flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Єрохіна проти України

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Єрохіна проти України"

(Заява N 12167/04)

15 листопада 2012 року

Стислий виклад.

3 листопада 2001 року заявницю було затримано за підозрою у вчиненні вбивства пані З. Під час допиту того ж дня вона підписала відмову від захисника на той момент та заперечила свою причетність до злочину.

Під час розмов з працівниками правоохоронних органів, проведених у період з 3 по 5 листопада 2001 року, заявниці було дозволено зателефонувати до знайомого з проханням знайти захисника.

5 листопада 2001 року захисник заявниці звернувся до прокуратури з вимогою надати йому можливість зустрічі із заявницею. Проте, не знайшовши слідчого у кримінальній справі заявниці, він подав відповідні документи іншому слідчому, який передав їх за належністю лише 7 листопада 2001 року.

В той же день за відсутності захисника заявниця зізналась у вбивстві пані З. Наступного дня під час відтворення обставин злочину вона підтвердила свої зізнавальні показання.

7 листопада 2001 року заявниці було надано дозвіл на побачення з захисником, після чого вона відмовилася від наданих раніше зізнавальних показань. Заявниця стверджувала, що зізнавальні показання були нею надані внаслідок психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів.

Того ж дня вона поскаржилась з цього приводу до прокуратури м. Чернігова, яка 28 грудня 2001 року ухвалила постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом перевищення посадових повноважень працівниками міліції під час проведення слідчих дій щодо заявниці.

14 грудня 2001 року прокуратурою м. Чернігова було порушено кримінальну справу щодо заявниці за крадіжку ювелірних виробів із квартири пані З. та об'єднано обидві справи в одне провадження.

21 квітня 2003 року Деснянський районний суд м. Чернігова визнав заявницю винною у вчиненні вбивства та крадіжки та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на десять років.

11 вересня 2003 року та 15 березня 2005 року апеляційний суд Чернігівської області та Верховний Суд України залишили рішення від 21 квітня 2003 року без змін.

До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявниця поскаржилась: на те, що в період між 3 та 6 листопада 2001 року вона зазнала психологічного тиску з боку правоохоронних органів, з цього приводу не було проведено ефективного розслідування, а отримані внаслідок неналежного поводження зізнавальні показання було використано судом для її засудження; за п. 1 та пп. "c" п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на відсутність доступу до захисника на початковому етапі кримінального провадження, що вплинуло на його справедливість та результати. Заявниця також стверджувала про інші порушення Конвенції.

Скаргу заявниці за статтею 3 Конвенції Європейським судом було визнано неприйнятною у зв'язку з відсутністю доказів, які могли б підтвердити застосування психологічного тиску щодо неї з боку правоохоронних органів. З огляду на такі висновки за статтею 3 Конвенції Європейським судом було визнано необґрунтованими скарги заявниці на те, що зізнавальні показання, надані нею в результаті поганого поводження, були використані судом для її засудження.

З огляду на обставини справи, а саме: неповідомлення заявниці державними органами про залучення її друзями адвоката з метою її захисту; неповідомлення 5 та 6 листопада 2001 року заявниці про її право мати захисника та відсутність документального оформлення стверджуваної державними органами відмови заявниці від захисника впродовж зазначеного часу; недопуск захисника до провадження з 5 до 7 листопада 2001 року; використання судом зізнавальних показань заявниці, наданих нею за відсутності захисника, для її засудження, Європейським судом було встановлено порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з незабезпеченням державними органами права заявниці на захист на початковому етапі тримання її під вартою.

Розглянувши справу, Європейський суд:

"1. Оголошує скаргу за пунктом 1 та підпунктом "c" пункту 3 статті 6 Конвенції (щодо відсутності юридичної допомоги на початковому етапі тримання заявниці під вартою) прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 та підпункту "c" пункту 3 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці наступні суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;

(ii) 400 (чотириста) євро компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;


(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції".