Рівненська область розташована в північно-західній частині України і займає територію 20,1 тисячі квадратних кілометрів. Населення становить 1 154 тисячі осіб. Край межує з Брестською та Гомельською областями Білорусі, Житомирською, Хмельницькою, Тернопільською, Львівською та Волинською областями.

         За адміністративно-територіальним поділом область включає  16 районів і 1031 населений пункт.

         Рівненщина історично та географічно є складовою частиною Волині як культурно-етнографічного регіону України. З Х століття цей край перебуває у складі Київської Русі. У межиріччі рік Горині, Стира, Ікви та Случа виникли і розвинулись поселення, серед яких визнану роль в історії краю відіграли Пересопниця (де у XVI  столітті створено Пересопницьке  Євангеліє, на якому складають Присягу Президенти України) і Дорогобуж, а згодом — Рівне, Дубно, Острог, Корець, Степань.

         До 1283 року відноситься перша письмова згадка про місто Рівне, коли тут відбулася битва між польськими та литовськими військами.

         У 1576 році в Острозі князем Василем-Костянтином Острозьким заснована словʼяно- греко-латинська Академія —  перший в Україні і в Східній Європі  вищий навчальний заклад. У середині XVIІ століття територія Рівненської області була охоплена визвольною війною під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Зокрема, тут відбулась найбільша в тогочасній Європі битва, яка отримала назву Берестецької (зараз там діє музей «Козацькі могили»).

         У 1793 році, після підписання російсько-пруського  договору частина території Рівненщини увійшла до складу Росії.

         На початку квітня 1919 року у Рівному знаходився уряд Української Народної Республіки.

         За Ризьким мирним договором від 1921 року територія краю відійшла до Польщі.

         Внаслідок геополітичних змін у Європі, викликаних початком Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року було утворено шість областей УРСР замість існуючих раніше чотирьох воєводств Польщі. До складу Ровенської області увійшло місто Ровно, як обласний центр, та Дубенський, Ровенський, Здолбунівський, Костопільський і Сарненський повіти. А вже в січні 1940 року замість повітів було створено 30 районів.

         Головним виконавчим органом влади Ровенщини став обласний виконавчий комітет, хоча фактично владні функції взяв на себе обком КП(б)У. Саме на першому засіданні бюро обкому Компартії 10 грудня були затверджені склади повітових виконавчих комітетів, Ровенського міськвиконкому, керуючі повітовими філіями Держбанку, склад обласного суду, визначено, які газети будуть виходити в області. 18 грудня 1939 року вийшов перший номер газети обкому КП (б)У «Червоний прапор», яка довгі роки була для місцевого населення одним із основних джерел  надходження к офіційної інформації, так і всіх місцевих новин.

Згідно з наказом Наркомюсту УРСР  від 26 грудня 1939 року розпочалася робота обласних управлінь юстиції, обласних і народних судів у західних областях республіки. Судді призначалися відповідними виконкомами з направлених Наркомюстом «східних кадрів», а народні засідателі  обиралися трудовими колективами. Також були призначені прокурори, створені органи міліції, державного нотаріату, сформовані колегії адвокатів.

         Протоколом Рівненського облвиконкому від 23 грудня 1939 року було призначено першого голову обласного суду Рівненської області — Приходька Івана Романовича.

         Всередині 30-х років ХХ століття на вулиці Шкільній у новозбудованому будинку почав працювати міський суд, де розглядалися дрібні цивільні та кримінальні справи. І на сьогодні адреса Рівненського міського суду та апеляційного суду залишилася незмінною — вулиця Шкільна, 1.

         Рівненський обласний суд відновив свою діяльність у 1944 році після визволення м. Рівного від фашистських військ і діяв у складі президії суду, судових колегій у цивільних та в кримінальних справах.

Суд дія в у складі:

1.     президії суду;

2.     судової колегії у цивільних справах;

3.     судової колегії у кримінальних справах.

Під час Другої світової війни за гітлерівської окупації місто Рівне було центром рейхскомісаріату України. На теренах області в ті роки активно діяли українські патріоти, що об’єдналися в Українську Повстанську Армію. Також тоді здійснював свою діяльність і відомий радянський розвідник Кузнєцов М.І.. 

         Народом збережено пам’ять про постаті, що пов’язали своє життя із судовою діяльністю та залишили свій слід не лише в історії нашого краю.

         Так, на початку ХХ століття в Рівненському суді працював адвокатом польський дворянин Ціолковський Г.Х. — дід одного з фундаторів вітчизняної та світової космонавтики — Ціолковського К.Е.

         Батько видатного письменника Короленка В.Г. у 1864 році був переведений з Житомира в Дубно, а звідти у 1985 — до Рівного. Його було призначено на посаду повітового судді, де він був призначений на посаду повітового судді, яку він тривалий час обіймав.

         Протягом 1950-1953 років Рівненський обласний суд очолював Зайчук Володимир Гнатович — майбутній голова Верховного суду УРСР у 1963-1970 роках.

         Протягом 1953-2012 років Рівненський обласний суд очолювали: Симонець Олександр Павлович, Жила Софія Семенівна, Довгалюк Вадим Григорович, Діонісьєв Микола Павлович, Малько Ольга Сергіївна.

На даний час в апеляційному суді Рівненської області працює 102 працівники, з яких 31 судді.

ШКІЛЬНА, 1

Першу згадку про Рівне знаходимо в жалуваній грамоті литовського князя Свидригайла, датованій 1434 роком. Деякі дослідники посилаються на повідомлення польських «рочників» за 80-і роки 13 століття, у яких згадується місцевість під назвою «Ровно». Археологічні розкопки дозволяють стверджувати, що поселення з ознаками міського життя вже існувало тут у 13 столітті.

Із 1723 року місто Рівне переходить у власність князів Любомирських.

Наприкінці 18 століття в межахРосійської імперії Рівне стало повітовим містом Волинської губернії. Адміністрація імперії Романових намагалась навічно закріпитися на цій, як вона вважала, «исконно русской земле». Історією Рівного завжди цікавилися військові й статиститчні відомства царської Росії.  

У давніх назвах вулиць Рівного, за даними дослідниці Олени Прищепи, зустрічаються назви конкретних міських обʼєктів: Замкова (бо дорога з міста вела до замку), Шкільна (там розміщувалися єврейські школи при синагогах), Литовська, Пересопницька (колишня вулиця Велика Мінська), Гетьмана Мазепи (колишня Німецька).

Вулиця Шкільна знаходиться в історичній частині міста. Їїне одразу помітиш за висотними будинками, розміщеними в сучасному центрі на вулиці Соборній. Пролягає вона паралельно до головної магістралі міста.

Те, що забудова її розпочалася ще з Середньовіччя, підтвердили обстеження котловану в центрі Рівного, між вулицями Соборною і Шкільною, проведеного навесні 2003 року співробітниками Рівненської філії Охоронної археологічної служби України та Рівненського обласного краєзнавчого музею. Тоді й були виявлені залишки середньовічніх будівель.

Найбільш ранні знахідки засвідчили про існування тут поселення в добу бронзового віку ще в 2 тисячолітті до нашої ери.

На вулиці Шкільній поруч із житловими будинками, а іноді й у них самих, розміщувалися культові споруди єврейського населення Рівного — синагоги, в яких зберігалося найбільше цінностей, та молитовні будинки. Синагоги були одночасно школами для дітей, тому й отримала ця вулиця назву Шкільна. У місцевій говірці єврейського населення міста побутував вираз «пішов до школи» (малося на увазі «пішов до синагоги»).

Як і нині, в середині 30 років минулого століття на вулиці Шкільній не було значних промислових обʼєктів, а також громадських чи адміністративних будов. Була лазня, утримувана за кошти єврейської громади, а навпроти синагоги — макаронна фабрика. У новозбудованому будинку почав працювати суд, де, як правило, розглядалися цивільні та кримінальні справи. І на сьогодні адреса апеляційного суду Рівненської області та Рівненського міського суду залишилася незмінною — вул. Шкільна, 1.

Наприкінці 20-х років минулого століттявласником одноповерхової будівлі, зведеної на вулиці Шкільній у 1922 році, став Аврум Копильник. Він був ініціатором проведення реконструкції цього приміщення, яку розпочав у1929 році.Аврум Копильник звернувся в технічний відділ магістрату м.Рівного з поданням перепланувати будівлю та звести ще два поверхи. Тривали будівельні роботи до 1936 року. З моменту його здачі там розміщувався суд: саме таку ціль переслідував заможний єврей Аврум Копильник.

