні виду та міри покарання обвинуваченим Константіну В.Д. та Карагяуру Д.О. суд, у відповідності з вимогами ст. ст. 65, 66, 67 КК України, врахував особи винуватих, їх вік, сімейний стан, стан здоров'я, освіту; формально позитивну характеристику. Виходячи з форми вини, мотиву, мети, способу вчинених обвинуваченими діянь, ступеня реалізації злочинного наміру за останнім в часі правопорушенням, з урахуванням виду сукупності, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання відносно осіб винуватих, один з яких – Константін В.Д. не має непогашених судимостей і один – Карагяур Д.О., який має непогашену судимість, суд першої інстанції дійшов висновку, що покарання останнім слід призначити у виді позбавлення волі у межах санкцій статтей за інкриміновані правопорушення у розмірі ближче до мінімальної межі встановленої законом із застосуванням обов'язкового додаткового покарання як за корисливий злочин, та остаточно за правилами ст. 70 КК України, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим стосовно основного і додаткового покарання. Також, місцевий суд керувався положеннями ч. 3 ст. 68 КК України, у відповідності до якої за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Оскільки максимальний строк покарання найбільш суворого виду покарання за санкцією ч. 3 ст. 305 КК України складає 12 років позбавлення волі, то за злочин, передбачений ч. 1 ст. 32, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 15 та ч. 3 ст. 305 КК України місцевий суд зазначив, що покарання не може перевищувати 2/3, тобто 8 років позбавлення волі, що потребує додаткового посилання на ч. 3 ст. 68 КК України. Інші підстави для пом'якшення покарання винуватим, на думку суду відсутні.
З огляду на вимоги ст. 65 КК України, колегія суддів приходить до переконання про достатність та справедливість призначеного судом першої інстанції покарання Константіну В.Д., оскільки обставини кримінального провадження та дані про його особу дають підстави вважати таку міру покарання достатньою та необхідною для його виправлення, виховання та соціальної реабілітації.
Щодо доводів адвоката Погосяна, який просив призначити обвинуваченому Константіну міру покарання не пов'язану з реальним відбуттям в місцях позбавлення волі, то на думку колегії таке твердження є необґрунтованим, оскільки при розгляді провадження не встановлено жодних обставин, які пом'якшують покарання, а тому відповідно і відсутні всі підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Разом з тим, з огляду на особу обвинуваченого Карагяура Д.О., виходячи із положень ст. 65 КК України щодо призначеного останньому покарання, колегія суддів вважає обрану судом першої інстанції міру покарання у виді позбавлення волі обґрунтованою, проте приходить переконання про можливість призначення покарання в межах мінімальної санкції статті.
6) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 жовтня 2013 року (Суддя Стебліна А.В.) Леготіну Л.П. засуджено за ч. 3 ст. 307 КК, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 321, ст. 70 КК України до 9 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна яке є її власністю; Федорченко В.І. засуджено за ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ст. 70 КК України до 9 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна яке є її власністю.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 28 березня 2014 року вирок був змінений. Закрито кримінальне провадження відносно Федорченко В.І. у зв’язку з не встановленням достатності доказів для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Леготіну Л.П. вважати засудженою за ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 321, ст. 70 КК України до покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є власністю засудженої, окрім житла. Виключено з мотивувальної частини вироку, з формулювання обвинувачення, визначеного судом доведеним, кваліфікуючу ознаку як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб по епізоду обвинувачення Леготіної Л.П. за ч. 2 ст. 311 КК України.
Приймаючи рішення про пом’якшення покарання, колегія суддів прийняла до уваги свідчення зазначених працівників міліції та понятих у кримінальному провадженні не можна вважати об’єктивними, а отже вони є недопустимі як докази. В суді апеляційної інстанції будь яких прямих свідчень або будь-яких доказів, щодо участі Федорченко В.І. у виготовленні, перевезенні та ще і з метою збуту не знайшли свого підтвердження. Розглянувши кримінальне провадження, колегія суддів дійшла до висновку, що працівники міліції та поняті в більшості своїй давали суду суперечливі свідчення, а тому кримінальне провадження у справі щодо обвинуваченої Федорченко В.І. підлягає закриттю. Також колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності в діях обвинуваченої Леготіної Л.П. такої кваліфікуючої ознаки за ч. 2 ст. 311 КК України як вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб. Разом з тим, беручи до уваги зменшення обсягу обвинувачення, часткове визнання вини Леготіної Л.П. у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, позитивну характеристику з місця роботи, її вік, сімейний стан та стан здоровя, те що остання до адміністративної відповідальності не притягувалась і притягується до кримінальної відповідальності вперше, колегія суддів вважає за можливе пом’якшити останній покарання за ч. 3 ст. 307 КК України, у зв’язку з чим вирок суду в частині призначеного покарання підлягає зміні.
7) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 січня 2014 року (Суддя Стебліна А.В.) Довбуш О. Л. був засуджений за ч. 2 ст. 307 КК України до шести років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Відповідно до ст. 71 КК України, частково приєднане невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.07. 2013 року та за сукупністю вироків остаточно визначене покарання у виді і шести років одного місяця позбавлення волі із конфіскацією всього майна.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 28 березня 2014 року вирок був змінений, пом’якшене покарання, на підставі ст. 69 КК України строк покарання знижений до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Відповідно до ст. 71 КК України частково приєднане невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.07.2013 року та за сукупністю вироків призначене остаточне покарання у виді 3 років 7 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Приймаючи рішення про пом’якшення покарання, колегія суддів прийняла до уваги обставини скоєних обвинуваченим кримінальних правопорушень, його негативне ставлення до своїх дій, відсутність негативних наслідків, які могли зашкодити життю або здоров’ю інших осіб, його соціальну не адаптованість, наркотичну фізичну і психологічну залежність, тяжкий стан здоров’я, і пом’якшила покарання, дотримуючись принципів справедливості, обґрунтованості, гуманності та індивідуалізації покарання.
8) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2014 року (Суддя Кулініч Ю.П.) Алімова Т.М. була засуджена за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженої. На підставі ст. 75 К України Алімова Т.М. звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов’язків повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без її дозволу.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2014 року вирок суду був змінений, виключено з резолютивної частини додаткове покарання у виді конфіскації майна, призначення якого не допускається виходячи з положень ст. 77 КК України, якщо засуджений звільняється від основного покарання з випробуванням.
9) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 серпня 2014 року (Суддя Малиш В.В.). Ничипоренко Ж.А. засуджена:
- за ч. 2 ст. 307 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ч. 2 ст. 309 КК України у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначено покарання Ничипоренко Ж,А. у виді позбавлення волі строком на 4 роки 8 місяців без конфіскації майна.
На підставі ст.ст. 71, 72 КК України обвинуваченій приєднано не відбуту частину покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 червня 2012 року, з врахуванням постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29.03.2013 року, та обрано остаточну міру покарання у виді 4 років 8 місяців 3 днів позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України Ничипоренко Ж.А. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов’язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з’являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 16 грудня 2014 року вирок змінений, виключено з мотивувальної і резолютивної частини вироку посилання на ст.ст. 71, 72 КК України.
Постановлено вважати Ничипоренко Жасмену Аліківну засудженою:
- за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України - до4 років 8 місяців позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ч. 2 ст. 309 КК України - до 2 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначити Ничипоренко Ж.А. покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 8 місяців без конфіскації майна.
Па підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено Ничипоренко Ж.А. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов’язків.
Під час апеляційного розгляду з’ясувалося, що Нечипоренко Ж.А. сплатила штраф за попереднім вироком, а постанова Новозаводського районного суду м. Чернігова щодо Ничипоренко Ж.А. про заміну штрафу на громадські роботи була скасована апеляційним судом, відповідно не було підстав для призначення покарання за сукупністю вироків.
10) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 серпня 2014 року (Суддя Стебліна А.В.). Єленський О.М. засуджений за: - ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців з конфіскацією всього належному йому майна; за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців; за ч. 1 ст. 311 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 1 ст. 317 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 2 місяці.
Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно Єленському О.М. призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2014 року в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок Деснянського районного су м. Чернігова від 14 серпня 2014 року щодо Єленського О.М. змінений в частині призначеного покарання. Постановлено вважати Єленського Олександра Михайловича засудженим:
- за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців без конфіскації майна;
- за ч. 1 ст. 309 КК України; за ч.1 ст. 311 КК України, за ч. 1 ст. 317 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання, призначеного судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарань більш суворим, призначено Єленському О.М. остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців без конфіскації майна
Частиною 2 статті 59 КК України передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Отже, конфіскація майна не може бути застосована як додаткове покарання, як злочин вчинений не з корисливих мотивів, навіть якщо у санкції статті К України таке покарання є обов’язковим.
Як убачалося з матеріалів провадження, 03 червня 2014 року Єленський О.М., незаконно виготовив і безоплатно збув наркотичні засоби Шалупні О.В..
11) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2014 року (Суддя Кулініч Ю.П.). Карвась Н.А. засуджена за: - ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належному їй майна; за ч. 2ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 18 липня 2014 року в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок Деснянського районного су м. Чернігова від 18 липня 2014 року щодо Карвась Н.А. змінений в частині призначеного покарання. Постановлено вважати Карвась Н.А. засудженою:
- за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на три роки позбавлення волі без конфіскації майна;
- за ч. 2 ст. 309 КК України покарання Карвась Н.А. залишити призначене судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарань більш суворим, призначено Карвась Н.А. остаточне покарання у виді позбавлення волі на 3 роки без конфіскації майна
Судом першої інстанції недостатньо враховано всі обставини по справі, зокрема, щодо особи обвинуваченої, яка щиро розкаялась, має на утриманні матір – пенсіонерку похилого віку, яка потребує догляду, сприяла розкриттю злочину, не має негативних характеристик, має скрутне матеріальне становище та тяжкі захворювання, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, що дає підстави застосувати ст. 69 КК України та призначити покарання за цим законом нижче від найнижчої межі, та у відповідності із ч. 2 ст. 69 КК України, не призначати додаткове покарання у виді конфіскації майна, що передбачається як обов’язкове.
12) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 жовтня 2014 року (Суддя Стебліна А.В.). Рогова С.М.. засуджена за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців із конфіскацією всього належного їй майна. На підставі ст. 71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26.04.2013 року, та остаточно призначено Роговій С.М. покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 7 місяців із конфіскацією всього належного їй майна.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 25 грудня 2014 року вирок змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на прізвище особи, яка збула Роговій С.М. особливо небезпечний наркотичний засіб-опій ацетильований, для подальшого збуту, змінивши його на «особу, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження».
Відповідно до ст. 337 КПК України, під час розгляду кримінального провадження суд не може виходити за межі пред’явленого обвинувачення, не має права зазначати у вироку суду прізвище особи, яку за цей збут наркотичного засобу не було засуджено і кримінальне провадження щодо неї не розглядалося.
13) Вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 05 грудня 2013 року із змінами та на ухвалу суду вищезазначеного суду від 30 грудня 2013 року (Суддя Головченко М.М.). Дімчу І.М. засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено від покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, та зобов’язано його не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з’являтися на реєстрацію до КВІ. Стягнуто з обвинуваченого Дімчи І.М. на користь НДЕКЦ УМВС України в Чернігівській області судові витрати за проведення експертиз в сумі 1590 грн. 68 коп..
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 28 лютого 2014 року вирок змінено в частині стягнення судових витрат. Вважати стягнутими судові витрати з обвинуваченого Дімчи І.М. в сумі 1590 грн. 68 коп. на користь держави.
Колегія суддів вважає необхідним скасувати ухвалу суду від 30 грудня 2013 року про виправлення описки, так як доводи прокурора щодо безпідставності останньої знаходять своє підтвердження. Так, опискою слід розуміти неправильне написання слів, вирішуючи питання про виправлення описок, допущених в судовому рішенні, суд не в праві змінювати його зміст, а питання стягнення процесуальних витрат є одним із рішень, яке суд приймає під час ухвалення вироку.
14) 10 січня 2014 року колегія суддів апеляційного суду Чернігівської області змінила вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 жовтня 2013 року щодо Овчара О.В., яким останній був визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 307 КК України з призначенням покарання у виді чотирьох років позбавлення волі та ч. 2 ст. 307 з призначенням покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією усього майна. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, Овчару П.В. призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна.
В ході апеляційного перегляду справи колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого. Суд вказав, що при призначенні покарання враховує ступіть тяжкості скоєного, дані про особу обвинуваченого, позитивну характеристику, матеріальний стан, сімейний стан та стан здоров’я, вік. Але обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання судом першої інстанції не було встановлено. Таким чином з урахуванням відсутності обставин, що обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має виразкову хворобу 12-палої кишки в активній фазі, має на утримані батька інваліда 2-ої групи, працевлаштувався на роботу де позитивно характеризується і трудовий колектив заявив клопотання про звільнення Овчара П.В. від покарання з випробуванням колегія суддів вважає за можливе застосувати до Овчара П.В. ст. 69 КК України призначивши йому покарання нижче від найнижчої межі санкції даної статті і без конфіскації, а також призначити покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України.
В зв’язку з цим вирок суду було змінено, а Овчара В.П. необхідно вважати засудженим: за ч. 1 ст. 307 КК України з призначенням покарання у виді чотирьох років позбавлення волі; ч. 2 ст. 307 з призначенням покарання у виді п’яти років позбавлення волі без конфіскацією майна. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, Овчару П.В. призначено покарання у виді п’яти років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України звільнено Овчара П.В. від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки. (суддя Шипов І.М.)
15) Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 вересня 2014 року Акуленка М.В. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307 КК України і призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 2 ст. 309 КК України 2 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Стягнуто з обвинуваченого 2264 грн. 68 коп. витрат на проведення експертизи.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 листопада 2014 року було змінено вказаний вирок суду в частині призначеного покарання та визнано Акуленка М.В. засудженим за ч. 1 ст. 307 КК України на 4 р. позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на 5 р. позбавлення волі без конфіскації майна, за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. ст. 75,76 КК України звільнено від покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, та зобов’язано його не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, не змінювати без її дозволу місце роботи і проживання, періодично з’являтися на реєстрацію до КВІ. В решті вирок залишено без змін.
Колегія суддів вказала, що призначаючи покарання обвинуваченому Акуленку М.В., суд першої інстанції послався на обставини, які пом'якшують покарання, як повне визнання вини, каяття, сприяння розкриттю злочинів, позитивні характеристики, наявність ряду тяжких захворювань, малолітньої дитини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, проте, не в повній мірі врахував позитивні данні про особу винуватого та в порушення вимог матеріального закону призначив надмірно суворе покарання. Обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, зайнятий суспільно-корисною працею, немає негативних соціальних зв'язків та схильностей і позитивно характеризується як особистість. Крім того, у обвинуваченого є малолітня дитина, він хворіє на ряд тяжких хвороб, які загострилися на фоні подій, що відбулися. Протиправна поведінка Акуленка М.В. була стимульована правоохоронними органами, проте, він щиро засуджує свої дії та запевняє в своїй законослухняності.
Приймаючи до уваги обставини правопорушення, особу винуватого, ряд обставин, що пом'якшують покарання, колегія суддів визнала можливим застосувати ст. ст. 69, 75, 76 КК України та звільнити Акуленка від відбування покарання з випробуванням.
Вказала, що стаття 77 КК України передбачає вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення засудженого від основного покарання з випробуванням, серед яких конфіскація майна відсутня. Якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, воно не застосовується.(суддя Кузьмін М.В.).
16) Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 вересня 2014 року Обітоцьку Ю.М. визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень з призначенням покарання: за ч. 2 ст. 309 КК України – 2 р. позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, 5 р. позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст. 70 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.10.2011 року та остаточно призначено 5 р. 2 міс. позбавлення волі з конфіскацією майна. Стягнуто з Обітоцької 1660 грн. 23 коп. на проведення експертиз.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 09 грудня 2014 року було змінено вказаний вирок суду, виключивши з його мотивувальної частини слова “за попередньою змовою з Навроцьким Денисом Дмитровичем”, замінивши словами “з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження”. В іншій частині вирок залишено без змін.
Місцевий суд вказав у мотивувальній частині вироку про вчинення 19.05.2014 року збуту наркотичних засобів Обітоцькою Ю.М. за попередньою змовою з Навроцьким Д.Д., що є порушенням ч. 1 ст. 17 КПК України, бо на час ухвалення вироку відносно Обітоцької Ю.М. Навроцького Д.Д. до кримінальної відповідальності не було притягнуто, матеріали стосовно нього виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а тому посилання на його прізвище є невірним. Суд же таким посиланням на прізвище особи, винуватість якої ще не встановлена вироком суду, в порушення чинного законодавства, фактично визнав Навроцького Д.Д. винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, без проведення усіх необхідних процесуальних дій по встановленню його вини. Тому з мотивувальної частини вироку було виключено посилання суду першої інстанції на прізвище особи, з якою за попередньою змовою Обітоцька Ю.М. збула наркотичний засіб, замінивши її на “особу, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження”.(суддя Ченцова С.М.).
17) 08 грудня 2014 року колегія суддів апеляційного суду Чернігівської області змінила вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2014 року (суддя Головко В.М.), яким Ярчук О.В. визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України з призначенням покарання за сукупністю злочинів, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді чотирьох років одного місяця позбавлення волі з конфіскацією майна.
В ході апеляційного перегляду, колегія суддів прийшла до висновку, що конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого дають можливість застосувати вимоги статті 69 КК України, як до основної міри покарання так і до додаткової міри покарання, передбаченої санкцією частини другої статті 307 КК України, у виді конфіскації майна. Так, Ярчуку О.В. призначено покарання у виді позбавлення волі, але на підставі статті 69 КК України, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті, без конфіскації майна.
18) Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 березня 2014 року було змінено вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 грудня 2013 року яким Базіяна М.Р. засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі. Ухвалено вважати Базіяна М.Р. засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України звільнено Базіяна М.Р. від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов’язки передбачені ст. 76 КК України. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Колегія суддів прийшла до висновку, що конкретні обставини справи (протиправна поведінка Базіяна М.Р. була стимульована правоохоронними органами, факт збуту був одноразовий, а розмір збутого наркотичного засобу є незначним) та дані про особу обвинуваченого Базіяна М.Р. (має позитивні соціальні зв’язки та схильності, має сім’ю, у вчиненому щиро кається, вину визнав, активно сприяв розкриттю злочину, має позитивну характеристику за місцем проживання, страждає на ряд хронічні захворювань, через що потребує періодичного лікування в умовах лікувальної установи) дало колегії суддів підстави вважати, що виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою.
Ст. 77 КК України передбачає вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення засудженого від основного покарання з випробуванням, серед яких конфіскація майна відсутня.
Якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті є обов’язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, воно не застосовується. (суддя - Циганко М.О.)
19) Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 червня 2014 року Никифоров Б.В. засуджений за ч. 2 ст. 307 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією ½ часини майна, яке є його власністю.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2014 року вирок суду змінений. Ухвалено вважати Никифорова Б.В. засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією ½ частини майна, яке є його власністю.
Причиною зміни вироку стало те, що обвинувачений надав медичну довідку з Чернігівського СІЗО про наявність у нього тяжкого інфекційного захворювання та хронічного захворювання. Крім того вказав, що активно сприяв в розкритті злочину, тому колегія суддів врахувала вказані обставини, як пом’якшуючі. (суддя – Криворученко Д.П.)
20) Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 16 серпня 2014 року (суддя Валевач М.М.), Кобеняка Д.В. засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією всього майна яке належить йому на праві приватної власності; Савосту М.М. засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності. На підставі ст. 71 КК України, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 17 вересня 2012 року і остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності; Улянчича Є.В. засуджено за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, і призначено покарання: за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України, Улянчича Є.В. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України, покладено на останнього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Стягнуто судові витрати за проведення судово-хімічних експертиз в дольовому порядку: з Кобеняка Д.В. в сумі 1143 грн. 67 коп., з Савости М.М. в сумі 1437 грн. 07 коп., з Улянчича Є.В. в сумі 2320 грн. 47 коп. в дохід держави.
Вирок Щорського районного суду Чернігівської області від 16 серпня 2014 року щодо Кобеняка Дмитра Васильовича та на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України – щодо Улянчича Євгенія Васильовича, Савости Максима Михайловича, в частині засудження їх по епізоду збуту наркотичних засобів 12.04.2013 року – скасовано і провадження по цьому епізоду закрито за відсутністю в їх діях складу злочину.
Цей же вирок щодо Кобеняка Д.В. – змінено, пом’якшивши йому міру покарання.
Вважати Кобеняка Дмитра Васильовича засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України, з застосуванням ст.69 КК України, до міри покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.
В решті цей вирок суду залишено без змін.
ПРИЧИНИ СКАСУВАННЯ ВИРОКІВ СУДУ
1) Вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2014 року (суддя Кузюра В.О.) Ющенка В.П. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 310 КК України, та призначено покарання: - за ч. 2 ст. 307 КК України у виді 6 року позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна; - за ч. 1 ст. 310 КК України у виді арешту строком на 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, йому призначено остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 30 липня 2014 року було скасовано у зв’язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Скасовуючи даний вирок та призначаючи новий судовий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що досудове розслідування даних кримінальних правопорушень проводилося з порушенням вимог ч. 1 ст. 218 КПК України, відповідно до яких досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, судом першої інстанції було допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкоджало суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішенні.
2) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 березня 2013 року (під головуванням судді Стебліни А.В.) Сергеєв В.П. був засуджений за ч. 1 ст. 307, ст. 71 КК України до 4 років 8 місяців позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2014 року вирок скасований та призначений новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому склад суддів.
Скасовуючи вирок, колегія суддів зазначила, що відповідно до положень статті 412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Місцевий суд постановив вирок, не давши оцінки допустимості доказів, одержаних із порушенням вимог процесуального закону. Крім того, поза увагою суду залишилася та обставина, що обвинувачення носить неконкретний характер, що є порушенням права обвинуваченого на захист.
3) Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 травня 2014 року (під головуванням судді Малиш В.В.) Гусола В.О. визнаний невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України та виправдано.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2014 року вирок скасований та призначений новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суддів.
Причиною скасування вироку суду стали істотні порушення вимог ч. 1 ст. 412 КПК України, які перешкоджали суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд першої інстанції обрав вибірковий підхід до оцінки доказів, не надав оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності дослідженим в ході судового слідства та представленим у справі в якості доказів іншим матеріалам у справі.
4) Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2014 року (під головуванням судді Сова Т.Г.) Ковпака В.Ф. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ст. 70 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Вищевказаний вирок ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2014 року було скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Скасовуючи даний вирок та призначаючи новий судовий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що оцінюючи вирок суду першої інстанції, колегія суддів вбачає порушення вимог ст. 374 КПК України в частині мотивування обвинувачення, визнаного судом доведеним та доказів, які його обґрунтовують, за кожним кримінальним правопорушенням та епізодом окремо. Окрім того, неповним дослідженням доказів місцевий суд порушив право обвинуваченого на захист, оскільки здійснювати це право він може, зокрема, беручі участь в дослідженні доказів.
5) 31 березня 2014 року апеляційним судом Чернігівської області було скасовано вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 січня 2014 року стосовно Бурноса В.В. яким його було засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України з призначенням покарання у виді 3 років позбавлення волі; ч. 1 ст. 309 КК України з призначенням покарання у виді 2 роки позбавлення волі; ч. 2 ст. 307 КК України з призначенням покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна; ч. 3 ст. 309 КК України з призначенням покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено Бурносу В.В. покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна. За ч. 1 ст. 307 КК України Бурноса В.В. виправдано у зв’язку з відсутністю в його діях ознак складу даного злочину. Стягнуто з Бурноса В.В. на користь держави процесуальні витрати в сумі 10956 грн. 24 коп. за проведення експертизи.
Під час апеляційного перегляду справи колегія суддів вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 січня 2014 року відносно Бурноса В.В. – скасувала, призначивши новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що суд першої інстанції, при розгляді кримінального провадження, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону і допустив невідповідність викладених у вироку висновків фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування вироку з призначенням нового судового розгляду. (Суддя Шипов І.М.)
6) Вироком Срібнянського районного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2013 року Голюшева С.П. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Голюшева С.П. за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України – виправдано у зв’язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Запобіжний захід Голюшеву С.П. до набрання вироком законної сили залишено попередній – заставу.
Стягнуто з Голюшева С.П. на користь держави 1467 грн. процесуальних витрат.
Питання про речові докази вирішено в порядку статті 100 КПК України.
Вищевказаний вирок щодо Голюшева Сергія Петровича в частині визнання його винуватим та засудження за ч. 2 ст. 307 КК України, – скасовано.
Закрите кримінальне провадження відносно Голюшева Сергія Петровича у зв’язку з не встановленням достатності доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Міру запобіжного заходу щодо Голюшева С.П. – заставу – скасовано.
В іншій частині вирок щодо Голюшева С. П. – залишено без змін.
Скасовуючи даний вирок, апеляційний суд Чернігівської області у своїй ухвалі вказав, що районним судом під час провадження по даній справі допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які ставлять під сумнів законність та обґрунтованість винесеного рішення.
7) Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 20 грудня 2013 року (суддя Лихошерст В.В.) Булигіна С.А. засуджено:
- за ч. 1 ст. 263 КК України до 3 років позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно обвинувачуваному Булигіну С.А. призначене покарання у виді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України Булигін С.А. звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально - виконавчої інспекції; повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтись для реєстрації до органу кримінально - виконавчої інспекції.
З обвинувачуваного Булигіна С.А. стягнуто на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз в сумі 2322 грн. 16 коп.
Вищевказаний вирок було скасовано ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 05 березня 2014 року та призначено новий розгляд в Щорському районному суді Чернігівської області.
Скасовуючи даний вирок, апеляційний суд Чернігівської області у своїй ухвалі вказав, що в суді першої інстанції кримінальне провадження відносно обвинувачуваного Булигіна С.А. було розглянуте в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Однак, з мотивувальної частини вироку суду вбачається, що обвинувачуваний частково визнав свою вину за ч. 2 ст. 307 КК України, вказавши, вилучену у нього при обшуку наркотичну речовину він зберігав для власного вживання та лікування собак, а не з метою збуту. При вказаних показаннях обвинувачуваного про часткове визнання своєї вини суд першої інстанції порушив вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального - процесуального законодавства і є підставою для скасування вироку суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
ПРИЧИНИ СКАСУВАННЯ ВИРОКІВ СУДУ З ПОСТАНОВЛЕННЯМ НОВОГО ВИРОКУ
1) Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 липня 2013 року Туруй М.М. засуджений за ч. 2 ст. 307 КК України та йому призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України останній звільнений з іспитовим строком на 3 роки з покладенням ряду обов’язків, відповідно до ст.76 КК України (суддя Пархоменко П.І.).
Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 24 липня 2014 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання. Колегія суддів, посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який вважає висновок суду не достатньо обґрунтований з вказівкою призначення покарання без застосування ст. 75 КК України, що є обов’язковою до виконання, згідно положень ч.2 ст. 439 КПК України, а тому призначив остаточне покарання за ч.2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 3 років позбавлення волі без конфіскації майна. В решті цей вирок залишено без змін.
2) Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2014 року Палеха Ю.В. засуджений за ст.ст. 307 ч. 2, 69, 309 ч. 1, 190 ч. 1, 70, 75, 104, 76 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням певних обов’язків.
Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 26 грудня 2014 року вирок суду першої інстанції скасований у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення. Палеху Ю.В. визнано винним та призначено покарання: за ст. 307 ч. 2 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна; за ст. 309 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ст. 190 ч. 1 КК України на 100 год. громадських робіт. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно Палеха Ю.В. призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України звільнено Палеху Ю.В. від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України. Причиною скасування стало те, що судом першої інстанції неправильно перекваліфіковані дії обвинуваченого з ч. 2 ст. 309 КК України на ч.1 ст. 309 КК України, оскільки не враховано, що факт зберігання наркотичних засобів обвинуваченим виявлено та зафіксовано після вчинення ним збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, тому його дії слід кваліфікувати за ст. 309 ч. 2 КК України, як такі, що вчинені особою, яка раніше вчиняла злочин, передбачений ст. 307 КК України. Крім того, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 98 КК України призначив неповнолітньому покарання у виді 1 року обмеження волі, яке не може бути до нього застосоване. (суддя – Меженнікова С.П.)
3) Вироком Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2013 року Згурця В.В. засуджено за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 310, ст. 70 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України останній звільнений з іспитовим строком на 2 роки з покладенням ряду обов’язків, відповідно до ст. 76 КК України (суддя Морозов О.Б.).
Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 03 березня 2014 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання. Колегія суддів, виходячи із встановлених як в ході досудового розслідування так і суді першої та апеляційної інстанції обставин скоєння Згурець В.В. кримінальних правопорушень, вважає, що вони були скоєні із корисливих мотивів, а тому знаходить за необхідне призначити обвинуваченому за ч. 2 ст. 307 КК України обов’язкове додаткове покарання в виді конфіскації всього належного останньому на праві власності майна. В решті цей вирок залишено без змін.
4) Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2014 року Булигін С.А. засуджений за ч. 2 ст. 263, ч. 2 ст. 307, ст. 70 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України останній звільнений з іспитовим строком на 3 роки з покладенням ряду обов’язків, відповідно до ст.76 КК України (суддя Чигвінцев М.С.).
Вироком апеляційного суду Чернігівської області від 09 липня 2014 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання. Колегія суддів, вважає, що вирішуючи питання про розмір міри покарання, а саме, звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд в достатній мірі не врахував те, що наслідки вчиненого Булигіним С.А. злочину є тяжкими, оскільки корисний умисел його дій також знайшов своє підтвердження. Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно роз’яснень п. 3 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, повинні виходити із кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення. Проте, місцевим судом при ухваленні вироку відносно Булигіна С.А. таких вимог закону не було дотримано. На думку колегії суддів, суд безпідставно застосував ст.ст. 75, 76 КК України та явно несправедливо звільнив обвинуваченого від відбування покарання, оскільки він вчинив два тяжких злочини, наслідком одного з них було розповсюдження особливо небезпечного наркотичного засобу. У вироку суду вказано, що, проте, враховуючи запаси наркотичної речовини, що зберігав Булигін С.А., такі наслідки не настали тільки завдяки виявленню та припиненню злочинної діяльності обвинуваченого. В зв’язку з наведеним, наслідки злочину, вчиненого Булигіним С.А. є тяжкими, а тому колегія суддів приходить до висновку про призначення реальної міри покарання, оскільки призначення йому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, є надмірно м’яким. Наявність декількох пом’якшуючих обставин які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому вважає за необхідне вирок в частині міри покарання скасувати, застосувавши ст. 69 КК України, тобто призначити обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, але нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України з конфіскацією майна, оскільки корисливий умисел його дій також знайшов своє підтвердження.
При розгляді кримінальних проваджень даної категорії виникають проблемні питання:
1. Про призначення більш м'якого або більш суворого покарання, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини КК за вчинений злочин, див. ст.ст. 69, 70 і 71 КК;
2. Призначене покарання може бути безпідставно м'яким або занадто суворим у результаті неправильної кваліфікації кримінального правопорушення. В подібних випадках судове рішення підлягає скасуванню чи зміні на підставах, визначених ст. 413 КПК;
3. Висновок про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого може мати місце у разі, якщо суд першої інстанції обрав покарання в межах санкції статті кримінального закону, за якою особа засуджена, і якщо призначено більш м'яке покарання, ніж передбачено статтею кримінального закону.
4. Невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого може бути самостійною підставою для скасування або зміни судового рішення у випадку, якщо відсутні підстави, передбачені п.п. 1-4 ч. 1 ст. 409 КПК України.
5. Особі, що вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і для запобігання новим злочинам. Закон вважає покарання несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покарання за тяжке кримінальне правопорушення або надмірно суворе покарання - за незначне правопорушення, а також у всіх випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання. Явна несправедливість може мати місце у разі призначення як основного, так і додаткового покарання, при визначенні як міри, так і виду покарання.
6. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності обставин, які суттєво зменшують ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення або свідчать про активну допомогу особи у розкритті групового правопорушення.
7. У випадку надмірної суворості призначеного покарання суд апеляційної інстанції вправі змінити судове рішення і пом'якшити покарання на підставі даних про наявність обставин, які пом'якшують покарання, але не були враховані при постановленні вироку, а також на підставі даних, що знаходяться в додатково представлених матеріалах.
8. Перевіряючи законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення, суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити: чи встановлені судом першої інстанції виключні обставини, що обумовили призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; чи враховані дані обставини при призначенні покарання; чи зазначено у мотивувальній частині судового рішення, які саме виключні обставини покладені в основу вироку.
9. Скасування судового рішення при визнанні судом апеляційної інстанції призначеного обвинуваченому покарання занадто м'яким можливе лише за наявності двох умов:
а) судове рішення має бути оскаржене прокурором чи потерпілим (його законним представником або представником);
б) скарга прокурора або потерпілого має містити прохання про зміну або скасування судового рішення саме в зв'язку із призначенням судом першої інстанції занадто м'якого покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого правопорушення та особі обвинуваченого.
10. Якщо суд апеляційної інстанції визнає покарання надмірно м'яким, то згідно зі ст. 420 КПК за наявності апеляції прокурора, потерпілого або його представника, в якій ставиться питання про скасування вироку саме з цих підстав, він вправі скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій вирок, призначивши більш суворе покарання. Однак у цьому випадку суд не може змінити формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, а тільки вправі збільшити покарання як за окремими статтями КК України, за якими кваліфіковано злочин, так і за сукупністю злочинів і сукупністю вироків.
11. Про постанову апеляційним судом вироку у випадку призначення більш суворого покарання (ст. 420 КПК України).
12. Якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про необхідність скасування вироку в зв'язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, а не в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, як просили про це в скарзі прокурор чи потерпілий, то в ухвалі суду має бути зазначено не тільки необхідність усунення припущенного порушення кримінального процесуального закону, а й ті підстави, що обумовлюють неможливість задоволення прохання про скасування судового рішення в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, що міститься в скаргах прокурора або потерпілого.
ВИСНОВКИ
Результати проведеного аналізу свідчать, що розглядаючи кримінальні провадження даної категорії судді загалом дотримуються вимог законодавства, в цілому якісно, в установлені строки розглядались клопотання слідчих та інших учасників кримінального провадження. Органи досудового розслідування не завжди додержують вимог Кримінального процесуального кодексу щодо всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи. Трапляються випадки, коли органи досудового розслідування допускають недбалість при встановленні даних про підозрювану або обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення, особу та її фактичне місце проживання, що призводить до збільшення строків розгляду справи судом.
Значну кількість кримінальних правопорушень виявляють шляхом особистого огляду на вулиці громадян та перевірки їхніх речей. Але мають місце випадки, коли під час затримання особи не були виявлені наркотичні засоби, і лише у приміщенні відділу міліції виявляють та вилучають у затриманої особи наркотичні засоби. Це дає підстави обвинуваченому заявляти, що наркотичний засіб йому було підкинуто.
Недодержання вимог закону щодо опису в протоколі вилученої речовини, її розміру (ваги) та місця виявлення дає підстави для заяв про підміну вилученого наркотичного засобу, збільшення чи зменшення його кількості чи ваги або вчинення інших зловживань з боку працівників міліції, пов’язаних з обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення..
Наведене обумовлює необхідність удосконалення застосування покарання за кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 307 та 309 КК України, до осіб, які є споживачами наркотиків, мають психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання наркотиків або наркозалежними.
Вважаю, що підвищенню ефективності спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, сприятиме зміна умов, при яких застосовуються спеціальні види звільнення від покарання. Такою умовою, поряд з іншими, має бути успішне завершення курсу лікування від наркоманії. При цьому необхідно обмежити можливість повторного застосування до особи спеціальних видів звільнення від покарання шляхом закріплення в Кримінальному кодексі України норми про те, що спеціальні види звільнення від покарання застосовуються до осіб лише один раз. В подальшому якщо особа вчинила нове кримінальне правопорушення у сфері незаконного обігу наркотиків, вона не може претендувати на застосування до неї спеціальних видів звільнення від покарання.
_03_03.png)