У 1939 році будівля відійшла радянській владі, а після окупації Рівного німецькими військами — гітлерівській Німеччині.До вересня 1942 року конфіскація власності євреїв Рівненщини була завершена. На директиву Міністерства східних областей від 7 вересня 1942 року щодо конфіскації єврейських речей, Еріх Кох відповів відмовою, оскільки це він зробив раніше. Цінності конфісковані, а решта майна, зокрема, меблі, використовувалися його установами. Частина речей спалена, а золото відправлено в Берлін.

               У 1941-1944 роках у будинку на вулиці Шкільній розміщувався Верховний німецький суд в Україні. Після звільнення Рівного у лютому 1944 року — в будівлюповернувся Рівненський обласний суд, перейменований у 2001 році в апеляційний суд Рівненської області.  

Вулиця Тополева

(сучасна вулиця Вʼячеслава Чорновола)

Сучасна вулиця Вʼячеслава Чорновола відома ще з 19 століття під милозвучною назвою Тополева. Ця місцевість є східною околицею закладеного парку (парку ім. Тараса Шевченка) — складової частини  палацово-паркового ансамблю князів Любомирських.

Князь Любомирський проживав з родиною у розкішному й зі смаком облаштованому будинку. Стояв цей будинок на підвищенні, яке звалося «Гірка», в обрамленні красивого парку, який рівняни називали Любомирським. Парковий будиночок князів Любомирських памʼятний рівнянам ще й тим, що в ньому у 1923-1927 роках містилась російська приватна гімназія. Це сталося після того, як польська влада у 1922 році закрила Рівненське реальне училище. Наприкінці 20 років російська гімназія переїхала в просторе нове приміщення на вулиці 13 Дивізії (сучасна вул. Симона Петлюри, будівля не збереглася). Після цього в будинку князів Любомирських розмістився Рівненський окружний суд, який розглядав не тільки цивільні, кримінальні, а й політичні справи, що стосувалися всього Волинського воєводства.

 ДРАГОМАНОВА,9

На вулиці Драгоманова розміщений двоповерховий будинок, фасад якого прикрашають колони. Мова йде про приміщенняна на вулиці Михайла Драгоманова, 9. Колись у ньому  була Рівненська повітова каса хворих.

Труднощі нинішнього життя залишили свій слід на його обличчі. І в часи Польської даржави, і в міжвоєнний період, і в роки незалежності не вистачало коштів навіть на косметичний ремонт  будівлі, в якій тривалий час розміщувалась жіноча консультація.

Будівництво Рівненської повітової каси хворих на вулиці Драгоманова, колишня Сенаторська, ще пізніше — Калініна, завершено й урочисто відкрито у грудні 1929 року. Будівлю зведено за проектом відомого рівненського архітектора Бориса Андрєєва. Кошти на будівництво повітової каси хворихзбирали громадяни. У той час для основної маси населення медична допомога була малодоступна через дорожнечу, безробіття, високу ціну за лікарську пораду й лікування. Лікування й тримання хворих у лікарнях було платним. Ще з 20-х років у Польській державі були розроблені основи так званої служби соціального страхування. Вона охоплювала працюючі верстви населення й мала на меті матеріальне забезпечення своїх членів у випадках отримання виробничої травми, хвороби, безробіття.

Обовʼязковим медичним забезпеченням недужої людини у той час займалися саме каси  хворих  — громадські організації. Працююче міське населення переказувало певну суму від заробітку своєму працедавцю (підприємцю чи організації), а ті, у свою черху —  касі хворих. Коли ж у застрахованої особи виникала необхідність отримати медичну допомогу, каса хворих надавала її вже безкоштовно. До речі, у подібних закладах безкоштовно лікувалися й непрацюючі родичі застрахованої особи. Послугами Рівненської повітової каси хворих користувалося й сільське населення повіту.

Нині будівлю передано в оренду апеляційному суду Рівненської області. Уже замінено покрівлю й вікна на фасаді приміщення. Попереду — виконання необхідного поточного та капітального ремонтів за рахунок власних коштів. Усі роботи здійснюються за умови погодження з Управлінням державно-архітектурної будівельної інспекції у Рівненській області. Ця значуща для Рівного будівля давно потребує капітального ремонту й повинна стати окрасою обласного центру.

Колишні голови Апеляційного (обласного) Суду